Конфлікти на експорт

Протягом десятиріч торгові війни струшують основи світової економіки, несучи в собі не меншу загрозу, ніж пандемії. В чому полягає їхня суть?

Зазвичай торгові війни розглядаються як конфлікти між країнами з конкуруючими національними інтересами. Але Меттью Клайн (Matthew Klein), публіцист фінансового видання Barron’s, та Майкл Петтіс (Michael Pettis), професор кафедри фінансів Пекінського університету, бачать у цьому явищі результат внутрішньої політики, яка служить інтересам багатих громадян. У своїй книзі «Trade Wars Are Class Wars: How Rising Inequality Distorts the Global Economy and Threatens International Peace is far broader than that of Deaths of Despair» («Торгові війни — це класові війни: як нерівність спотворює глобальну економіку та загрожує миру»)¹ Клайн та Петтіс аналізують взаємозв’язки між внутрішнім політичним курсом деяких країн і дисбалансом у світовій економіці.

Світ — як до пандемії, так і зараз — був і залишається розділеним битвами за торгівлю (в першу чергу — це все гостріший конфлікт між США і Китаєм). Частково першопричини таких протистоянь криються в розбіжностях політичної та ціннісної систем країн, які ворогують між собою. А світова грошова система трансформує внутрішні класові протистояння у торгові баталії, через що світ неухильно наближається до фінансового колапсу та геополітичних конфліктів.

Проводячи читача крізь кілька сотень років економічної історії, Клайн та Петтіс показують обмеженість деяких традиційних поглядів на світову торгівлю та міжнародну фінансову систему. Так, Адам Сміт та Девід Рікардо розглядали торгівлю як елемент конкурентної переваги країн. Автори ж стверджують, що відкрита торгівля не обов’язково несе націям одні лише блага.

У ХІХ сторіччі частка фінансових потоків, пов’язаних із безпосереднім фінансуванням товарообміну, була відносно невеликою. За підрахунками Клайна та Петтіса, у 1855 транскордонні фінансові транзакції складали лише 16% від світового ВВП — а сьогодні цей показник сягнув 400%. Фінансові потоки створюються інвесторами, які переміщують капітал по світу, прагнучи отримати якнайбільшу віддачу. Під тиском цих грошових «лавин» і виникають торгові дисбаланси. Політики ж б’ються над тим, як виправити брак економічної рівноваги всередині своїх країн.

На переконання авторів, коріння проблеми слід шукати у розподіленні доходів. Що багатше домогосподарство, то більшу частку доходів воно може заощадити. Таким чином, у регіонах із більш-менш рівними доходами внутрішнє споживання є досить високим, через що обсяги продажу національних компаній йдуть вгору; відповідно, вони мають стимул збільшувати об’єми своїх інвестицій. З іншого боку, у країнах з вираженою економічною нерівністю, зростають тільки накопичення заможних громадян. Внутрішніх інвестицій практично немає, оскільки ринок, де споживачі мають грошові проблеми, є малопривабливим. У відкритій економіці багаті можуть знаходити місця для інвестицій поза межами своїх країн. Відповідно, внутрішні виробничі потужності, які могли би служити підвищенню добробуту працівників, котрі ледь-ледь «зводять кінці з кінцями», використовуються для продукування товарів, призначених для експортних ринків. Наслідком нерозв’язаного внутрішнього класового конфлікту є перевищення експорту над імпортом. Іншим же країнам залишається імпортувати політичну дисгармонію у формі потоків некерованого капіталу, який може породжувати «бульбашки» та їхні наступні крахи, а також «затоплювати» внутрішні ринки імпортом.

На початку 2000-тих Німеччина намагалася розв’язати проблему хронічно високого безробіття, скорочуючи зарплати працівників та послаблюючи систему соціального захисту. Політики вважали, що це відновить конкурентоспроможність компаній — перетворить їх на експортний «маховик» та генератор робочих місць. Проте Клайн і Петтіс дотримуються іншої думки. Вони пишуть про те, що наслідком економічного тиску на робітників стали скорочення внутрішнього споживання та зростання прибутків корпорацій, через що заможні німці стали ще заможнішими. Потоки надлишкової продукції «потекли» на закордонні ринки, в результаті чого диспропорція між експортом і імпортом поглибилась ще більше. Багаті теж активізували переміщення капіталу за кордон, зокрема, допомагаючи «роздувати» і так вже великі фінансові «бульбашки». Автори вважають, що якби було зроблено більше для того аби стимулювати споживчу активність на внутрішньому ринку, рівень добробуту працівників німецьких підприємств був би значно вищим, а криза в єврозоні протікала би менш болюче.

У Китаї склалася аналогічна ситуація. Неспроможність уряду впоратися із поглибленням нерівності привела до значного і стійкого перевищення експорту над імпортом, а також спричинила невдоволення багатьох торгових партнерів.

У свою чергу, домінування ролі гравців доларової зони створює тиск на інші країни, що спонукає їх нагромаджувати долари та доларові активи, в результаті чого США, попри власну кричущу нерівність, стали місцем «скидання» надлишків товарів та капіталу з інших країн. Автори застерігають, що якщо уряди не знайдуть способу реформування світової фінансової системи та збалансованіше розподіляти вигоди від зростання, сьогоднішні фінансові кризи та торгові війни можуть виявитися лише передвісником ще глибших потрясінь.

За матеріалами strategy+business.

¹ Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2020-го року» (категорія «Економіка») за версією strategy+business.