Що цінного можуть дати організації бунтарі

Серед нас є люди, які йдуть всупереч всьому — не погоджуються з тим, із чим погоджуються всі, вносять хаос, ускладнюючи, здавалося б, прості та очевидні речі. Хто б це не був — колеги, члени родини або друзі — ми, здебільшого, сприймаємо їх як «небажаних гостей» — як тих, хто вносить сум’яття в усталений ритм нашого життя. Хоча саме «порушники спокою» можуть привнести неординарність мислення та змусити нас відмовитися від статус-кво. Про це нам нагадує книга «Rebel Talent: Why It Pays to Break the Rules at Work and in Life» («Талант бунтівника: чому варто порушувати правила на роботі та в житті»)¹.

Автор книги — Франческа Джино (Francesca Gino), психолог за фахом, професор кафедри бізнес-адміністрування в Гарвардській бізнес-школі. Свого часу вона вивчала особливості індивідів, схильних до порушень правил (тих, хто їздить на червоне світло, обманює на іспитах, ухиляється від сплати податків, дає неправдиву інформацію про себе на сайтах знайомств). При цьому Джино зробила досить парадоксальний висновок про те, що нерідко схильність до порушень є супутницею інноваційності. За її словами:

Наприклад, як показують дослідження, індивіди, які наважуються порушувати норми (наприклад, дрес-код, з’являючись у «толстовках» на ділових зустрічах), сприймаються як більш впливові та творчі.

Люди, яким складно дотримуватися правил або які свідомо цього не роблять, можуть бути цінними для бізнесу. Такою є стрижнева теза книги. Чому? «Бунтівники не вірять, що є якісь обмеження в тому, чого вони можуть досягти», — зауважує автор.

Напевно, з усіх переставлених у книзі бунтарів найбільші симпатії Джино здобув відомий італійський шеф Массімо Боттура (Massimo Bottura). (Причому аби отримати безпосередні враження — вона сама попрацювала в його ресторані.)

У своїй діяльності Боттура відкидає чимало правил, які ствердилися в дуже ієрархічному ресторанному бізнесі. Він особисто розвантажує вантажівки з провізією, грає з персоналом у футбол, дає змогу підлеглим спробувати себе в різних амплуа, а не заганяє їх в чітко визначені рамки.

Коли Джино запитала ресторатора, хто його надихнув, той назвав китайського художника-концептуаліста Ай Вейвея (Ai Weiwei). Отримавши освіту на Заході, Вейвей поєднав у своїй творчості традиції двох світів. На одній із картин Вейвей зобразив себе як людину, що розбиває вазу часів Ханської династії. Чому ж було потрібно за мить знищити річ, якій більш ніж 2 тис. років? Боттура зрозумів сюжет так: «Цей деструктивний жест насправді був конструктивним. Був початком. Зламати, трансформувати, створити». Це, власне, і є гасло, яким, свідомо чи несвідомо, керуються бунтарі.

Автор радить керівникам не намагатися обмежувати простір, в якому функціонують бунтівники, а створювати умови, в яких ті зможуть використовувати особливості свого характеру із користю для всіх. В епоху стандартизації завдання виглядає непростим. Але Джино чітко структурує те, що вона називає «талантом бунтівника», виокремлюючи в ньому п’ять елементів.

Першим елементом є тяжіння до новизни або прагнення стикатися з викликами та знаходити щось нове для себе. Другий — допитливість, яка виявляється в безперервності запитування «чому?». Наступний елемент — це перспектива, що означає здатність розширювати своє сприйняття світу та бачити його очима інших. Далі йде багатоманітність: бажання виходити за межі заздалегідь визначеної соціальної ролі та налагоджувати контакт з тими, хто є відміннім від звичного оточення. І, нарешті, п’ятим елементом є щирість та відкритість — і це проявляється в усьому, що б не робили бунтівники.

У книзі наводиться приклад Pal’s Sudden Service — мережі ресторанів швидкого харчування, які відрізняються винятковою оперативністю обслуговування та низькою плинністю кадрів. Працівники мережі постійно встають перед викликами, виконуючи нові для себе завдання.

Також Джино описує засади того, що вона визначає як «бунтарське лідерство». Зокрема, це заохочування виявів конструктивної незгоди; навчання заново, що означає забування звичного та повернення до основ; стимулювання «щасливих випадковостей» через структурування робочого простору таким чином, аби він сприяв співпраці. Автор підкреслює, що якщо бунтівників поглинає робота — вони знаходять час на роздуми та запитання «чому?», незважаючи навіть на дуже сильну зайнятість. Бунтарі повстають і проти часу, намагаючись здобути над ним перемогу.

На переконання Джино, особливо значущу роль відіграє така риса, як допитливість.

Проте аби заохочувати такі когнітивні прояви, потрібно переглянути традиційні погляди на стосунки між працедавцем і персоналом. Цікаво, що є організації, які зробили це задовго до того як пільги для працівників стали трендом. Наприклад, компанія Olivetti ще в перші десятиріччя ХХ століття створювала ігрові майданчики для дітей співробітників, надавала тривалішу перерву на обід та заохочувала людей розширювати свої інтелектуальні горизонти. Все це було складниками процесу прищеплювання допитливості як корпоративної дисципліни.

У підсумку Франческа Джино підводить нас до думки — чому так мало керівників намагаються створити для бунтарів сприятливі умови і чому культура робочого середовища й досі не є настільки інклюзивною, аби взагалі відпала потреба вживати слово «бунтівник».

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2018-го року», категорія «Стратегія», за версією strategy+business.