GMC або Ігри менеджерів

Автор: Костянтин Солов'єнко, консультант з менеджменту, бізнес-тренер.

Українські менеджери третій рік поспіль беруть участь у змаганні Global Management Challenge (GMC). Основою GMC є комп'ютерна бізнес-симуляція зі стратегічного менеджменту, яка відображає фінансову модель діяльності компанії-виробника міжнародного масштабу. (Автор має честь належати до команди "Management.com.ua R(L)eaders", яка щойно вийшла в другий тур змагань цього року :)). Що ж так приваблює вітчизняних управлінців у цій грі?

Потреба в грі — одна з первинних. А що крім гри?...

Ч.Н. Аллен (C.N. Alien, [1]) вважав гру однією з первинних потреб людини. Первинною, тобто, уродженою, біогенною, яка притаманна будь-якій людині від народження (на відміну від соціогенних потреб, що набуваються в процесі навчання та соціологізації). Це одна з причин, із-за якої бізнес-тренери чергують теоретичні блоки занять із практичними (див., наприклад, [2]). «Почують — забудуть, побачать — запам'ятаюсь, зроблять — зрозуміють». Гра і є симуляцією, моделлю реальної роботи, вид практики, який може допомогти розвинути корисні навички. До речі, ділові ігри виконують (можуть виконувати!) і інші функції:

• Виявити сильних, честолюбних, розумних співробітників, дізнаватися потенціал кожного. В решті решт, дізнаватися «ХТО є ХТО».
• Допомогти виробити або поліпшити культуру (і структуру) організації.
• Створити команду однодумців.
• Надати можливість гравцям експериментувати без серйозних наслідків за невдалі «ходи». На виробництві неправильне рішення може коштувати роботи, репутації або кар'єри. Причому, експериментувати співробітник може не лише із рішеннями, але й зі стилем взаємодії з коллегами, тощо.

І все-таки, не будемо забувати, що ділові ігри дають можливість пограти. У дорослому житті цьому залишається мало місця. А тут в цікавій, веселій манері, «граючи», займаючись ніби то дурничками, можна розв'язувати серйозні задачі компанії [3].

Історія

Не знаю коли з'явились перші управлінські ігри. Однак у нас вони використовувались ще в 20-і роки минулого сторіччя. Добринін В.В. був одним з ініціаторів «орга-ігор», розроблених в Ленінградському Інституті Мозку, які використовувались при навчанні управлінців [4, с.89]. «Орга-ігри», значить «організаційні ігри». Проводились вони так: учасники ділились по двоє. Причому один брав на себе функції «організатора», а інший — «долі», яка «переслідує» організатора та намагається перешкодити йому виконати те, що задумано. На основі визначених правил організатор намічав ціль, яка фіксувалася «долею». Потім «організатор» розробляв план заходів для досягнення цілі і передавав його разом з умовами оточення «долі», яка вносила в оточення певні зміни, в результаті чого план ставав недосяжним (наприклад, писала, що виконавець важливої роботи захворів та ін.). Із цими змінами «оточення» поверталося до «організатора», який на протязі 10 хвилин повинен був внести корективи в план, щоб звести нанівець шкідливий вплив «долі». Змінений план знову передавався «долі», котра створювала нові перешкоди і т.д. Керівний орган (експерт або викладач) слідкував за тим, щоб всі зміни в «оточенні» були можливими, щоб кожна операція проходила в строки, які відповідають дійсності та, нарешті, щоб умов гри дотримувалися і «організатор», і «доля», та щоб вони не могли змінити того, що вже відбулося.

Як створити свою гру?

На початку 90-х років у починаючих менеджерів та бізнес-тренерів було мало розроблених практичних занять. Це стало головною причиною самостійних розробок ділових ігор та їх конструкторів (див., наприклад, [5]). Як же створити свою гру?

1. Легше всього придумати можливу «ситуацію» з певною управлінською проблемою. Часто такі ситуації називають «кейсами». (До речі, деякі з бізнес-шкіл майже все своє навчання проводять в аналізі «кейсів» на різні теми). Ще легше не придумувати, а «підгледіти» таку ситуацію в реальному житті, або вичитати в бізнес-пресі, чи почути в бізнес-новинах. Вкажу лише на дві з книжок, в котрих використовуються українські кейси: підручник «Маркетинг», виданий Консорціумом із удосконалення менеджмент-освіти в Україні та "Маркетинговий менеджмент" [6]. Скажімо, я часто придумую для тренінгів подібні ігри, виступаючи в них у ролі експерта. Наприклад, учасників тренінгу по ціноутворенню розважають такі ігри, як «Цінові війни. Епізод II», або більш складний Епізод III :)

2. Можна створити комп'ютерну експертну систему, яка симулює реакцію бізнес-середовища на певні управлінські рішення гравців у певній задачі. Так, я в цьому впевнений, працює і GMC. Який же математичний апарат краще всього використовувати у такій системі? Здавалося б математична логіка — краща з претендентів. Згоден, хороший претендент. Колись, працюючи в секторі прикладної математичної логіки, цим апаратом користувався і я зі своїми колегами. Єдина незручність: на мові логіки важко моделювати час. Наприклад, «не одночасно» ми моделювали як «пізніше, або раніше», що є незручним.

3. На мою думку, найкращим математичним апаратом для комп'ютерної бізнес-симуляції дійсності є системи диференційних рівнянь, для яких «час» — їх природна складова. Деякий додаток з теорії ймовірності дасть можливість моделювати «випадковість» у поведінці ринку. Кого зацікавив подібний підхід, можу порадити для знайомства книгу "Самоорганизация социально-экономических систем" [7]. Не дивлячись на математику, книжка написана для гуманітаріїв. Вона містить багато малюнків і дозволяє оволодіти матеріалом майже на рівні здорового глузду.

Чи можна вчитися управлінню без ігор?

Може й можна. А навіщо?... Навіщо «обкрадати» себе, лишати навчання такого дивного інструменту — корисного та цікавого?

Тому — гратимемо «скільки влізе»! До речі, мені здається, що нам, українцям, як людям з гумором, особливо подобається така «метода» роботи :)

[1] C.N. Alien. A Psychology of Motivation for Advertisers. — Journal of Applied Psychology. 25, N 4, 1941. p.386.

[2] Соловьенко К.Н. Бизнес-образование: взгляд практика // Бизнес-образование в Украине, №8, 2005. — С.10-12. Див. також: Управление персоналом (Москва), №19, 2004. — С.27-29

[3] Соловьенко К.Н. Уверенность в подчиненных — самая сложная и кропотливая часть в работе по обеспечению безопасности бизнеса // Управление персоналом (Москва), №1-2, 2004. — С.21-24.

[4] Корицкий Э.Б. и др. Советская управленческая мысль 20-х годов: Краткий именной справочник. — М.: Экономика, 1990. — 233 с.

[5] Соловьенко К.Н. Деловые игры в обучении менеджменту: Учебно-методическая разработка. — Иркутск: РИО ИГУ, 1995. — 43 с.

[6] Котлер Ф., Келлер К.Л., Павленко А.Ф. та ін. Маркетинговий менеджмент. Перше українське адаптоване видання: Підручник. — К.: Видавництво «Хімджест», 2008. — 720 с.

[7] Пугачева Е.Г., Соловьенко К.Н. Самоорганизация социально-экономических систем. Учебное пособие. Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2003. — 172 c.