Послання Папи Івана Павла II ДО МОЛОДІ ВСЬОГО СВІТУ
<< До початку
ЧАСТИНА 2
Йдіть за мною
Вивчаючи Євангеліє, розуміємо, що цей погляд Христа і був відповіддю на юнакові слова про його життя за Божими заповідями: "Учителю, я вже це дотримувався змалку".
Водночас цей погляд любови став ніби початком підсумку і завершення розмови. Згідно з Матеєм, саме юнак ініціював це завершення, бо не тільки підтвердив, що ретельно дотримується заповідей, а й знову запитав: "Чого мені ще бракує?" [48].
Це дуже важливе запитання, бо свідчить про те, що в моральній свідомості людини (особливо молодої, яка визначає свій життєвий план) приховано прагнення "чогось іще". Це прагнення виявляється по-різному, ми простежуємо його навіть у тих, хто, здавалося б, далекий від нашої релігії.
Наприклад, у послідовників нехристиянських релігій, зокрема буддизму, юдаїзму та ісламу, упродовж тисячоліть панує культ духовних людей — особистостей, котрі ще замолоду залишили світське життя, аби жити у злиднях і чистоті задля досягнення Абсолюту, який стоїть вище за матеріальний світ. Вони намагаються досягнути цілковитого звільнення, знайшовши притулок у Господі, живучи в любові та довір'ї з Ним, намагаючись упокорити свої душі задля пізнання прихованого закону. Цих людей спонукав таємничий внутрішній голос, що промовляв до їхнього духу, ніби перегукуючись зі словами св. Павла: "Проминає образ світу цього" [49]. Це він, отой внутрішній голос, підштовхував їх шукати величне і безмежне:
"Шукайте того горішнього" [50]. Вони шукають ту ціль, докладаючи великих зусиль і праці задля очищення і досягнення того, що зробить їхнє життя дарунком любови, втіленням божественности. А тому вони є живим прикладом для всіх, бо власним життям підтверджують первинність вічних цінностей на противагу ілюзорним і незрозумілим суспільним цінностям, за якими живемо.
Прагнення "чогось більшого", тобто досконалости, має своє пояснення у Євангелії. У Нагірній проповіді Христос виголошує моральний закон, ядром якого стали Десять заповідей Мойсееві, викарбуваних на скрижалях. Але Ісус надає їм нового, євангельського звучання. І, як уже згадувалося, всі вони стосуються любови і є ніби ласкою для нас: "Любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" [51].
Керуючись цим новим поглядом, здобуваємо нове розуміння восьми благословень, про які читаємо в Євангелії від Матея [52].
У цьому контексті Божі заповіді, які стають підґрунтям християнської моралі, доповнені порадами з Євангелія, що по-особливому виражають і деталізують Христове звернення до вдосконалення, названого святістю.
Коли юнак запитав про "щось ще" ("Чого мені ще бракує?"), Ісус подивився на нього з любов'ю, і ця любов набула тут нового змісту. Людина за допомогою Святого Духа внутрішньо перейшла від життя за заповідями до життя в усвідомленні Ласки. І Христос, коли з любов'ю дивився на юнака, помітив це внутрішнє перетворення: "Якщо хочеш бути досконалим, [...] піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною" [53].
Так, дорогі мої, християнин живе у Ласці. Цей критерій "ласки" не тільки значно вищий, аніж усі інші моральні зобов'язання, відомі нам із Євангелія, але і глибший, і ґрунтовніший. Він допомагає повніше реалізувати той план життя, який творимо в юності. Цей "критерій Божої ласки" визначає нам контури зрілости людського і християнського покликання, про яке поговоримо згодом.
А зараз я хотів би заглибитися в сенс тих слів, які промовляє Христос у розмові з юнаком. І роблю це із твердим переконанням, що Христос адресує свою відповідь Церкві, усім людям, представникам різних поколінь — усім, хто запитує Його. І нашому поколінню теж. А тому ці слова набувають особливого значення як покликання до діяльности у спільноті Божого люду. Церква повторює Христове "йди за мною" [54] із перших кроків кожного священичого покликання, яке для Католицької Церкви латинського обряду водночас надає зобов'язання безшлюбности.
Церква промовляє "йди за мною" на початку монашого покликання до євангельської діяльности. Вона звертається до чоловіків і жінок, що вирішили жити у цноті, бідності і покорі, пов'язавши своє земне життя із Христовим задля Царства Небесного [55]. Даючи обітницю, ці люди посвячують себе тому, аби нести усім свідчення Божої любови і наставляти всіх до єднання з Богом у вічності. Тільки вибрані мають особливу потребу свідчити людям про Бога. У Посланні не торкатимусь глибше цієї теми, оскільки вже не раз детально розглядав її [56]. А згадав про неї тільки тому, що в контексті розмови Христа з юнаком вона сприймається особливо ясно, насамперед маю на увазі питання євангельської бідности. Я згадав про неї ще й тому, що Христові слова "йди за мною" стали особливо зрозумілими саме для молоді, а навіть і для дітей.
З огляду на це мені б хотілося звернутися до всіх вас, юнаків і дівчат, у важливий період формування вашої особистости. Коли почуєте у своєму серці цей голос, не приглушуйте його. Дозвольте йому перерости в покликання. Відповідайте йому молитвою і дотриманням заповідей. Бо "жнива великі" [57] і велика потреба в тих, хто почув Христове "йди за мною". Відчуваємо потребу і у священиках, котрі йдуть за покликом серця Господнього, бо Церква і світ загалом потребує свідчення того, що життя людини завдяки Богові невичерпне, що пошлюблення Христа наближатиме прихід Царства Небесного для людей.
Дозволю собі доповнити слова Господа нашого Ісуса Христа про "великі жнива". Так, ці жнива справді великі, жнива спасіння. Але, як не прикро, робітників дуже мало. Очевидно, сьогодні відчуваємо це гостріше, аніж будь-коли, особливо в деяких країнах, у деяких осередках освяченого життя.
"Просіть, отже, Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива" [58], — говорив Христос. Ці слова сьогодні стали частиною молитви і метою діяльности тих, хто покликаний до священичого і монашого життя. Із тими словами, що стали програмою, звертається Церква до вас, молодих. І ви також моліться. А коли плід молитви глибоко проникне у ваші серця, прислухайтеся, як Господь вас покличе: "Йди за мною".
Програма життя та християнське покликання
9. Ці слова з Євангелія торкаються священичого або монашого покликання, водночас допомагаючи нам глибше зрозуміти ідею покликання в широкому сенсі цього слова.
Адже життєве покликання можемо розуміти як програму життя, яку творимо у молодости. Однак "покликання" — це щось більше, ніж програма. У цьому разі, коли покликання — це програма, людина сама є її творцем — і це максимально відповідає реальності, у якій живе особа, тобто кожен із вас. Ця програма є покликанням настільки, наскільки до нього залучені різні чинники, що спонукають до чогось. Зазвичай ці чинники утворюють певний порядок цінностей (який називаємо також ієрархією). Із них витворюється привабливий для юного серця ідеал, що прагне свого втілення. У цій ситуації покликання стає програмою, а програма — покликанням.
Коли ж, однак, стоїмо перед Христом і наші роздуми про молодість перегукуються з Його розмовою з юнаком, тоді цей взаємозв'язок між програмою життя і життєвим покликанням потребує точнішого визначення. Людина є одночасно творінням та усиновленим у Христі сином Божим, дитиною Бога. А тому коли молода особа запитує «що маю робити?» не тільки себе, але й інших людей, вона сподівається почути гідну відповідь родичів і вихователів, а також Бога Творця і Отця. Вона подає це запитання в тій особливій внутрішній площині, у якій навчилася спілкуватися з Богом, передусім у молитві. Отже, людина запитує в Бога: "Що маю робити? Який Твій план стосовно мого життя? Твій план як Отця і Творця? Яка воля Твоя? Хочу виконати її".
У такому контексті програма життя набуває значення життєвого покликання, тобто того, що покладає на людину Господь. Молода людина, занурюючись у себе і розмовляючи із Христом у молитві, прагне відчитати ту одвічну думку, якою керується Бог, Творець і Отець стосовно неї. Тільки тоді переконується, що завдання, яке визначає Господь, цілковито залежить від його волі, а водночас від низки внутрішніх і зовнішніх обставин. Виходячи з цього, молода особа, юнак чи дівчина, творить свою програму життя, приймає її як покликання, яке посилає Бог.
Отже, адресуючи це послання до вас, молодих, я прагну передати вам чудове завдання, яке полягає в тому, аби зуміти відкрити для себе Боже покликання. Воно зворушує. Суть цього завдання у великому внутрішньому починанні, у якому утверджується і зростає ваша людяність. Ви дозріваєте внутрішньо як особистість. Вас починає хвилювати запитання, хто ви є, аби ставати тим, ким маєте стати: для себе — для людей — для Бога.
Усвідомлюючи водночас життєве покликання, людина мала б чіткіше бачити зв'язок життєвого покликання і покликання християнського.
Варто зазначити, що до Другого Ватиканського Собору поняття "покликання" стосувалося насамперед священства та релігійного життя, так ніби тільки в тих випадках Христос адресував юнакові своє євангельське "Йди за Мною". Собор розширив це бачення. Священиче і монаше покликання зберегло свій особливий характер і свою значимість як харизмат Тайни релігійного життя. Але водночас Собор дійшов до розуміння загальної участи всіх хрещених у потрійному покликанні (friamunera) Христа — пророчому, священичому і царському; а також зосередив увагу на покликанні до святости. А це, у свою чергу, призвело до того, що кожне життєве покликання — як звичайної людини, і як християнина — почало відповідати євангельському заклику. Христове "іди за Мною" звучить на всіх шляхах, якими йдуть у житті учні та послідовники Божого Відкупителя. Послідовником Ісуса можна ставати по-різному, не тільки несучи слово про есхатологічне царство правди і любови, але також прагнучи змінити сучасну дійсність у дусі Євангелія [60]. Це і стало основою апостольства мирян, яке не можна відділити від сутности християнського покликання.
Щоби ваша програма життя відповідала справжній динаміці молодости, мусите врахувати кілька важливих моментів. Необхідно, аби вона, незважаючи на те, яким конкретним "життєвим" змістом наповниться, творилася з позиції слів Христа, мовлених юнакові у Євангелії.
Варто вам заново осмислити — і то дуже ґрунтовно — яке значення ви вкладаєте в Тайну Хрещення і Миропомазання, бо в цих двох тайнах зосереджується суть християнського покликання і релігійного життя. Від них дорога провадить до Євхаристії — Тайни, яка охоплює всю повноту святих дарів, зісланих християнинові: усе багатство Церкви концентрується в цій Тайні любови. І далі, що стосується Євхаристії, то маєте глибоко осмислити Тайну Покаяння, якій належить провідна роль у формуванні особистости християнина, особливо якщо надавати цьому вихованню духовного скерування, що стане справжньою школою внутрішнього життя.
Говорю про це дуже стисло, хоча кожна з цих Тайн Церкви має свій специфічний зв'язок із молодістю. Сподіваюся, що це стане окремою темою розмови, особливо священиків, які мусять співпрацювати з молоддю. Церква, як навчає Другий Ватиканський Собор, є "ніби тайною, тобто знаком і знаряддям внутрішнього поєднання з Богом і єдности всього людського роду" [61]. Кожне життєве покликання, водночас як покликання християнське, закладено в Тайнах Церкви, тобто формується через Тайни нашої віри. Це вони дають змогу вже замолоду пізнавати наше людське "я" заради спасіння у Господі і Пресвятій Тройці. Це вони дають змогу брати участь у Божому житті, відчуваючи вповні особисте, людське життя. Завдяки цьому наше життя набуває нового виміру, своєї християнської основи: розуміння того, що вимагає від людини Євангеліє, поєднується з усвідомленням безцінних дарів Господа. «Була б ти відала про дар Божий...", — сказав Христос у розмові з самарянкою [62].
Велика Тайна подружжя
З огляду на цю широку сферу діяльности, що розгортається перед вами у християнському покликанні, хотілося б звернутися до вас, молодих, із запитанням, яке, як мені відомо, нуртує у ваших серцях. Це одне з найважливіших питань людського буття, а водночас центральне для роздумів, творчости і культури. Це також й одна з найголовніших Біблійних тем, якій і я присвятив багато уваги і роздумів. Бог, сотворивши людину, чоловіка і жінку, увів в історію людської цивілізації особливі сутності: рівність задля збереження людської гідности представників обох статей і чудову взаємодоповнюваність одне одного задля поєднання різних рис, ознак і завдань — чоловічого та жіночого.
А проте ця тема є суто особистою, бо заглиблюється у ваше "я". Молодість є саме тим періодом, коли ця велика тема проникає у ваші душі, і власне з її допомогою ви відкриваєте для себе сутність власного "я" у всій його багатогранності. На обріях вашого юного серця з'являється новий досвід, досвід любови, що вже від початку підсвідоме закладений у ваші життєві плани.
У кожному разі цей досвід дає неповторні і багаті враження, що творять красу буття. А тому хотів би застерегти, аби ви не спотворювали ці враження, не затрачували цей скарб, не руйнували цю красу. Будьте певні, що ці слова йдуть від Бога, який сотворив людину "за своїм образом і подобою" — і жінку, і чоловіка. Це застереження випливає з Євангелія і відгукує у свідомості молодих, якщо тільки вони зберегли свою чистоту і простосердя: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" [63]. Завдяки цій любові, яка народжується у ваших бажаннях і стає частиною життєвих планів, ви пізнаєте Бога, що є любов [64].
Щиро прошу вас не переривати розмови із Христом у цей особливо важливий для вас час, я б навіть радив ще більше довірятися Богові. Бо коли Христос покликав "йди за мною", то це могло б означати; "Я закликаю вас і до іншої любови". А найчастіше вони позначають таке: "Йди за мною, за тим, хто є Нареченим Церкви, іди! Ти теж можеш стати нареченим для своєї нареченої або нареченою для свого чоловіка. Ви обоє будете втаємничені в цю Тайну Святости, про яку в Посланні до Ефесян сказано, що це справді велика тайна, коли ідеться "про Христа і Церкву" [65].
А тому багато залежить від того, чи ви підете за Христом, чи не віддалитеся від Нього у хвилину, коли слушно вважатимете, що перед вами — найголовніша справа вашого серця, яка є тільки вашою і тільки між вами. Хотів би запевнити вас, що ця справа має і Божий вимір, той, що називається любов'ю в Бозі і виявляється в єдности божественного (у триєдинстві Отця, Сина і Святого Духа) та людського. Я запевняю вас, що джерелом "великої людської тайни" є Бог Творець; вона сягає своїх витоків у Христі Відкупителі, який, віддаючи себе як Наречений, навчає всіх чоловіків і дружин віддавати себе сповна, так як і належить тому, хто відчуває свою велич. Христос навчає подружньої любови.
Іти за покликанням у подружжі означає вчитися подружньої любови день за днем, рік за роком, так як прагне ваша душа і тіло, бо "любов — довготерпелива, любов — лагідна", вона "не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла", вона "радіє правдою", любов "все перетерпить" [66].
Це власне та любов, яка знадобиться вам, коли пошлюбите майбутнє, пройшовши всі випробування долі. І саме ці випробування стануть суттю вашого покликання, яке ви знайдете в подружжі.
Отож я не перестаю молитися до Христа і до Пречистої Матері Любови за любов, яка народжується у ваших серцях. Часто в житті мені доводилося подумки супроводжувати цю любов. Завдяки цьому досвідові я усвідомив усю велич і важливість порушеної тут теми. Як на мене, власне цією стежкою любови простуватиме майбутнє, передусім тієї любови, яку він чи вона пізнає для себе в юності. Це вважають великою пригодою життя, а я скажу, що це і велике завдання.
Сьогодні засади християнської моралі стосовно шлюбу часто спотворюють. Зокрема у багатьох країнах запропоновано інші моделі співжиття, що трактуються як прогресивні і сучасні. Не можна не помітити, що такі моделі руйнують і саму людську особистість, маю на увазі передусім жінку, яка із суб'єкта перетворюється на об'єкт (об'єкт особливих маніпуляцій), і великий сенс любови замінюється "задоволенням"; і навіть якщо це задоволення обопільне, однаково воно егоїстичне за суттю. Нарешті дитя, що є плодом цієї любови і її живим утіленням, часто сприймається як "неприємний додаток". Такі матеріалістичні і споживацькі суспільства руйнують увесь комплекс спільної материнської і батьківської любови, вичавлюють із неї глибинну суть людяности, що від початку була ознакою божественности.
Дорогі мої друзі! Не дозволяйте відняти у вас цей скарб. Не вписуйте у свій життєвий план тієї покрученої, здеформованої любови, бо ж вона "радіє правдою". Шукайте цю правду всюди. І якщо потрібно, не вагайтеся протистояти людським пересудам, стереотипам, гаслам пропаганди. Не бійтеся тієї любови, що вимагає певних зобов'язань. Власне ці зобов'язання, як постійно вчить Церква, і творитимуть справжню любов.
Мені, як ніколи, хотілося б ще раз нагадати вам те, про що йшлося на початку нашої розмови, а саме: будьте "завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію!" Церква і все людство довіряє вам сутність любови, яка є основою подружжя, родини і майбутнього. Ми віримо, що ви відродите це почуття у всій його величі і красі, красі божественній і людській. Тобто відродите любов велику, зрілу і відповідальну.
Спадщина
11. У час молодости, коли складаємо свій життєвий план і коли ширшає коло наших взаємин з іншими людьми, виникають доволі гострі моменти, про які хотілося б поговорити з вами. Варто наголосити, що це важливий період, у якому власне "я" злучається з іншими і для інших, зокрема в подружжі, що відображає Святе Письмо: "Покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки" [67].
Це "покине" заслуговує на особливу увагу. Історія людського роду від початків і до сьогодні проходить через родину. Людина, народившись, стає членом родини і цьому завдячує своїм батькам — мамі і татові. І в якийсь момент вона "покидає" той перший осередок життя і любови, щоби перейти до нового. "Покидаючи батька і матір", кожен із вас ніби забирає їх із собою, переймаючи багату спадщину, джерелом якої є родина. Отож покидаючи їх, берете із собою родинну спадщину, яка міцно єднає вас із тими, кому завдячуєте дуже багато. А далі ви (юнак чи дівчина) передаватимете ту спадщину нащадкам. Тому таке велике значення має четверта Божа заповідь: "Шануй батька свого і матір" [68].
Йдеться тут насамперед про спадщину людського буття, навіть про спадщину бути людиною в конкретній приватній чи суспільній ситуації. Навіть фізична схожість із батьками може впливати на це. Найважливішою, однак, є культурна спадщина, ядро якої формує мова. Батьки навчили вас тієї мови, яка здатна поєднати із суспільством, з іншими людьми. Ця єдність має ширші кордони, ніж сама родина чи якесь конкретне середовище. Маю на увазі кордони щонайменше племени, а головно — нації чи народу, до якого належите.
Попри родинне виховання перебуваєте в певній культурі, як також у діяльності вашого народу. Родинний зв'язок означає приналежність до спільноти більшої, ніж сім'я; водночас є підставою особистої ідентичности. Якщо родина є першим вихователем кожного і кожної з вас, то через родину тим вихователем є рід, плем'я чи народ, з якими нас єднають культура, мова та історія.
У цьому сенсі поняття "родинна спадщина" розширює свої межі. Із родинним вихованням ви входите до певної культури, в історію вашого народу чи нації. Родинні зв'язки означають і належність до більшого осередку, ніж сім'я, вони є підґрунтям для формування вашої самосвідомости й самоідентичности. Якщо родина є першим вашим учителем, то далі ним стає рід, народ, нація, із якими єднає вас історія, мова, культура.
Спадщину можна трактувати і в етичному вимірі. Успадковуючи віру, цінності — усе, що творить культуру та історію нації чи суспільства, ви збагачуєтеся духовно як особистість. Згадую притчу "Про таланти": ідеться про ті таланти, які отримуємо від Творця через посередництво наших батьків, родин, нації, до якої належимо. Не маємо права поводитися з цією спадщиною так, як останній слуга, тобто пасивно споглядати, не примножуючи того, що одержали, як у притчі "Про таланти". Мусимо зробити все можливе, щоби цю духовну спадщину утвердити, зберегти і примножити. Це важливо для всіх держав, а особливо для тих, які тільки здобули свою незалежність або ж повинні захищати її від зовнішньої чи внутрішньої загрози.
Коли пишу це Послання, перед очима постають складні міжплемінні, міжнародні й міжнаціональні проблеми. Ваша молодість, а також та програма життя, яку впродовж цього часу прагнете реалізувати, уже від початку є часткою історії суспільства; і це не через зовнішні обставини, а радите через внутрішні. Для вас це стає усвідомленням родинної належности, а згодом — національної: справою серця, справою сумління. Поняття "Батьківщина" випливає безпосередньо з поняття "родина". Відчуваючи цю суспільну єдність (набагато ширшу від єдности родинної!) поступово починаєте відчувати відповідальність за спільне добро великої "родини" — вашої земної Батьківщини. Знані постаті національної історії, давньої чи сучасної, провадять вашу молодість, допомагають розвинутися тій суспільній любові, яку називаємо любов'ю до Батьківщини.
Таланти і зобов'язання
12. Із темою родини, суспільства-Батьківщини тісно пов'язана тема "Притчі про таланти". Поступово пізнаєте свій талант чи таланти, якими володієте, і починаєте творчо оперувати ними, примножуючи у праці. Яка велика сфера діяльности, нахилів, здібностей, зацікавлень! Не беруся тут їх перелічувати, навіть для прикладу, бо є ймовірність, що можу щось пропустити. Констатую, однак, велике розмаїття і багатство цих зацікавлень. Водночас це свідчить про те багатство відкриттів, яке несе із собою молодість. Покликаючись на Євангеліє, стверджуємо, що молодість — це час розпізнавання талантів. Це період, коли юнаки і дівчата вирушають у путь власними стежками, на яких розвивалася і далі розвиватиметься людська діяльність, праця і творчість.
Сподіваюся, що ви віднайдете себе на тих стежках і будете простувати ними із зацікавленням, увагою й ентузіазмом. Праця, будь-яка праця супроводжується зусиллям: "в поті лиця твого їстимеш хліб твій" [70], а досвід зусиль стає часткою кожного з нас ще з раннього віку. Водночас праця по-своєму формує людину, творить її. А тому зусилля є завжди творчими.
Це стосується не тільки навчання чи інтелектуально-дослідницької праці, а й звичайної фізичної, яка, на перший погляд, не має нічого спільного із творчістю.
Праця, притаманна молодості, є передусім приготуванням до праці у зрілому віці, а тому таке приготування пов'язане зі школою. Коли пишу ці рядки, скеровані до вас, молодих, думаю про всі школи на земній кулі, у яких перебуваєте впродовж багатьох років відповідно до вашого розумового зростання і зацікавлень: від початкових шкіл аж до університетів. Думаю про всіх дорослих моїх братів і сестер, які вас навчають, виховують, формують молоді інтелекти та характери. Яке ж це важливе завдання! Яка особлива відповідальність! Але також яка велика заслуга!
Нарешті думаю про тих молодих осіб, ваших ровесників і ровесниць, яких держава позбавила можливости здобувати освіту, часом навіть елементарну. А тому докоряю усім, хто на державному та міжнародному рівнях відповідає за освіту, аби цей стан обов'язково поліпшився. Освіта є одним із головних благ людської цивілізації. Вона має особливе значення для молоді, від якої значною мірою залежить майбутнє суспільства.
Однак коли розглядаємо проблему освіти, виховання, науки і шкільництва, постає питання, важливе для кожної людини, а особливо молодої. Це проблема правди. Правда є світлом людського розуму. Він постійно прагне пізнати реальність у багатьох її вимірах, для того щоб опанувати правду, а отже, жити згідно з нею. Така природа людського духу. Голод правди є основним поштовхом його прагнень.
Христос мовить: "І спізнаєте правду, і правда визволить вас" [71]. З-поміж слів Євангелія ці належать до найважливіших, бо стосуються людини як цілости. Вони пояснюють, що людська велич і гідність народжується із середини, у площині людського духу. Знання, хоч би й університетські, не здатні "визволити" людину, бо навіть неграмотний може сподіватися на визволення; однак освіта, систематичні знання про світ сприяють утвердженню людської гідности, а отже, й правді.
Цьому ж служить ваша праця, до якої відчуваєте покликання, коли завершуєте навчання. У школі ви повинні набути інтелектуальних, технічних і практичних умінь і навичок, які допоможуть вам згодом долучитися до великого досвіду людства. Але якщо школа є приготуванням до майбутньої праці, також фізичної, то водночас вона є школою набуття великих і важливих цінностей: її призначення — забезпечити внесок у скарбницю людської культури.
Зв'язок між освітою і працею, що простежуємо в сучасному суспільстві, часом руйнується, породжуючи складні проблеми практичного характеру. Маю на увазі безробіття, а ширше — дефіцит робочих місць, що пригнічує молодь усього світу. Ця проблема, як ви добре знаєте, зумовлює інші проблеми, які ще зі шкільної лави кидають тінь непевности на ваше майбутнє. Часто запитуєте себе: "Чи потребує мене суспільство? Чи знайду я відповідну роботу, яка дозволить мені бути самостійним, мати власну родину, мешкати в гідних умовах, мати власне житло? Коротше кажучи, чи справді суспільство сподівається на мій внесок?"
Серйозність цих запитань схиляють мене до думки ще раз звернутися до влади і всіх тих, хто відповідальний за економіку та розвиток держав, аби пригадати їм, що праця є правом людини, а тому кожен повинен мати її. Ця проблема потребує максимальної уваги й у сфері економічної політики, щоби Гарантувати право на працю для всіх, а найперше для молоді, яка найчастіше є жертвою безробіття. Усі ми переконані, що "праця є благом для людини, добром для всього людства, бо через працю людина не тільки перетворює природу, пристосовуючи її до своїх потреб, але також реалізує себе як людина, а навіть більше — "стає людиною" [72].
- Мт. 19:20.
- 1 Кр 7:31.
- Кр 3:1.
- Рм 5:5.
- Див.: Мт 5:3-12.
- Мт 19:21.
- Див.: Мк 10:21, Йо 1:43; 21:29.
- Див.: Мт 19:12.
- Див.: також: John Paul II, Apostolic Exhoratrion Redemptionic Domun: ААS 76 (1984), 513-546.
- Мт 9:37.
- Мт 9:37f.
- Див.: Другий Ватиканський Собор. Догматична Конституція: Lumen Gentium, 39-42.
- Див.: Другий Ватиканський Собор. Пасторальна Конституція Церкви у сучасному світі: Gaudium et Spes, 43-44.
- Другий Ватиканський Собор, Догматична Конституція Церкви; Lumen Gentium, 1.
- Йо 4:10.
- Мт 5:8.
- Див 1 Йо 4:8, 16,
- Див. Еф 5:32.
- Див. 1 Кр 13:84, 6, 7.
- Бт 2:24; див.: Мт. 19:5.
- Вих 20:12; Втор 5:16; Мт 15:4.
- Див.: Мт 25:14-30; Лк 19:12-26.
- Бт 3:19.
- Йо 3:32.
- Іван Павло II, Апостольське послання: Laborem Exercens, 9: ААS 73 (1981), 599f.
Сторінка 1 2 3 >>>
Андрій
Папа говорив і писав SUPER...
Мені дуже подобаються фільми про його життя...
Якби їх хоч раз прокрутили по TV
Іра, littlefunk@meta.ua
З задоволенням перечитала його послання! Зараз якось важко на серці, але дякую Богу за таких людей, які своїми думками запалюють світло в душі!!
Христина, linynska@gmail.com
Погоджуюсь з Іриною,що думки ці запалюють світло душі. Такі послання є для нас дороговказами.
Taraas
Папа-найкращий!!!
Ігор, igorlosuk@rambler.ru
Так підтримую всі вище вказані коментарі .але допоможіть знайти фільм Папа Миру Іван Павло другий .якщо хтось володіє такою інформацією мій емаіл igorlosuk@rambler.ru відішліть будь яку інформація це потрібно для сайту Страдч "Місце обране Богом " http://stradch.com/
Заздалегіть дякую.
Люда, papirchuk@gmail.com
Дякую за те, що Ви є.
|
|
Версія для друку