Сьогодні, читаючи книгу про швидкість довіри, я згадав 2 історії. Чому я згадав саме їх – я поясню в кінці цієї замітки, добре? Отже, історія перша. Минулого літа ми обідали з одним дуже відомим і багатим бізнесменом з Одеси і про дещо домовились. Угоду було укладено на словах, однак у мене не було жодних причин не довіряти цьому панові, тому у мене не було жодної думки стосовно того, що щось може зірватися. Мова йшла про довгостроковий проект, який мав початися, коли у сторін «визріє» відповідна необхідність.
Мітки: домовленість
домовленість