Бізнес інновацій чи бізнесові інновації?
Місцевим лідерам варто відчути різницю

Автор: Говард Окман (Howard Ockman)
Джерело: проект kmbs

Говард Окман (Howard Ockman)

Одним з таких пріоритетів, часто обговорюваних у Harvard Business Review, є необхідність для фірми запроваджувати інновації. Цьому є причини, про які я невдовзі розповім. А поки продовжимо нашу уявну подорож і запитаємо, як це вплине на місто середнього розміру, якщо п’ять з його виробничих підприємств стануть «великими новаторами» у свої напрямках бізнесу? Прибутки цих фірм зростатимуть разом з попитом на їхню продукцію, оскільки вона буде кращою при нижчій собівартості, вони найматимуть більше людей, надходження до міського бюджету від податку з доходів фізичних осіб зростатимуть, і рівень життя у місті підвищуватиметься.

Отже, міста мають бути зацікавленими у спроможності своїх приватних фірм займатися інноваціями. Але що це насправді означає, і що для цього слід робити? Моя відповідь може бути дещо неочікуваною.

БІЗНЕС ІННОВАЦІЙ

Хоча в Україні багато й красиво говорять про інновації, більшість таких розмов точиться навколо бізнесу інновацій, а не бізнесових інновацій. Відмінність є ледве вловимою, але вельми реальною. Бізнес інновацій стосується створення інституцій, які заохочують відкриття чи винаходи у сфері високих технологій, здатні радикально трансформувати чи мати величезний вплив на майбутні ринки, що сьогодні тільки розвиваються («трансформаційні інновації»). Інвестори, у тому числі уряди, фінансують такі інституції: інкубатори високих технологій, технопарки тощо — сподіваючись, що доходи від одного-двох відкриттів будуть настільки значними, що компенсують вартість невдалих інноваційних проектів. Бізнес інновацій характеризується високим рівнем ризику і потенційно високою прибутковістю. Він причаровує інвесторів, політиків, урядовців та науковців, обіцяючи їх гроші та славу. І в решті-решт, після багатьох років невдач і коригувань, можливо, він і приведе до змін наукової та індустріальної парадигми, які становитимуть справжній людський та суспільний прогрес.

Але для виробничої компанії, яка вже бореться на суворому, конкурентному ринку, яка вже турбується, чи її продукція користується попитом завдяки своїй досконалості, і чи вартість її виробничих процесів є достатньо низькою, щоб не програти конкурентам у ціновій боротьбі — для такої компанії бізнес інновацій є все одно, що прибулець з Альфи Центавра. Концепція бізнесу інновацій навряд чи підкаже подібній компанії, як відповісти на виклики її бізнесу, скористатися сприятливими можливостями у коротко- та середньостроковій перспективі. Ця концепція не допоможе компанії створити нові робочі місця й не допоможе громаді, на території якої вона розміщена, скористатися вигодами від присутності компаній, що є конкурентноспроможними й успішними на сьогоднішньому ринку.

БІЗНЕСОВІ ІННОВАЦІЇ

Насправді, виробничі підприємства, які конкурують на ринку сьогодні, для підтримки й підвищення своєї конкурентоспроможності потребують не бізнесу інновацій, а бізнесових інновацій. Це чудово доводять Бансі Нагджі та Джеф Тафф у своїй нещодавній статті в Harvard Business Review. Спираючись на результати дослідження обсягу ресурсів, витрачених фірмами на пошук і впровадження інновацій, автори виявили, що зазвичай фірми диверсифікують свої портфелі інноваційних інвестицій, розподіляючи їх поміж такими трьома типами витрат: впровадження інновацій в «основний» бізнес, щоб «оптимізувати поточну продукцію для наявних споживачів»; впровадження інновацій в «суміжний» бізнес, щоб розширити «існуючий бізнес в новий для компанії бізнес»; і «трансформаційні» інновації, щоб зробити «відкриття та винайти щось для ринків, яких ще не існує». Структура цього інноваційного інвестиційного портфеля змінюється в залежності від галузі, але в цілому конкурентоспроможні компанії-виробники споживчих товарів та багатогалузеві промислові компанії витрачають приблизно 70% своїх інноваційних ресурсів на «основний» бізнес, 20% на «суміжний» бізнес і 10% на «трансформаційний» бізнес.

Чесно кажучи, нічого дивного тут немає, і для менеджерів виробничих компаній, які конкурують на виробничих ринках, це — хороший орієнтир. Він каже бізнес-менеджерам, що вони повинні диверсифікувати портфель своїх інвестицій в інновації. Навіть якщо вони хочуть просто залишатись на плаву на своєму теперішньому, основному ринку — тобто зберегти свою конкурентну позицію, підтримуючи та збільшуючи обсяги замовлень на цьому ринку — їм потрібно здійснювати інновації для покращення якості продукції та зменшення її собівартості. Чому? Тому що інші фірми на глобальному ринку реалізовують інноваційні програми, і якість їхньої продукції та ефективність виробничих процесів підвищується.

СТРУКТУРА ІННОВАЦІЙНОГО ПОРТФЕЛЯ

Отже, компанія мусить займатись інноваційною діяльністю, щоб не відстати, оскільки її конкуренти весь час впроваджують інновації. Для отримання нового бізнесу компанія також мусить займатись інноваціями, але не за рахунок інновацій, потрібних для утримання та зростання старого бізнесу (тобто 70% на інновації в основному бізнесі, 20% на інновації у суміжному бізнесі). І, нарешті, компанія мусить займатись інноваціями, щоб вибухнути у нову бізнесову галактику, але ці трансформаційні інновації, не повинні бути альтернативою, що відволікає ресурси від інновацій в основній та суміжній сферах бізнесу на існуючих ринках (тобто 70% на інновації в основному бізнесі, 20% на інновації у суміжному бізнесі та 10% на трансформаційні інновації). Це — стратегія управління ризиками при інвестуванні в інноваційну спроможність: вкладати більшу частину грошей там, де імовірність прибутку є найвищою, меншу суму там, де імовірність прибутку є меншою, але прийнятною, і ще меншу суму — у мрії.

Чи поширюються на території й спільноти ті ж самі правила диверсифікації витрат на різні інноваційні цілі? Це питання є надзвичайно важливим при обговоренні інновацій та конкурентоспроможності громади. Припустимо, громада бажає, щоб на її території стало більше робочих місць. Як їй підвищити свій загальний інноваційний потенціал і, таким чином, допомогти своїм підприємствам стати більш конкурентоспроможними, завдяки чому ті створять нові робочі місця? Очевидно, що в міру своїх можливостей громада повинна допомагати підприємствам підвищувати свою здатність здійснювати інновації в основному бізнесі. Як я про це казатиму пізніше, ця пропозиція не вимагає значного фінансування та є швидше демонстрацією готовності співпрацювати, ніж виділенням бюджетних коштів. Крім того, у міру своїх можливостей громада повинна допомагати підприємствам розвивати свій інноваційний потенціал для входу на суміжні ринки та отримання нового бізнесу на нових суміжних ринках. Така допомога також не є непомірно дорогою, але вона потребує відданості та співробітництва між приватним і публічним секторами.

Проте розвиток потенціалу для трансформаційних інновацій — зовсім інша справа. Багата громада, з великими податковими надходженням, з бюджетами сприяння бізнесу може зайнятись бізнесом інновацій та збудувати об’єкти для проведення підприємствами досліджень у сфері високих технологій. Але коштує це дорого, успіхи відбуваються нечасто, а негайний ефект є незначним. У майбутньому, можливо, це принесе величезні прибутки та вигоди, але не покращить загальної економічної ситуації території у найближчій перспективі.

На мою думку, владі та компаніям у середніх за розміром містах і громадах слід зосереджувати основну увагу на підвищенні спроможності виробничих підприємств здійснювати інновації в «основному» та «суміжному» бізнесі. Викидати шалені кошти та покладати величезні надії на трансформаційні інновації є невиправданим ризиком і відволіканням від реальної потреби створювати в громаді додаткові робочі місця через сприяння наявним компаніям підвищувати свою спроможність. Якщо сьогоднішні виробничі підприємства зазнають невдачі через те, що не зможуть впровадити інновації в найближчій перспективі, завтра не буде ні робочої сили, ні громади, яка б підтримала пошук трансформаційних інновацій для майбутнього.

СПІЛКУЙТЕСЬ З БІЗНЕСМЕНАМИ, СПІЛКУЙТЕСЬ З НАУКОВЦЯМИ І ЗРОБІТЬ ТАК, ЩОБ ВОНИ СПІЛКУВАЛИСЬ ОДНІ З ОДНИМИ

На щастя, Україна має ресурси, щоб підтримати компанії у впровадженні основних і суміжних інновацій, і вартість мобілізації таких ресурсів не є обтяжливою. Головне — переконати виробничі підприємства на території громади замислитися над питаннями якості своєї продукції або ефективності виробничих та операційних процесів і шукати інноваційні рішення цих питань. Коли компанії будуть готові прийняти доцільність пошуку інноваційних рішень для актуальних проблем свого бізнесу, наступний крок — налагодження контактів між ними та інженерами, науковцями, які можуть знайти такі рішення. Ці два ключові компоненти: підвищення обізнаності бізнесу щодо необхідності інновацій для вирішення певних питань та зведення між собою бізнесменів, які шукають інноваційні рішення, і науковців, інженерів, здатних такі рішення запропонувати — це унікально саме те, що є в межах можливого для лідерів місцевої громади, таких, як міські голови та депутати міських рад.

Я так кажу тому, що ці керівники знайомі з підприємствами у своїх містах або можуть познайомитися з ними, відвідавши їх, запросивши менеджерів до участі в зустрічах. У своєму нещодавньому виступі на Форумі ім. Рональда Брауна в Хорватії колишній мер Анкоріджа й нинішній сенатор від Аляски Марк Бегіч сказав, що, коли він був мером Анкоріджа, то витрачав п’ятдесят відсотків свого часу на спілкування з бізнесменами міста. Міський голова в Україні, мабуть, витрачає на це не такий великий відсоток часу, але головна ідея ось у чому: мерам необхідно розмовляти з підприємцями, які працюють на території громади, знайомитись з їхнім бізнесом, будувати взаємну довіру. Така постійна увага, тривале спілкування дозволять міським головам та адміністраціям вступити у взаємодію з приватним сектором щодо необхідності впроваджувати інновації та зробити громади, на території яких розміщені підприємства, конкурентноспроможними й орієнтованим на зростання.

У той же час, міські голови, економічні підрозділи місцевих рад мають можливість познайомитися з науково-інженерною спільнотою на своїх територіях, а також більше дізнатись про науково-дослідні та проектні інститути в інших частинах країни. Представники місцевої влади, як правило, мають доступ до університетів та інститутів, де працюють науковці й інженери, і здатні зрозуміти їхні сильні сторони та потенціал. Знаючи це все, команда мера може звести разом ці дві спільноти — бізнесову та науково-інженерну — для обговорення «основних» і «суміжних» інновацій, здатних вирішити поточні проблеми покращення якості продукції та операційної ефективності підприємств або допомогти їм скористатися сприятливими можливостями, що відкриваються.

Звичайно, становлення такої комунікації між бізнесом і наукою забирає час, вимагає уваги й організації, але це саме та діяльність, яка по силах свідомому керівництву українського міста. Моя пропозиція щодо того, що має робити середня за розміром українська громада для сприяння інноваціям і конкурентоспроможності — це допомагати своїм місцевим виробничим підприємствам стати більш інноваційними на своїх «основних» і «суміжних» ринках, тим самим допомагаючи їм зберегти існуючі робочі місця та створити нові. Ось де мери та інші лідери міста дійсно можуть допомогти просуванню інновацій. Ця робота вимагає багато часу, але не коштів.

А що стосується трансформаційних інновацій, про них на місцевому рівні варто забути, принаймні наразі. Громади, ресурси яких і так є обмеженими, мало що можуть зробити у цьому плані без залучення величезних обсягів фінансування. Розмови про нездійсненні трансформаційні інновації відволікають увагу місцевого керівництва від того, що вони можуть зробити, і що є нагальним. Українським компаніям потрібно бути конкурентноспроможними на світовому ринку, і громади можуть сприяти цьому, допомагаючи своїм підприємствам впроваджувати інновації на їхніх «основних» і «суміжних» ринках. Давайте триматись цього найбільш практичного шляху.

Про автора:

Говард Окман (Howard Ockman)

Понад 12 років працюючи керівником проектів USAID, Говард Окман сприяв місцевому економічному розвиткові в Україні, зростанню промисловості та національній конкурентоспроможності в Болгарії, реформуванню торгівельного законодавства в Киргизстані.У Болгарії за проектом USAID "Економічне зростання та інвестиції" він керував розробкою і впровадженням стратегії конкурентоспроможності сектору інформаційних і комунікаційних технологій, в результаті чого за два роки прибутки сектору в цілому зросли на 30 відсотків, було створено близько 5 тис. нових робочих місць, а обсяг продажів збільшився на 30 млн. дол. Пан Окман разом з командою проекту допомогли перебудувати та зміцнити Інвестиційну агенцію Болгарії, яка за час їхньої роботи сприяла залученню іноземних інвестицій на суму понад 2 млрд. дол. Для посилення конкурентоспроможності сектору його проект створив "Бізнесово-наукову інноваційну ініціативу та біржу", завдяки якій, за оцінками, інвестиції бізнесу за угодами з науковими закладами в Болгарії зросли на 20 відсотків.

В Україні пан Окман керував проектом USAID "Економічний розвиток міст" (ЕРМ), який допоміг 76 українським містам створити багаторічні стратегії економічного розвитку. Процес розробки стратегій відбувався у співпраці представників громади, місцевого самоврядування та бізнесу, а реалізацією стратегій опікується місцева влада. Завдяки стратегічному плануванню, а також навчанню залученню прямих іноземних інвестицій міста-партнери ЕРМ разом залучили інвестицій на загальну суму понад 2,5 млрд. дол. і створили понад 50 тис. нових робочих місць.Пан Окман має ступені бакалавра державного управління (Гарвард), магістра сільськогосподарського розвитку (Університет Каліфорнії в Девісі) і доктора юридичних наук (Школа права Нью-Йоркського університету).