Чому одні групи варті більшого за суму своїх частин, а інші — меншого?

Кілька років тому дизайнер і комп’ютерний інженер Пітер Скіллман, щоб це з’ясувати, улаштував змагання. За кілька місяців він зібрав групи по чотири людини у Стенфорді, Каліфорнійському університеті, Токійському та ще кількох навчальних закладах. Кожній Пітер запропонував звести максимально високу споруду, користуючись такими деталями:

  • 20 пачок спагеті,
  • 90 сантиметрів скотчу,
  • 90 сантиметрів мотузки,
  • 1 маршмелоу стандартного розміру.

Правило було лише одне: маршмелоу має опинитися зверху. Але найцікавіше в експерименті — не так завдання, як самі учасники: одні команди складалися зі студентів бізнес-школи, а інші — з дошкільнят.

Майбутні підприємці підходили до завдання ґрунтовно. Починалося все з розроблення стратегії. Учасники вивчали матеріали. Ділились ідеями і ставили вдумливі, влучні запитання. Пропонували по кілька варіантів розв’язання та шліфували найперспективніші. Студенти працювали професійно, раціонально та розумно. На виході вони ухвалювали одностайне рішення й вибирали одну конкретну стратегію, після чого розподіляли завдання і починали будувати.

У дитсадку був зовсім інший підхід. Дітлахи не розробляли стратегії. Нічого не аналізували й не ділилися досвідом. Не ставили запитань, не пропонували варіантів і не шліфували ідей. Вони взагалі майже не розмовляли. Їхню взаємодію важко було назвати злагодженою чи організованою. Діти збивалися в купу, вихоплювали одне в одного матеріали й мостили їх без жодного плану чи стратегії. Обговорення процесу обмежувалося вигуками: «Сюди! Ні, от сюди!». Усю їхню методику можна описати словами «спроба зліпити купу штук у щось одне».

MUST READ:  Чим стратегія відрізняється від тактики?

Якщо вам запропонують зробити ставку на те, яка з команд виграє, вибір навряд чи буде складним. Усі ми поставили б на студентів, адже в них є знання, навички і досвід — усе, що потрібно для перемоги. Такими категоріями й оцінюємо ефективність групи. Припускаємо, що кваліфіковані фахівці спільно видадуть нам кваліфікований результат — так само, як переконані, що два плюс два дорівнює чотири.

І… ваша ставка програла. Десятки експериментів показали, що малята з дитсадка зводили споруди в середньому 66 сантиметрів заввишки, а студенти бізнес-шкіл ледве дотягували до 25.

У такий результат важко повірити, бо це щось зі сфери фантастики. У нас є розумні й досвідчені вихованці бізнес-школи, які разом просто не можуть не впоратися з роботою. І є неосвічені й недосвідчені малюки, які аж ніяк не мають показати відмінні результати. Нам важко уявити такий сценарій, однак це лиш омана. Її, як і будь-яку іншу оману, породжують інстинкти, що приковують нашу увагу до хибних деталей. Ми концентруємося на тому, що бачимо, — на індивідуальних навичках. Але головне тут не вони. Головне взаємодія.

MUST READ:  Працюю заради права першої ночі

Студенти бізнес-школи, які нібито занурені в командну роботу, насправді переймаються «управлінням статусом», як це називають психологи. Вони визначають своє місце в загальній картині. Хто тут головний? Чи можна критикувати чужі ідеї? Які правила? Зовні взаємодія здається гладенькою, але базова поведінка пронизана незграбністю, ваганнями та неявною конкуренцією. Замість того щоб приділити увагу завданню, студенти намагаються розібратись у своїх сумнівах стосовно одне одного. Вони витрачають на управління статусом стільки часу, що не можуть вникнути в суть проблеми (маршмелоу відносно важке, а спагеті складно зафіксувати). У результаті перші спроби провалюються, а відведений час спливає.

Дії дошкільнят спершу здаються неорганізованими. Але якщо розглядати малюків як єдине ціле, їхня поведінка буде ефективною та плідною. Вони не змагаються за статус. Вони стоять пліч-о-пліч й енергійно працюють разом. Вони жваво рухаються, помічаючи проблеми та пропонуючи допомогу. Вони експериментують, ідуть на ризик і зауважують результати, які ведуть до ефективних рішень.

У дітей усе виходить не тому, що вони розумніші, а тому, що краще працюють разом. Вони користуються простим і сильним методом, за допомогою якого ефективність групи може перевищити сумарну ефективність її членів.

Джерело: Деніел Койл «Культурний код»