Обмеження і проблеми вільного ринку

Автор: Євген Пенцак, професор фінансів kmbs
Джерело: Інтелект-простір kmbs

Які проблеми властиві сучасному ринку? Де лежить межа використання ринкових механізмів? Чи можна оцінити грошима життя людини? Ці та інші питання обговорювались під час управлінської дискусії та обговоренні книги Майкла Сендела (Michael Sandel) "Що не можна купити за гроші. Моральні обмеження вільного ринку" (What Money Can't Buy: The Moral Limits of Markets) в Києво-Могилянській бізнес-школі.

Економіка та поведінка

Класичні фінансові моделі перестали працювати вже давно, а остаточно непридатними стали після кризи 2008 року. Сьогодні ніхто вже не розуміє, які інструменти працюють на ринку, а які ні. Те, що відбувається зі світовою фінансовою та економічною системою, впливає й на відносини між людьми та на них самих. Тому зараз активно розгортається тренд нейроменеджменту, знаходячи своє відображення в таких напрямках, як поведінкова економіка та поведінкові фінанси. Саме в цій сфері сьогодні працюють нобелівські лауреати з економіки. Вони впевнені, що для успішного фінансового моделювання потрібно вміти прогнозувати поведінку людей, тобто розуміти їх мотиви.

Головною проблемою для багатьох керівників центробанків наразі є ідентифікація та подальше «спускання» чергової бульбашки на ринку. А для цього потрібно розуміти — і вміти змінювати — поведінку ринку, а значить, поведінку людей.

Ще найперші економісти стверджували, що вони знайшли відповідь на питання, чим керуються люди, обираючи серед ряду альтернатив. Але насправді ці питання досі залишаються невирішеними.

Проблеми ринку

З усіх систем капіталістична є найкращою, але й вона часто нездатна зупинити аморальну поведінку її учасників, провокуючи симптоми глобального морального ризику (moral hazard). Капіталістичний устрій також необхідно вдосконалювати. Про це свідчить криза 2008, яка може скоро повторитися, якщо не здійснювати превентивних заходів. Серед основних причин кризи сьогодні найчастіше називають глобальну некомпетентність і моральний ризик.

В сучасних умовах фінансові посередники, які мають бути провідниками капіталістичної системи, не завжди спрямовують грошові потоки у найбільш прибуткові, раціональні та найменш ризиковані місця. Менеджери та голови банків, керівники інвестиційних фондів, які визначають ставки і дають кредити, підвищують ризик всієї системи — адже, оперуючи не своїми коштами, вони значно більше схильні до ризику. Фактично, вони перекладають забагато ризиків на своїх клієнтів.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО КНИГУ

Обмежене задоволення

Для всіх без виключення людей діє закон спадної граничної корисності: з кожною наступною одиницею певного продукту наше задоволення від нього зростає, але щоразу на меншу величину. Аж поки не настає момент, коли ми майже не відчуваємо додаткового задоволення від наступної одиниці. На мою думку, це єдиний економічний закон, який працює за будь-яких умов.

Його можна застосувати і до грошей: після отримання кільканадцятого мільйона доларів гроші хочеться перетворити на емоції, переживання, бо самі по собі кошти вже не приносять того задоволення, що раніше. Тому мільярдери у певний момент часу починають займатися благодійністю та розвитком регіонів: вони вже прагнуть не більших грошей, а соціального визнання. Ми завжди рухаємось туди, де кожен додатковий долар споживання приносить нам максимум задоволення: якщо ми наїлись кав’яру, то краще купимо фруктів.

Коли стикаються декілька економічних агентів, вони починають конкурувати за ресурс, який кожному з них може принести певне задоволення. Економіка базується на тому, що люди обмінюються ресурсами, які для кожного з них представляють меншу цінність, і які вони з радістю віддадуть за те, що є в іншого. В результаті торгів перерозподіл ресурсів принесе обом агентам більше задоволення. Так працює утилітарна економіка, якщо ми приймаємо до уваги лише один закон спадного граничного задоволення.

В процесі еволюції люди почали застосовувати ті ж самі механізми для оцінки нематеріальних активів та цінностей, які теоретично «продаватись» не мали б. В результаті виникає багато питань, у тому числі, про корупцію. Скажімо, чи припустимо платити митнику, щоб пройти поза чергою? Чи можна перевести пожежників на контрактну основу? Чи все можна перевести на ринкову основу зі збереженням найвищої ефективності?

Ціна людини

Як ринок товарів, так і ринки нематеріальних активів функціонують згідно з механізмом «невидимої руки Адама Сміта». Таким чином, деякі нематеріальні активи також отримали ціну. У тому числі — життя та здоров’я людини, культура, віра. Книжка Майкла Сендела «Що не можна купити за гроші. Моральні обмеження вільного ринку» формулює проблему вимірювання таких речей, в ній обговорюється, чи віддавати їхню оцінку на відкуп ринку чи регулювати самостійно. Проте готових відповідей в книзі немає.

Трагічна подія 9/11 також підняла одне з цих питань: внаслідок загибелі людей держава виплатила їхнім сім’ям різні суми компенсацій. Чому життя банкіра та життя ресторатора оцінюються по-різному? Але саме тут і починається вся економіка: звідкілясь береться «ціна людини». Скажімо, існують відповідні моделі розрахунку страхових сум залежно від наявних у людини захворювань.

На межі 2008-2009 років почали працювати механізми купівлі життєвого страхування своїх підлеглих чи навіть третіх осіб (що означає отримання компенсації у разі їх загибелі). Це починалось як продаж своїх вимог до страхової компанії ініціатором договору і розвинулось до можливості викупу полісу без відома його ініціатора. Після кризи у 2009 році ця практика була, на щастя, заборонена. Адже з етичної точки зору це — ставка на смерть іншої людини. І ринок у такому випадку повністю втрачає моральні цінності.

Чому в Індії людина коштує $200 тис., а в США — $6 млн.? Скільки тоді коштує життя українця? Неемоційна оцінка життя людини зазвичай базується на розрахунку кількості грошей, які вона могла б ще заробити за своє життя. Саме тому банкіра оцінять більше, ніж кухаря. Але чи можна це робити? Кажуть, що люди, що займалися такими теоріями, зараз відчувають докори сумління та внутрішню боротьбу.

Втім, знати вартість життя здорової людини для держави все ж важливо, адже вона закладається в основу розрахунків бюджету.

Правильні стимули

Зараз обговорюється багато нових моделей стимулювання правильної поведінки населення, але багато з них ведуть до деградації людей. Чи потрібно платити дітям за хороші оцінки, поведінку, примірне відвідування? Сьогодні з’являються програми «фунт за фунт»: страхові компанії розраховують вартість страхової премії за критерієм індексу маси тіла та доплачують за скинуті кілограми (адже це зменшує ризик захворювань). Проте в такому випадку людина звикає, що організація чи держава грає роль няньки — і перестає підтримувати форму чи сумлінно вчитися, якщо їй перестають за це платити. Та й взагалі, так людина привчається до якихось додаткових стимулів, очікує їх у будь-яких сферах своєї діяльності та не готова долати труднощі заради самого результату. Не кажучи вже про те, що людина, яка не палить, може обуритись, якщо її сусіду за відмову від цієї поганої звички дадуть премію у $10 тис.

Система стимулювання шкільної успішності за описаним принципом провалилась майже всюди, окрім шкіл, де використовувалось «підштовхування». Спочатку дитині давали $2 за прочитану книжку, стимулюючи інтерес до читання, а потім припиняли експлуатувати цей стимул, не доводячи ситуацію до деградації.

Якщо декілька разів зробити правильний вибір за людину, підштовхнути її, то надалі вона вже сама буде робити вірні кроки. Ринкові механізми стимулювання ефективні тільки в короткостроковій перспективі, на початкових етапах.

Дуже стимулюючим фактором може бути запуск якоїсь гри в команді людей, яких вам потрібно мотивувати. Так вони захопляться, забудуть про тимчасові, короткострокові спокуси і будуть орієнтуватись на результат. За сучасних умов такий підхід може з успіхом замінити і навіть перевершити стимулювання грішми.

Сьогодні в Україні стоїть важливе питання побудови нових правил та механізмів, що спонукатимуть людей творити, розвиватись, досягати високих цілей. Важливий перший крок, пусковий механізм, щоб прості люди могли повірити, що в державі може існувати справедливість. Після цього система самозапуститься, і країна вийде на шлях стабільного розвитку. Нам потрібно використовувати передовий досвід інших країн та напрацювання економістів світового рівня, а не наступати черговий раз на «реформаторські граблі».