Якщо не падав — не піднімешся: чому немає нічого виграшнішого за програш

Джерело: m!nd

І навіщо потрібно читати книгу Шарля Пепена (Charles Pepin) «Переваги поразок» (Les Vertus de l'echec).

Бекграунд. 46-річний Шарль Пепен — відомий французький філософ, журналіст, викладач, експерт. За плечима має неабияку історію: випускник Паризького інституту політичних досліджень та Вищої комерційної школи Парижу, викладає філософію у Школі Ордена почесного легіону в Сен-Дені та в Інституті політичних досліджень у Парижі, консультує інші установи.

Його філософський погляд на «се ля ві» цікавий французам, тож він виступає ще й експертом на провідних телеканалах, веде колонку та відповідає на злободенні питання читачів у Philosophie Magazine і навіть проводить відкриті філософські семінари. Автор низки популярних книг, серед яких — «Упевненість у собі» та «Коли краса нас рятує».

«За 20 років викладання філософії я можу впевнено стверджувати, що краще з ганьбою провалити свою першу контрольну роботу з філософії, ніж дістати середню оцінку і не замислитися», — пише він у новій книзі «Переваги поразок», по-філософськи віддаючи пальму першості поразці перед сірістю.

І відкриває нам нові незнані досі виміри поразок, узагальнюючи їх важливою філософською сентенцією: без поразок не буває перемог. Ба більше: він наполягає, що поразки нам взагалі відкривають дійсність.

Сюжет. Чому fail fast (швидкий провал) значно кращий за fast track (рано стати на шлях успіху)? Що спільного у Шарля де Голля, Стіва Джобса, Дж. К. Роулінг, Чарльза Дарвіна і навіть, прости Господи, Ісуса Христа?

Усі вони зіштовхнулися з перешкодами. Якби цього не сталося — вони б не досягли того, чого досягли, а ми б про них нічого не знали. Невдалий досвід дає змогу прогресувати швидше, ніж будь-які теоретичні знання. При цьому сила полягає не в одній невдачі, а в безлічі таких.

Тож які переваги таять у собі поразки? Ось деякі з них.

Поразки стимулюють до швидкого навчання: «Треба поспішати зазнавати невдач, бо вони змушують нас стикатися з реальністю частіше, ніж успіхи», — твердить автор і уточнює, посилаючись на приклад тенісистів Рафаеля Надаля й Рішарда Гаске та інших: «Що раніше ми зазнаємо краху, то швидше запитаємо себе чому». Тобто щоб навчитись підводитись — треба впасти.

Помилка як єдиний спосіб знайти істину: адже істина — це всього-на-всього виправлена помилка. «Тільки люди вчаться, помиляючись. Ані звірі, ані роботи, ані боги, якщо вони існують, не вчаться в такий спосіб», — резюмує автор.

Криза як вікно можливостей: ми часто думаємо, що поразка зачиняє у нас під носом двері. Зачиняє, але й відчиняє вікно. І у вікно видно те, чого не побачиш у двері. Тобто криза неодмінно несе зміни, шанс, а то й фортуну.

Поразка зміцнює характер: життєвий майстер-клас зі зміцнення характеру мали, без перебільшення, усі відомі люди, кого б із них ми не взяли, того самого Авраама Лінкольна чи Шарля де Голля. «Життєві перепони не тільки завдавали їм шкоди, а й живили», — підсумовує Шарль Пепен.

Поразка як урок покірності: «Моє звільнення з Apple стало найкращою подією в моєму житті», — згадував колись Стів Джобс про події, які знесли його із кар’єрного п’єдесталу. «Провалитися — це насправді «спуститися на землю», припинити вважати себе богом або вищою істотою, побороти інфантильну фантазію про себе всемогутнього, що часто заводить нас у глухий кут», — цінна думка, яка примушує замислитись.

Поразка для пізнання дійсності та пошуку себе: дійсність, якою б непривабливою чи несправедливою вона не видавалась, потрібно вміти прийняти. А прийнявши — змінити те, що ще можна змінити, або хоча б своє ставлення. І взагалі зазнавати невдачі не означає бути невдахою, а означає — бути сміливим.

Поразка дає шанс наважитись та здобути успіх: ми так боїмося провалів, що навіть не наважуємося щось спробувати. І можна лише уявити масштаби всього нереалізованого у світі лише з тієї причини, що люди боялись уявних труднощів, забуваючи про переваги. «Ми можемо більше, ніж заповнювати таблиці в Excel», «Відчуття ризику — це те, що робить цивілізацію живою», — акцентує увагу автор.

Але, здобувши успіх, головне в ньому не застрягнути і не зупинитися в розвитку. Недаремно Стів Джобс закінчив свою промову в Стенфорді 12 червня 2005 року так: «Stay нungry, stay foolish!» («Залишайся голодним, залишайся недоумком»).

Поразки дають відчути «радість воїна» і допомагають звестися на ноги в буквальному й переносному значенні. «Легкі перемоги — це тріумфи без слави, вони дають менше радості, ніж успіхи, здобуті через труднощі та біль», — ось що значить «радість воїна».

Поразка взагалі рушій людської цивілізації. Гляньмо на біологію: діти тварин, народившись, відразу стають на ноги, а діти людей йдуть до цього довгими місяцями. При цьому тисячі разів падають і знову підводяться. Тобто розвиваються в процесі падіння й підйому, крок за кроком перетворюючи своє безсилля на силу.

Загалом людина має значно більше свободи, аніж їй здається. А для цього їй нарешті необхідно освоїти й використати свій ресурс під назвою «поразка».

Вам сподобається, якщо: ви любите поради та висновки, які базуються на реальних фактах та цікавих історіях відомих людей, у цій книзі їх вдосталь. Як, власне, вдосталь цікавих цитат філософів та інших відомих людей.

Також автор протягом книги робить екскурс до різних філософських течій у вигляді лекцій, виконуючи попутно ще й місію філософського просвітництва. Як додаткова опція — інформація про різні світові моделі освіти.

Вам не сподобається, якщо: ви очікуєте конкретних життєвих порад, як саме вам справлятися зі своїми поразками. Їх тут не буде, бо автор — філософ. Ще у книзі забагато французького «контенту»: починаючи від аналізу системи освіти й завершуючи аналізом усталених моделей успіху та поведінки. Схоже, автор не очікував, що популярність книги перетне кордони.

Головна причина прочитати: відкрити ще одну грань життя. Табуйовану грань, адже досі поразки ми вважали за слабкості та просто їх переживали, «зализуючи рани», навіть не намагаючись глянути на них по-новому.

«Звісно, поразки не є приємними. Проте вони відчиняють нам вікна у реальність, дають змогу виявити наші можливості та поставити собі особисті запитання про наші найпотаємніші бажання: короля поранено, хай живе король!» — зауважує Шарль Пепен.

Поразки формують життєвий досвід, а досвід — нашу життєву історію. А життя, як відомо, наш справжній і єдиний скарб. «Не має значення, скільки разів ми впадемо, адже ми підведемося на один раз більше і станемо розумнішими», — підсумовує автор.