Бренд працедавця. Як перемогти...

Автор: Олександр Саврук, SCG

Слава Богу, є компанії — особистості. На солодку радість клієнтам, що загально відомо, такою компанією-особистістю без сумніву є "Крафт Фудз Україна". Але менш відомою, та не менш значущою, може бути радість від діяльності компанії для інших клієнтів, а саме — працівників "Крафту". Тобто команді, яка працює на цю компанію як на роботодавця. Саме пласту управлінських підходів щодо відносин роботодавця та потенційних і реальних працівників був присвячений круглий стіл "Як перемогти у боротьбі за талант? — Бренд роботодавця", який був організований "Крафтом" 26 жовтня.

Конференц-зал готелю "Редісон САС" та команда "Крафту" створили урочисто-робочу атмосферу, де учасникам ще треба було адаптуватись і до теми, і до стилю, запропонованого організаторами. Новизна і несподіваність формату для (discussion panel — як зауважив ведучий заходу Павло Шеремета, не кладеться на прямий переклад і таке враження, що і на пряме застосування) далася взнаки та трохи вплинула на формування позицій, я сказав би, поведінки більшості учасників. І зовсім не зашкодила доторкнутись до однієї з відносно нових для України управлінських тематик, що озвучується як "Бренд роботодавця". До цього заходу долучилися працівники "Крафту" та представники інших компаній, університетів, журналісти, та, на жаль, не добрався природно перевантажений представник уряду. Власне і мені прийшлось вперше бути присутнім у ролі представника медіа від імені порталу Management.com.ua.

Не можу не відмітити явного лідера у дискусії — Юрія Логуша, першу особу "Крафт Фудз Україна". Метафори та філософські зауваження менеджера, який брав на себе найскладніші питання і направляв дискусію у "правильне русло", оживляли і наповнювали змістом хід дискусії, пан Юрій явно був душею події. Дивлячись на нього, на думку спадає ранній Тичина: "Все на світі від примружених очей"...

Отже, презентації-введення в тематику від учасників "панелі" ввели у понятійний ряд теми, у яких учасники мали сформувати поле для дискусії та поставити ряд питань. Серед тих питань мали б вижити саме ті, які були б гідні уваги достойників, що зібрались на цю імпрезу.

Понятійний ряд виявився багатим. "Талант": війна за талант, пошук таланту, утримання талановитих працівників. Спроба зосередитись на спільному підході до розуміння "таланту" цього разу не знайшла відгуку в учасників. "Бренд працедавця": можливість та готовність компанії будувати свій бренд для працівників, бренд працедавця як управлінський інструмент, диференціація у пропозиціях такого типу брендів тощо. Майже автоматично з'являються похідні поняття, наприклад, "персонал як клієнт", і відповідно — цінність, яку має створювати компанія-роботодавець для персоналу та потенційного "роботовзявця". "Випробувальний термін для... компанії". "Емоційний внесок персоналу". "Інноваційність". "Лідерство". "Ринок роботодавців" тощо. Чи про те саме ми говоримо???

...І питання виникли. Виникла дискусія, і почала з'являтись та природна опуклість теми, яка потребувала огранки, — аудиторія ожила:

• Чи кращі (в основному йшлося про випускників ВНЗ) прагнуть працювати на кращих? Якщо так, то чому? (— Справити враження на інших та покращити своє резюме?, — Можна чомусь навчитися?, — Там можна отримати натхнення на отримання вищих результатів?, — Зарплата?, — Перспективи росту?, — Хороший старт?...)

• А хто є власне тими кращими роботодавцями? ( — Що дадуть сформуватися особистості чи навпаки вже очікують сформованої, яка при тому все ж таки має вписатись в культуру компанії? — Що пропонується потенційному працівникові?, — Як це комунікується? — Ми маємо пропонувати професію? Кар'єру? Чи просто роботу? ...)

• І кого ж компанії шукають для себе? ( — Енергетичні та інтелектуальні ресурси?, — Готових фахівців зі знаннями та навичками?, — Чи класних виконавців в хорошому значенні цього слова? — до 30-ти років?...)

• Яка якість потенційних працівників — випускників українських університетів та, відповідно, якість освіти? (— IQ постійно знижується?, — Погано підготовлені?, — Зіпсовані?, — Чи люди, які реально дивляться на життя?)

• Яка роль бізнесу у становленні (формуванні) національних кадрів? (— Корегуються цінності?, — Задається рівень?, — "Донавчають" молоді кадри, які тільки що почали широко дивитися на світ?")

Що приваблює у цій темі, так це кросфункціональність, багатоплановість. Це наближає до відчуття системності — тут є і "внутрішній" маркетинг, і PR для HR, і прив'язка до стратегії, бізнес-культури, мотивації тощо. Послідовність у підходах та неформальність і легкість у перевірці месседжа працівникові від компанії-роботодавця вимагають чистоту експерименту — компанія має бути такою, якою вона себе декларує.

Дружня команда "Крафту" намагалась передати своє відношення до цих всіх питань, і, чесно кажучи, мені дуже приємно було, що це є вистражданим, усвідомленим відношенням. Що, очевидно, є нормальним для "Крафту", але що так само очевидним є ще не зовсім нормальним для українського ринку. Отже, від "Крафту" "роботовзявець" може знайти для себе "натхнення у досягненні цілей" (Be Inspired), "отримати винагороду як професіонал і як особистість" (Be Rewarded), "залишитись собою у середовищі світового класу" (Be Yourself). Чесно були розкриті відмінності щодо цих підходів навіть у порівнянні з компаніями "Крафту" в інших країнах. Але при цьому багато українців вже переросли національні рамки "крафтівського" бізнесу і працюють у штаб-квартирі у Відні та мають обов'язки в інших країнах. Згадую при цьому Володю Семенихіна, який ще студентом Могилянки стажувався у нашій консалтинговій компанії, а зараз піднімає "солодкий" ринок "Крафту" у Румунії, — отже віриться... Співставивши це все з інформацією про те, що саме український "Крафт" є давнім лідером у своїй світовій "Крафтівській" сім'ї, автоматично концентруєшься на іншому рівні, щоб розгадати цей феномен для себе.

Дякуючи організаторам за подію, хочеться відмітити, що такого типу заходи не тільки працюють на популяризацію компанії-організатора, що, очевидно, було однією із задач заходу, але й виконують надзвичайно важливу соціальну функцію популяризації нових управлінських підходів, виховання та навчання журналістського корпусу. А також виконують роль такого собі "бенчмаркінгового клубу", де компанії можуть познайомитись та обмінятись досягненнями та проблемами у тих чи інших підходах на взаємну користь.

А раптом такого типу дискусії будуть підтримані іншими компаніями, які внесуть на загальне обговорення актуальні питання з "лінії фронту" управлінських змагань бізнесу в Україні?