«Знести» бізнес-школи: що пропонують критики бізнес-освіти
Критика на адресу бізнес-шкіл — як справедлива, так і ні — звучить все частіше. Зараз виходить у світ книга з більш ніж красномовною назвою — «Shut Down the Business School: What’s Wrong with Management Education» («Потрібно закрити бізнес-школи: що не так з управлінською освітою»). Нищівна критика сфери ділового навчання, яку висловлює її автор Мартін Паркер (Martin Parker), професор кафедри організаційних досліджень Бристольського університету, вже наразилася на не менш нищівну критику з боку Poets & Quants. «Готуємося до ще одного дешевого випаду проти бізнес-шкіл», — так анонсує «Shut Down the Business School» Джон Бірн (John Byrne), головний редактор цього інтернет-видання.
Уривок із праці маловідомого професора з закладу, який не потрапив до рейтингів Financial Times або The Economist, недавно надрукований у Guardian, має ще більш провокаційну назву, ніж сама книга. «Why We Should Bulldoze The Business School» («Чому ми маємо бульдозером зносити бізнес-школи»), — така теза обґрунтовується в цій публікації.
Паркер пише, що «знання», які продає бізнес-школа, є «банальними» і «безглуздими», що ділова етика та корпоративна соціальна відповідальність — це усього лише «прикрашення вітрини» і «фіговий листок для прикриття совісті деканів бізнес-шкіл» та що такі заклади з високою ймовірністю розміщуватимуться у «найбільш помпезній будівлі» на території університетського кампусу.
І ще автор стверджує, що бізнес-школи в основному навчають, «як "витягати" гроші із кишені звичайних людей та залишити їх собі», що «у певному сенсі є вираженнями сутності капіталізму». Крім цього, за словами Паркета, «є відчуття що бізнес-школи прищеплюють мислення "жадібність — це добре"».
Чи може дратувати успіх?
У таких нападках немає нічого нового. На початку цього року Стівен Конн (Steven Conn), історик з Університету Маямі, написав гостро-критичну статтю для The Chronicle of Higher Education під назвою «Business Schools Have No Business In The University» («Для шкіл бізнесу в університеті немає бізнесу»). А за кілька місяців до цього побачила світ книга «The Golden Passport» («Золотий паспорт»), де її автор Дафф Макдональд (Duff McDonald) «розносить у пух і прах» не тільки Гарвардську школу бізнесу, але й цілу індустрію ділової освіти разом з усіма слухачами та випускниками.
Звідки береться така ворожість? Успіх породжує заздрість. Блискучий успіх дратує. Ринок дав сигнал — і бізнес-школи здобули на ньому повну перемогу. Сьогодні диплом MBA і спеціалізація «бізнес» — найпопулярніші в системі вищої освіти США. Попит є настільки великим, що багато коледжів змушені впроваджувати обмеження щодо кількості заяв на вступ.
Причини такого успіху є цілком зрозумілі. Ділова освіта дає шанс привернути вдачу і майже відразу отримати хорошу посаду в хорошій компанії, а далі відкриває шлях до наповненою більшою значущістю кар’єри. Організації прагнуть мати фахівців із бізнес-дипломом, бо знають, що ті дуже швидко входять у курс справ. А базові навички, набуті в закладі ділового навчання, можна застосувати повсюди: в держструктурах, неурядових організаціях, медичній та військових сферах.
Чи є критика релевантною?
Як стверджують критики, бізнес-освіта є занадто теоретичною за змістом. У ній мало уваги приділяється питанням лідерства, командної роботи та співпраці; а крім цього, недооцінюється глобальна природа сучасного бізнесу і применшується значущість етичних цінностей. Ще гіршим є те, що в цьому середовищі «обраних» культивується безмірність амбіцій та прагнення мати все більше і більше матеріальних благ.
Такі докори можна адресувати хиба що системі ділової освіти зразка 1950-1960-тих років. Зараз із цим важко погодитися. Сучасні бізнес-школи вкладають величезну кількість ресурсів у практичне навчання, покладають головний наголос на розвиток лідерських вмінь, змушують студентів працювати в командах, розвиваючи таким чином навички колективної взаємодії. Ще одна типова ознака сьогоднішнього закладу ділового навчання — інтернаціоналізація. Це проявляється в урізноманітненні національного складу слухачів, надання їм можливостей особисто поринути в атмосферу інших країн, включення в програму кейсів, де фігурують компанії з різних регіонів світу.
А дорікання у відсутності «морального компасу» є ще більше безпідставними. Навряд чи сьогодні ненаситний «володар всесвіту» зміг би ступити на територію елітарної бізнес-школи хоча б однією ногою. Левову частку слухачів цих закладів не просто хвилюють проблеми громади і тих, кому в житті пощастило менше — вони реально щось роблять, втілюючи своє прагнення змінити світ: створюють соціальні підприємства, очолюють неприбуткові організації, вкладають час та енергію в реалізацію громадських ініціатив. Тож істиною є те, що дуже часто в університетському кампусі бізнес-школа є одним із небагатьох «островів», де акумулюються інноваційність, підприємництво та соціальна відповідальність.
«Ложка дьогтю» у всьому
Але виглядає, що Паркер просто ігнорує ці очевидні реалії, додаючи «ложку дьогтю» до майже кожного аспекту бізнес-освіти. Ось як він характеризує таку дисципліну, як «фінанси»:
«В її основі — факт того, що є люди, які мають гроші чи капітал і, відповідно, прийняття соціально-майнової нерівності як даності. Що глибша нерівність у тому чи іншому суспільстві, то більше проявляється в ньому інтерес до фінансів (як, зрештою, і до придбання яхт класу "люкс")... Мета знань цього типу полягає в максимізації ренти, яку отримують власники капіталу (для цього часто розробляються математичні або правові інструменти). Успішними вважаються фінансові стратегії, які генерують найбільшу віддачу за найкоротший період часу, що ще більше поглиблює соціальну нерівність, не кажучи вже про те, що, власне, ці стратегії лежать в її основі».
Добре — а як тоді бути з пенсійними фондами, які дають змогу людям, котрі пропрацювали багато років, вийти на пенсію із відчуттям впевненості у завтрашньому дні? Ці фонди, що мають у розпорядженні активи в сумі понад $20 трлн., здебільшого, управляються індивідами, які оволодівали фінансовою мудрістю в аудиторіях бізнес-шкіл. А хиба не фінансові знання є «ключем» до ефективного розміщення капіталу, що дозволяє фінансувати інноваційні проекти, компанії та навіть цілі галузі, безупинно створюючи нові робочі місця?
Погляд Паркера на управління людськими ресурсами є не менш одіозним.
«Сама назва цієї сфери говорить про те, що людина — це щось близьке до фінансових або технологічних ресурсів і фактично є елементом, котрий використовується менеджментом для досягнення організацією успіху. Але попри наявність слова «людські», HR не надто цікавиться тим, що означає бути людиною... Також у бізнес-школах чимало уваги присвячується подоланню організованого спротиву, на якій можуть наражатися управлінські стратегії. Як правило, він приймає форму ініційованої профспілками протидії масовим звільненням. І, варто зазначити, що в таких справах HR виступає не на боці профспілок».
Чи потрібен «бульдозер»?
Напевно, автор випустив із поля уваги те, що сутністю управління людськими ресурсами є сприяння розкриттю потенціалу працівників; набуття розуміння того, як різні стимули впливають на поведінку; вміння правильно підбирати кадри та забезпечувати хороше ставлення до них. Бо значною мірою успіх організації залежить від культури, що ґрунтується на засадах інклюзивності та багатоманітності — і в якій співробітники отримують від менеджменту не лише вказівки, але й реальну підтримку.
Чи варто слідувати пораді Паркера та почати «зносити» бізнес-школи? А може все ж таки краще припинити необґрунтовану критику і прислухатися до критики конструктивної — подумати, як краще забезпечити потреби молодих амбітних слухачів, які прагнуть не тільки успішної, але й суспільно-значущої кар’єри, що дозволить їм зробити реальний внесок у вдосконалення суспільства.
За матеріалами "Bulldoze Business Schools? That’s What This Critic Suggests", Poets & Quants.
Ілюстрація: Robin de Blanche / Shutterstock.com
|
