Що формує наші рішення: чому варто прочитати «Передбачувану ірраціональність»

Джерело: m!nd

Бекграунд. «Вивчення поведінки людини — фантастичний подарунок, бо воно допомагає нам краще зрозуміти себе і щоденні таємниці, з якими ми стикаємося», — написав у своїй книзі «Передбачувана ірраціональність» (Predictably Irrational) Ден Аріелі (Dan Ariely).

Але й сам автор — 52-річний ізраїльсько-американський професор психології та поведінкової економіки — теж подарунок для інтелектуальної спільноти світу: його лекції на TED мають багатомільйонні перегляди, а на його онлайн-курс на платформі Coursera масово реєструються студенти, що лишає позаду інших лекторів. Він знає про поведінку людей багато цікавого, і люди, схоже, про це вже здогадались. Тож Аріелі став іконою у сфері поведінкової економіки, а його книга — бестселером.

Він відкриває завісу над багатьма сферами нашого життя: від невміння відкладати гроші до нездатності чітко мислити під час сексу. Що цікаво — матеріалом для автора стали результати експериментів, які він сам проводив, викладаючи в Массачусетському технологічному інституті (MTI). Він створив лабораторію «Центр просунутого погляду у минуле», де продовжує вивчати найцікавіше в людських діях, та став співзасновником компанії BEworks Inc., що досліджує економіку й політику крізь призму поведінкової економіки.

У юності Дену Аріелю довелося пережити трагедію: внаслідок нещасного випадку його тіло на 70% зазнало опіків. Мужньо впоравшись із нею, він допомагає тепер усім справлятись із трагедією власного непізнання.

Сюжет. Ден Аріелі експериментує. Досліджує харчування, шопінг, секс, гроші, прокрастинацію, пиво, чесність, інше. «У моїй голові завжди роїлась купа питань щодо того, як усе влаштовано та як люди поводяться», — пояснює гуру поведінкової економіки свою цікавість відносно нового напряму, який поєднує психологію та економіку. І далі продовжує: «Моя мета — допомогти вам ґрунтовно переглянути погляд на те, що змушує людей «вмикатись».

Тож чому ми «вмикаємось» на одне і зовсім не реагуємо на інше? Що спонукає нас діяти тим чи іншим чином? І як нам зрештою хоча б свої дії передбачати? «Ми не лише ірраціональні, а й передбачувано ірраціональні, і наша ірраціональність проявляється однаково, знову й знову», — наче почувши наші думки, відповідає автор уславленого бестселера.

То що ж спонукає нас до ірраціональних дій, перетворюючи їх на конвейєр? Ми орієнтуємось в контексті. Дивимось, як роблять інші, порівнюємо й вирішуємо, що й собі робити: «Ми завжди порівнюємо між собою роботи, відпустки, коханців, вина».

Ми себе «якоримо» — тобто самі собі визначаємо ціну й рівень очікувань щодо всього. З нами відбувається те, про що каже давня англійська приказка: «Стеля однієї людини — це підлога іншої людини» («One man’s cellings is another man’s floor»).

Ми перебільшуємо вартість нуля. Ми дуже рефлексуємо на безкоштовне, керуючись страхом втрат. При цьому ми знаходимося в полоні уявних володінь.

Ми плутаємо соціальне з ринковим, перебільшуючи роль ринкових норм та применшуючи — соціальних.

Ми прокрастинуємо. Навіть тоді, коли жертвуємо довготерміновими цілями заради негайного задоволення. Навколо нас — постійна боротьба за контроль і ми в ній програємо, не навчившись встановлювати власні дедлайни.

Ми перебуваємо під впливом ефекту плацебо. І хоч не натираємо хворі зуби виділеннями черв’яка, як відкривач цього ефекту, італійський лікар Гербі у XVIII столітті, проте маємо ще безліч таких черв’яків, яких вгамовуємо власним самонавіюванням, демонструючи дивовижні результати керування нашого тіла мозком.

Ми в полоні ефекту очікування: «Коли ми наперед налаштовані, що щось буде добрим, то воно, як правило, буде добрим, а коли думаємо, що буде поганим, то так і буде».

Ми не вміємо стежити за власними витратами, і автор розповідає нам про дієвий метод «склянки льоду», до якого вдаються найвідчайдушніші: у склянку з водою вони кладуть кредитки і ставлять у морозильну камеру, сподіваючись, що бажання щось купити минеться, поки вони розморозяться (а отже, борги знову не зростуть).

Ми не вміємо в переносному сенсі вчасно зачиняти одні двері й виходити через інші, бігаючи туди-сюди: «Це дурна гра, і ми у ній майстерні».

«Можливо, моделі поведінки людей варто переосмислити. Можливо, немає такої речі, як повністю цілісна людина. Насправді ми можемо виявитися сукупністю кількох «я»? — риторично запитує автор, і це той випадок, коли запитання може бути відповіддю.

Вам сподобається, якщо: ви любите легку й цікаву подачу інформації, не обтяжену науковими сентенціями й тяжкою вагою чиїхось власних висновків. Бо навіть експерименти та їх результати автор подає як захопливу гру, як квест, і все це настільки переконливо й яскраво, що хочеться читати Дена Аріелі ще і ще. У цій книзі ви неодмінно знайдете підтвердження багатьом своїм здогадкам разом зі способами покращення власних рішень.

Вам не сподобається, якщо: ви зорієнтовані на вивчення людської поведінки саме в науковій площині з рівняннями, обчисленнями, плюсами й мінусами. У Дена Аріелі превалює інформація з цікавими прикладами, історіями, випадками. Бо професор спеціалізується на поведінковій економіці, отже він у курсі, що занудні наукові тексти багато людей не читатиме, тож і «огорнув» свої візії в легкий та доступний стиль. Якщо ви думаєте, що є водієм своєї долі, то, прочитавши книгу, пізнаєте всю хибність цього уявлення. Він пише про реальність, а не про те, що нам хочеться бачити.

Головна причина прочитати: кожна прочитана книга здатна робити нас трохи мудрішими. І книга Аріелі особливо в цьому досягла успіху. Бо спрямована на самовдосконалення, саморозвиток та «рентгенить» нас зсередини. І мимоволі починаєш замислюватись, а потім — діяти: «Може, настав час навести лад серед наших якорів та перших вражень? Як тільки ми переглянемо наші попередні рішення, то відкриємо себе до нових можливостей нового дня».

Кожен із розділів книги описує силу (емоції, відносність, соціальні норми тощо), яка впливає на нашу поведінку. «І хоча ці сили мають величезний вплив на нашу поведінку, ми так влаштовані, що зазвичай дуже недооцінюємо або повністю ігноруємо їхню владу», — наголошує автор, і ми розуміємо, що ці сили є частиною нас і що від нас, власне, залежить, стануть вони нашою силою чи слабкістю.

Важливий висновок після прочитання книги: ірраціональність не означає безпорадність. «Коли ми зрозуміємо, коли і де ухвалюємо помилкові рішення, то можемо бути пильнішими та змусити себе по-іншому думати про ці рішення або використати технології, щоб подолати власні недоліки», — наголошує Ден Аріелі. І ця книга — вдала реалізація його такої благородної мети.