Корейське економічне диво. Як Південна Корея стала технологічним гігантом за 30 років

Про технологічну незалежність країни

У Кореї масовий імпорт закордонних ліцензій та технічного супроводу розглядається як засіб досягнення технологічної незалежності і, відповідно, як частина більших зусиль і в державній, і в приватній сферах для уникнення іноземного контролю. Фактично вся індустріалізація відбувалася виключно на базі підприємств, що належали резидентам, а не іноземцям. Корейці замовляли закордонну технічну допомогу, а не запрошували іноземців керувати заводами.

Як працює спіраль економічного розвитку

Уряд запускає розвиток за допомогою субсидій для викривлення відносних цін, а великий бізнес реалізує цю державну політику. Висока концентрація економіки підтримує високий рівень інвестування, що дає змогу запозичити закордонні технології, досягнути економії на масштабі та розвинути виробництво в невеликому колі компаній, що сприяє навчанню на практиці. Зростання запускає підвищення продуктивності, а вища продуктивність продовжує розвивати виробництво по висхідній спіралі.

Ця книжка шукає відповідь на загадку, чому своїм розвитком Південна Корея випереджала більшість інших країн, що розвиваються, і навіть ті, які пройшли через так звану пізню індустріалізацію. Цей термін застосовують до низки країн, що вступили у XX століття економічно відсталими, сировинними державами, але згодом суттєво збільшили національний дохід надушу населення завдяки вибірковим інвестиціям у промисловість. Їх перелік охоплює Південну Корею, Тайвань, Бразилію, Туреччину, Індію та Мексику. У цій книжці як «пізньоіндустріалізована» країна розглядається і Японія, що робить перелік ще більш неоднорідним. Попри таку різноманітність, усі ці країни обрали шлях індустріалізації через навчання, що й визначало їхній поступ. В усіх згаданих країнах індустріалізація відбувалася здебільшого через запозичення закордонних технологій, а не через створення нових продуктів чи процесів, як це було в державах ранньої індустріалізації.

Розвиток Південної Кореї — класичний приклад пізньої індустріалізації, якому притаманні всі спільні для таких країн ознаки:

• високий рівень державного втручання з метою «викривлення» відносних цін для компенсації пізнього старту індустріалізації;
• зростання великих диверсифікованих бізнес-груп (навіть на Тайвані) для подолання труднощів конкуренції за відсутності переваг у сучасних технологіях;
• поява найманих керівників для контролю за використанням запозичених технологій (приватний підприємець відіграє у великих компаніях значно меншу роль порівняно з минулими часами);
• зосередження на виробничому менеджменті задля оптимізації передачі технологій.

Усі ці чинники дозволили Кореї однією з перших вийти на світові ринки, спираючись на низькі зарплати, а не на технологічні переваги. Натомість Англія в часи першої промислової революції досягала успіху завдяки своїм винаходам, а провідні компанії Німеччини та США згодом перехопили у неї частку ринку за допомогою інновацій.

Утім, Корея успішніша за всі пізньоіндустріалізовані країни за межами Східної Азії. У цій книжці детально розглянуті чинники, що посприяли такому успіху, проаналізована провідна роль уряду не лише в субсидуванні певних галузей для стимулювання їхнього зростання, але й у встановленні жорстких вимог до результативності в обмін на субсидії. В інших країнах, наприклад, у Туреччині чи Індії, субсидії переважно роздавалися як подарунки. У Кореї ж встановлення «неправильних» цін стало правильним кроком, бо державний контроль над бізнесом дозволив зменшити субсидії та протекціонізм і зробив їх більш ефективними. Якщо великі бізнесові групи Кореї позичали довгостроковий капітал під від’ємні реальні відсоткові ставки, то уряд вимагав, аби вони використовували позичений капітал продуктивно, а не для спекуляцій. Якщо їм дозволялося заробляти на захищених внутрішніх ринках, то вони були зобов’язані і виробляти та продавати товари на експорт. Контроль над бізнесом та трудова дисципліна стали відправною точкою для високих темпів зростання продуктивності, що дало змогу Кореї позичати значні кошти на зовнішніх ринках без надмірного збільшення фінансового навантаження. Великий Поштовх^* до важкої промисловості було профінансовано передусім закордонними позиками, але відношення зовнішнього боргу до ВНП у 1979 році порівняно з 1973 роком майже не змінилося.

У цій книжці також розглянуто причини, з яких контроль держави над великим бізнесом у Кореї, які в Японії та на Тайвані, був значно сильнішим, аніж в інших пізньоіндустріалізованих країнах. Хоча історичні та культурні чинники, які призвели до відносно більшого контролю з боку Корейської держави, надто складні, аби розглядати їх детально, йдеться про меритократію на державній службі, мілітаризм, дефіцит сировинних ресурсів, та, не в останню чергу, надзвичайно активний студентський рух, який мобілізував народ стежити за дотриманням урядом принципів доброчесності. Роль студентства, цілковито природну для індустріалізації через навчання, не можна применшувати — ані як моральної засади процесу індустріалізації, ані як ключового її ресурсу.

Такі країни, як Корея, можуть бути взірцем для наслідування іншими перспективними країнами в процесі їхньої індустріалізації. Втім, ще необхідна емпірично підтверджена теорія — як загальної парадигми пізньої індустріалізації, так і її варіантів, як-от у Південній Кореї. Цю книжку присвячено саме шляху розробки такої теорії.

---

^* Теорія «великий поштовху» (Big Push model) стверджує, що для виходу із «хибного кола бідності» нерозвиненим країнам необхідні значні обсяги інвестицій в індустріалізацію, на які бізнес неспроможний без допомоги держави (автор моделі, австрійський економіст Пауль Розенштейн-Родан, порівнював їх з мінімальною швидкістю літака, необхідною для польоту). Ці інвестиції повинні правильно розподілятися державою, оскільки замалий ринок таких країн не спроможний адекватно відреагувати на швидке зростання лише в одному секторі економіки, тож без розвитку інших секторів індустріалізація призведе до стрибка цін, передусім на продовольчі продукти — внаслідок підвищення попиту через збільшення заробітної плати і водночас відплив робочої сили із сільського господарства в промисловість. — Прим. пер.