Творчий досвід. Передмова

Найбільшою потребою сьогодення є проникливе аналітичне, об'єктивне вивчення людських стосунків. Ми проповідуємо "компроміс" як вершину морального життя, звеличуємо "розподіл влади" як наше політичне та міжнародне кредо, віддаємо все своє єство, намагаючись встановити рівноправність націй, але компроміс приносить в жертву цілісність особистісного, і розподіл влади лише незначно змінює те, що вже існує, а це не приносить нових цінностей. Результатом цієї доктрини не може бути справедливіше життя людей. Якщо ми будемо дотримуватись цього переконання, ми обмежуватимемо себе стереотипним мисленням та не шукатимемо позитивного в досвіді. Щоб людський досвід прогресував, маємо знайти інший принцип людської взаємодії. Я знаю лише один спосіб досягнення цього. Потрібно вивчити політичні, економічні і соціологічні концепції, поки вони ще існують в житті людей. Ми повинні вивчати не "концепцію" абстрактного "спільного бажання", а конкретні спільні дії. З огляду на досвід минулого стосовно цих питань, маємо зараз простежити поведінку людей в їхній щоденній роботі на фабриці або в крамниці, на міських зустрічах або конгресах, і побачити, чого ми можемо навчитись. Ми повинні облишити сферу простих тверджень і заперечень, які містять багато полеміки. Погляньмо також на нашу мову в конкретних щоденних умовах; слова, які ми зараз вживаємо, майже завжди мають прихований підтекст і несуть у собі похвалу чи звинувачення, що стосуються деяких людей, груп чи держав.

Біолог, фізіолог та експериментальний психолог вивчають у своїх лабораторіях "реакцію". Дитяча поведінка, поведінка тварин у лабораторії та природному середовищі, поведінка примітивних племен були вивчені достатньо, але при цьому дуже мало уваги приділялося стосункам дорослих людей серед цивілізованих народів. Тисячі студентів спостерігали за пташками, які будували свої гнізда, і тоді розповідали про їхню "мету". А водночас за мету не ставили вивчення людських стосунків, це досі залишається однією з найважливіших концепцій соціальної психології. Мабуть, вважалося, що ми вже достатньо розуміємо поведінку людей, що знаємо, як налагодити стосунки так, щоб досягнути певної мети, і ось наслідки: зірвалась Генуезька конференція, не можуть дійти згоди у питаннях робочого класу та капіталу, фермери ведуть жорстку боротьбу проти посередників. Очевидно, соціологія багато говорить про натовп, але найбільші досягнення людей якраз були зроблені не колективно (масою). Щодо філософії, то сьогодні не її золота ера: ідеалізм має погану славу, прагматизм ще не відокремився від інтелектуалізму, а реалізм наразі себе не знайшов. Настав час для емпіричного вивчення людських стосунків, соціальних ситуацій.

Однак, ми бажаємо не просто дослідити наш досвід, а й прийняти всі його здобутки; одне лише спостереження може дати тільки негативні результати, підказувати корисні здогадки, пропонувати цікаві пророкування. І що більше, ми повинні зважати на те, що коли проводити соціальне дослідження, яке принесе нам користь, то рідко можна "спостерігати" за соціальною ситуацією так, як за хімічним експериментом; присутність спостерігача, як правило, змінює ситуацію. Для цього необхідна людина, яка була б одночасно учасником і спостерігачем, яка б брала участь у кожному експерименті й занотовувала результати досліджень у сфері ефективної людської взаємодії — у промисловості та бізнесі, законодавчих комітетах та адміністративних комісіях, у профспілках та цехових комітетах, у спільних органах контролю, спортивних комітетах та університетських факультетах, у наших сім'ях, у парламентських кабінетах та на міжнародних конференціях. Визначні вчені-практики насміхалися над тими, хто говорив про щось невизначене, що повинно бути, замість того, що вже існує. Нам потрібно дещо більше, ніж це; ми хочемо дізнатись, що може бути; які можливості зараз для нас відкриті. Це можна дослідити лише через експеримент. Спостереження не єдиний науковий метод. Методами фізичної науки є спостереження та експеримент, вони й мають бути методами соціології.

А навіть більше, варто пам'ятати, що хороших намірів не достатньо для вирішення наших проблем. Співчуття до робочого класу саме собою не вирішить всіх їхніх проблем; співчуття, що не базується на розумінні, часто тільки все погіршує, кожна спроба розробити метод "промислової демократії" повинна починатися з відвертого визнання, що інтереси всіх зацікавлених різні і це потрібно враховувати. Це сентименталісти кажуть, що людські інтереси однакові; якби так було, то життя перебувало б у стані стагнації. Наш теперішній досвід заперечує всі спрощені підходи до показової реформи. Ми хотіли б знати, як люди можуть краще співіснувати та взаємодіяти: (1) для досягнення власних цілей, (2) для розуміння та розширення їхніх цілей.

Яка головна проблема соціальних стосунків? Це питання влади; проблема промисловості, політики, міжнародних справ. Але нашим завданням є не делегування влади, воно полягає в тому, як її розвивати. Зараз ми часто чуємо про "передачу" влади як панацею від усіх наших бід. Нам кажуть передавати владу професійним групам, бо так буде краще для всіх; але в передачі влади полягає весь курс історії — влада передавалася священикам, королям чи баронам, муніципалітету або раді. Чи хочемо ми продовжувати грати в цю гру? Безперечно, ми будемо так робити, доки думатимемо, що передача влади є шляхом до прогресу. Справжню владу можна тільки виховати (як дитину), вона буде вислизати зі свавільних рук, що прагнуть її захопити; справжня влада носить ненасильницький характер, це спільна відповідальність. Насильницька влада — прокляття всесвіту; влада, заснована на спільній відповідальності, — збагачення та розвиток людської душі.

Нам необхідно розробити техніку людських стосунків, засновану на збереженні цілісності особистості. З давніх-давен ми надто багато чули про колективне життя як ціль саму в собі. Але кому потрібне "колективне" життя? Це звичайний набір пустих слів. Що нам справді потрібне, то це продуктивне життя, і першим критерієм оцінки продуктивної влади в колективному суспільстві є підтримка особистості. Другим критерієм є те, чи зможуть індивіди плідно співпрацювати. Моралісти постійно говорять, що потрібно досягати загального блага, але щоб більше зробити, ми повинні більше знати. Наш ідеал суспільства — це не калейдоскоп маленьких гарних частинок.

У ХІХ ст. всі говорили про "волю" людей, про "права" людини. А на початку ХХ ст. люди сподівались на соціальний прогрес, спираючись на доктрину інтересів, хоча задовго до того, як ця доктрина себе вичерпала, з'явилась інша. Сучасна психологія розглядає "бажання" як ключове слово нашого особистого життя.. Студенти, що займаються вивченням соціальних відносин, розглядають бажання як основу всіх дій та взаємодій людей. Це слово вживав Dean Pound (Дін Паунд) у своїй останній книжці з області законодавства. Найважливіше запитання для соціальних науковців полягає в тому, чи ми повинні керуватися бажаннями найсильніших і жити у владному суспільстві, чи можлива альтернатива, коли бажання всіх переплітаються. Це проблема законодавців та державних діячів. Способом подолання економічного детермінізму є визнання, що він існує; а послабити перевагу більшості можна лише не засуджуючи її.

Завданням цієї книжки є навести на думку, що ми шукаємо шлях, де всі бажання переплітаються, і прагнемо знайти метод, за яким повна цілісність особистісного буде споріднена із соціальним прогресом, що ми намагаємося отримати від нашого досвіду все більше духовних цінностей. Зіставлення різноманітних бажань з подальшим визначенням їхньої "цінності", послідовна переоцінка цінностей, об'єднання бажань — цього ми бажаємо найбільше, тому що це викликає дальше розмаїття життя на вищому соціальному рівні — це прогрес. Для письменників "пристосування" було контрольним принципом соціальних наук, але ця ідея розширювалась і згодом удосконалилась до сучасного терміну "інтеграція". Цей вираз має великий підтекст, деякі моменти якого були розкриті в цій роботі. Якщо дотримуватися терміна "пристосування", то можна заплутатись у сприйнятті підтексту, оскільки наше мислення зараз перебуває на новому рівні. Ми не прагнемо капіталізму, який буде пристосовуватись до вимог профспілок; ми хочемо чогось ліпшого. Ми хочемо отримати вигоди з цього конфлікту. Це все ще "пристосування", але із ширшим значенням, ніж було раніше. Іншими словами, в соціальних науках слово "пристосування" вживається з науковою точністю і це звучить переконливо, однак раніше в соціальних науках "пристосування" як результат конфлікту вживалось неточно, у широкому розумінні, і означало не спосіб еволюції, а взаємні втрати, засновані на ідеї, що якась система магічного віднімання може стати процесом додавання.

Прийняття доктрини нелінійної інтеграційної поведінки, яку я намагаюся подати в цій книжці, надає "пристосуванню" нового значення. Ця доктрина натякає на той "містичний момент", який веде від "існуючого" до "нового", показує нам "прогресуючий досвід", спосіб індивідуального та соціального розвитку. Однак цей стимул ми отримуємо не лише з області психологічного. Схожість отриманих результатів дослідів із зовсім різних областей така ж вражаюча, як і визначна. Психобіолог і політолог, філософ і фізіолог, юрист і психолог досягають певних висновків, які дуже схожі один з одним. І ці висновки ведуть до утворення концепції "творчого досвіду", яка, можливо, є опорною для нашого майбутнього мислення, до концепції, яка точно призначена істотно впливати на соціальні науки.

Попередні твердження були невипадкові: Lippmann (Ліпман), студент-політолог, цитує психобіолога Kempf (Кемпфа); і голландський фізіолог Bok (Бок) натякає на зв'язок між висновками Kempf та певною тенденцією у філософії; найпрогресивніша юридична думка виявила свою схожість з останніми психологічними твердженнями; Kцhler (Кьохлер) у своїй роботі акцентує увагу на вражаючій схожості між спостереженнями психіатрів; результатами роботи одного соціального працівника є виявлення схожості між його висновками та висновками сучасних психологів; те саме можна сказати про ідеї, які були розроблені згідно з методами успішного керівника профспілки, який, досліджуючи ставлення до скарг робітників, виявив принципи, близькі до деяких сучасних психологічних концепцій відносин. У розділах ІІІ, ІV та V я писала про ці концепції, але оскільки психологія — це сфера, в якій звичайний студент може легко втратити точку опори, то я намагалася дати пояснення останнім психологічним думкам, не акцентуючи уваги на складній термінології. Проте якщо цього важко було уникнути і я не змогла обійти всі небезпечні моменти, то сподіваюсь, ви зрозумієте, що пишу я не про психологію, а просто вказую на аналогії між різними галузями науки, і тут є над чим подумати. Я не бажаю переробляти їх або трактувати по-іншому, тому що аналогія — це аналогія. Ми завжди повинні остерігатись заміни спостереження за соціальними відносинами проведенням спрощених і "кумедних" аналогій, що вивчають психологію індивідуумів. Ми не можемо озброювати себе результатами дослідів на одному рівні й застосовувати їх на інших рівнях. Але, цікавлячись переважно пошуками нового методу, як це робить сьогодні більшість студентів соціальних наук, я навела приклад методу, який, на мою думку, є найпоширенішим; отже, я використала як наочний приклад певні паралелі (без наполягання на думці, що це паралелі), які, на мій погляд, встановлять новий погляд на метод. Соціальні науки зараз перебувають на тому ж рівні розвитку, що й фізика до Newton (Ньютона). Великим здобутком Newton було те, що він показав зв'язок кількісного та якісного аналізу. Такі ж принципи мають бути розроблені і для соціальних наук, де ми не завжди розуміємо зв'язок між кількісним та якісним аналізом.

Хотілося б додати, що оскільки моя позиція щодо певних тем, яких я торкнулась у цій роботі, може бути витлумачена неправильно, то при обговоренні цього соціального феномену я часто посилаюсь на результати психологічних досліджень. Хоч насправді мені іноді хочеться посилатися на філософське обґрунтування цих тем. Частково я це роблю тому, що експериментальне підтвердження, яке дає психологія певним філософським концепціям, видається мені дуже цінним, а також і тому, що соціальна психологія все більше стає предметом вивчення, і на мою думку, дуже важливо подати теперішні психологічні та соціальні дані відповідно до єдиної, головної ідеї, що відображена в моїй книжці. До того ж, я вважаю, що вивчення взаємозв'язку результатів абсолютно незалежних спостережень у різних галузях науки може бути цікавим, що ми можемо зрозуміти важливість певних концепцій однієї галузі дослідження через визначення їх цінності для інших галузей, такий собі взаємний обмін досвідом, що зараз відбувається у наших думках.

Оскільки при написанні цієї книжки я використовувала й інші галузі знань, окрім своїх, то зобов'язана висловити більше подяк, ніж звичайно. Багато людей великодушно присвятило свій час обговоренню специфічних проблем, прочитанню і критиці рукопису, список їхніх імен аж надто довгий, щоб надрукувати його тут, але я у боргу перед ними за їхні численні поради. Особливо велику допомогу я одержала від професора Sheffield (Шеффілда); техніка ведення дискусії¹, яку він розробляє, дуже цінна для всіх студентів, що вивчають соціальний конфлікт; розмови з професором дуже допомогли мені. Він також прочитав увесь мій рукопис і зробив багато зауважень та уточнень.

Все ж таки моя робота тісніше пов'язана з професором E. C. Lindeman (Lindeman). Протягом двох років містер Lindeman займався вивченням ринкових кооперативів не лише в аспекті кооперативного руху, але й форм соціального конфлікту між фермерами та посередниками. Містер Lindeman та я сподіваємося, що це дослідження буде корисним у галузі вивчення соціального конфлікту взагалі, що ми зможемо розробити деякі плідні методи соціального дослідження поряд із розвитком соціологічної думки. Знайшовши багато спільного, ми вирішили, що було б корисно підтримувати досить тісну співпрацю, тому час від часу проводимо конференції, з яких я особисто дізналась багато цікавого. Що більше, містер Lindeman люб'язно дозволив мені вільно користуватися його сповненими проникливості матеріалами, які показували різницю між драматичними моментами й тими тонкими, невловимими нюансами, що часто розкривають справжні цінності ситуації. Я використала деякі ілюстрації, які мені надав містер Lindeman, а також ті, які почерпнула з великої кількості друкованих джерел (пропагандистські памфлети, публікації кооперативів, контракти, спірні судові рішення тощо), які він мені надсилав. Книжка містера Lindeman "Відкриття в суспільстві: підхід до вивчення функціональних груп", що незабаром побачить світ, здається мені великим внеском у галузі пошуків нової техніки соціальних досліджень, яка так необхідна зараз.

Містерові Herbert Croly (Герберту Кролі) я глибоко вдячна за той інтерес, який він виявив до моєї роботи, за його великодушне підбадьорення, яке не лише стимулювало мої зусилля, а й допомагало знайти правильний напрям. Його книги "Прогресивна демократія" та "Обіцянка американського життя" розширили мої погляди та відкрили для мене нові перспективи і можливості розвитку демократії, значення громадянства.

Неможливо висловити словами, чим я завдячую моїй подрузі міс Isobel L. Briggs (Ізабель Л. Бріґс) за її невтомну щоденну допомогу у розгляді проблемних питань, у підготовці рукопису та його коректуванні.

Оригінал — "Creative Experience (Introduction)" by Mary Parker Follett (1924)

Переклад:

студентка економічного факультету Національного Університету "Острозька Академія", група Е-32, Кравчук Тетяна,

мол. консультант SCG Анна Качкалда,

студентка 4-го курсу Київського Національного Економічного Університету Ірина Саврук

¹ Див. Alfred Dwight Sheffield, "Joining in Discussion".