Можливості та небезпеки нового Ренесансу
Чи стикалося вже людство з чимось подібним до того, що зараз переживаємо ми? За багатьма характеристиками сучасна епоха схожа на добу Відродження, — такою є стрижнева теза книги Йена Голдіна (Ian Goldin) та Кріса Кутарми (Chris Kutarna) «Age of Discovery: Navigating the Risks and Rewards of Our New Renaissance» («Епоха відкриттів: лавірування серед ризиків і переваг нового Ренесансу»)1.
Описуючи період, який тривав приблизно з 1450-го по 1550-й рік, Голдін та Кутарма фокусуються на подіях, завдяки яким світ здійснив неймовірний ривок вперед, кардинально трансформувавши сфери науки, освіти, комунікацій та політики. Так, Коперник перевернув «з ніг на голову всю астрономічну науку», а Васко де Гама та Магеллан довели нікчемність «точних» географічних карт, на які століттями спиралося людство.
Доба нового Відродження, котра, згідно авторів, розпочалася 1990-го із завершенням холодної війни, також дала нам величезні переваги. Якщо в момент падіння Берлінської стіни дві п’ятих населення планети жили в умовах крайньої бідності, то зараз частка найбільш знедолених складає одну восьму. А середня тривалість життя зросла за останні 50 років більше, ніж за попереднє тисячоліття. Зміни, що відбулися в царині науки (зокрема, це розвиток синтетичній біології, нанотехнологій та комп’ютерних обчислень), автори називають «Коперниковою революцією». Також у книзі показується, як вищий ніж будь-коли ступень з’єднувальності уможливив використання потенціалу колективного інтелекту, що стало одним із найпотужніших рушіїв прогресу.
Водночас глобалізація та карколомне зростання масштабів з’єднувальності означає багатократне поглиблення проблем, з якими стикається світ. Голдін та Кутарма пригортають нашу увагу до того, що доба Відродження, крім усього, принесла людству ще сум’яття, потрясіння та запустила механізм релігійних війн. У цьому епоха нового Ренесансу мало чим відрізняється. Власне, найцінніша частина книги — це розділи, де аналізуються небезпеки, що випливають із нового світового порядку. Серед іншого — це зростання нерівності як всередині країн та і між ними; суттєво більша, ніж раніше, загроза глобальних пандемій; розосередження терористичної діяльності; крихкість світової фінансової системи та кліматичні зміни.
Зараз темпи змін, як і в добу Відродження, набагато перевищують здатність звичайних людей адаптуватись до них, — зазначають автори. Сьогодні, як і тоді, «значна частка індивідів або опинилась у ситуації, коли їхні знання та вміння стали непотрібними, або проживають у місцях, які опинилися на узбіччі економічного розвитку — а тому нерівність зростає». Одночасно «нові планетарні системи комерції та обміну інформацією несказанно розширили можливості вибору та прискорили генерування інновацій, що дозволило деяким людям неймовірно розбагатіти».
Інтегрування суспільства дає нам чимало переваг, але зворотнім боком медалі є все зростаюча взаємозалежність системи. Так, вибір, котрий роблять споживачі в одній частині світу (скажімо, які продукти купувати та які ліки використовувати) впливають на благополуччя тих, хто живе в інший (і навпаки). У дедалі відкритішому просторі ми все більшою мірою звинувачуємо один одного у своїх розчаруваннях та бідах.
Інакше кажучи, що більш з’єднаним стає світ, то простіше проблемам, які виникають в одній його частині, поширитись на всі його регіони. Причому це може статись практично миттєво. Серед прикладів — фінансова криза 2007-2008 років та поширення вірусу Зіка. Найгірше — це те, що хоча системні ризики зростають, наша здатність на них реагувати розвивається набагато повільнішими темпами. Зокрема, таким інститутам, як Світовій організації охорони здоров’я, катастрофічно не вистачає ресурсів, а брак дієвої системи глобального управління змушує нас покладатись на поспіхом вироблені рішення.
«Джина» глобалізації вже не загнати назад до «пляшки». Тож, як наголошують автори, нам залишається навчитись долати небезпеки нового Ренесансу та використовувати можливості, які він дає. Перед усе, і суспільства, і окремі індивіди мусять пристосовуватись до змін, а не чіплятись за минуле, якого вже немає. Голдін та Кутарма намагаються переконати корпорації, які мають чималі готівкові запаси, не вичікувати, а вже робити інвестиції в проекти, зорієнтовані на формування бажаного для суспільства майбутнього. У свою чергу, уряди, замість того, щоб сповідувати ідеологію жорсткої економії, мусять кардинально збільшити видатки на фундаментальні дослідження. Серед запропонованих авторами дій — доволі рішучі заході з подолання майнової диференціації, послаблення законів щодо обмежень на використання інтелектуальної власності, впровадження податку на викиди вуглецевого газу. На жаль, у книзі практично нічого не говориться про те, чому урядам США та інших країн так складно реалізувати на практиці деякі із найочевидніших кроків.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Технології») за версією видання strategy+business.
|
