Управлінські рішення: анатомія «сірої зони»
Неприховане занепокоєння Роберта Чалдіні (Robert Cialdini) з приводу того, що механізми випливу, описані в його новій книзі «Pre-Suasion» («Пре-переконування»), можуть використовуватись керівниками поза межами етичного поля, ще раз підтверджує: підходи до прийняття управлінських рішень потребують серйозного переосмислення. І в цьому може допомогти книга Джозефа Бадаракко (Joseph Badaracco) «Managing in the Gray: Five Timeless Questions for Resolving Your Toughest Problems at Work» («Управління в сірих тонах: п’ять вічних запитань, які допоможуть розв’язати найскладніші робочі проблеми»)1.
Джозеф Бадаракко, який свого часу став першим штатним викладачем етики Гарвардської бізнес-школи, займається питаннями відповідального лідерства з 1980-тих років. При цьому він завжди чітко визнавав, що в процесі прийняття рішень навіть найбільш добросовісні менеджери неминуче стикаються з дуже суперечливими етичними виборами. Скажімо, вам потрібно скоротити витрати та збільшити обсяги виробництва. Чи повинні ви (вже вкотре) перенести недешеву перевірку безпеки функціонування обладнання? Або якщо ви виробляєте «прожерливі» в плані споживання палива авто, а регуляторні положення вимагають знизити рівень шкідливих викидів до якогось нереалістичного рівня — що робити? Згортати виробництво чи обійти вимогу з допомогою «хитромудрого» ПЗ?
Бадаракко намагається проникнути в «найгустіші хащі» процесу прийняття рішень, у його «сірі зони», які, за його словами, «по суті є організаційною версією класичного "гордієва вузла" або сплетіння дуже важливих, неймовірно складних та практичного нерозв’язних обставин». Але все-таки, як слід підходити до вирішення таких управлінських дилем? «Відповідь можна вмістити в одне речення: стикаючись із проблемою "сірої зони", пропрацьовуйте її як менеджер, а розв’язуйте як людська істота», — пише автор.
Аби допомогли керівникам знайти баланс між суто управлінським аналітичним підходом до справи і людяністю, Бадаракко розробив процес, що містить у собі п’ять запитань. По-перше, він пропонує управлінцям перед прийняттям рішення запитати себе: «Якими будуть його наслідки "в чистому вигляді"?» Це означає якомога глибше осмислення всіх існуючих опцій та аналізування їх крізь призму того, яку користь і яку шкоду ви принесете іншим, вибравши одну з них.
Наступне запитання: «Які мої основні зобов’язання?». Тут йдеться про обов’язок людини у широкому сенсі, який, згідно автора, ґрунтується на таких фундаментальних положеннях, як право людської істоти уникати невиправданої небезпеки, болі й страждань, а також право на повагу до людської гідності. Далі автор фокусується на практичному аспекті справи, ставлячи запитання «Чи спрацює рішення у реальному світі — такому, яким він є?». Четверте запитання «Ким ми є?» покликане спонукати управлінців наповнити реальним змістом норми та цінності — і не лише компанії, але й громади, до котрої вони належать. І, нарешті, останнє запитання «З чим я зможу жити?» стосується усвідомлення менеджерами особливостей свого внутрішнього світу, пізнання себе як людських творінь. У проблем «сірої зони» немає правильних чи неправильних розв’язань. Рішення мусять створювати самі менеджери, а далі жити, повністю усвідомлюючи свою відповідальність за його наслідки, якими б не були — хорошими чи поганими.
Протягом усієї книги Бадаракко повертається до постаті Аарона Фейерштейна (Aaron Feuerstein), голови текстильної компанії Malden Mills. Коли, наприкінці 1995-го підприємство знищила пожежа, Фейерштейн використав страхові кошти не лише для відновлення виробництва, але й для виплати зарплати персоналу, який вимушено залишився без роботи. Проте за це рішення йому довелося розплатитись бізнесом. Malden Mills не змогла погасити борги, накопичені в процесі відбудови, та 2001-го оголосила про банкрутство. Коли Фейерштейна запитали, яку епітафію він хотів би мати на своїй могилі, відповіддю було: «Він зробив найдурніше з усього, що лише міг вчинити».
На переконання автора, щоб уникнути катастрофи Аарону Фейерштейну достатньо було використати просте «дерево рішень», що означало, по-перше, перелічення всіх варіантів розв’язання проблеми, по-друге, прогнозування ймовірних результатів кожного з них. Тоді замість покладання на одну «гілку» «дерева рішень» (відбудова фабрики), можна було б знайти альтернативні варіанти, наприклад, аутсорсинг деяких продуктів чи інвестування в розробку нових пропозицій.
Джозеф Бадаракко нагадує нам не лише про важливість розглядання низки потенційних наслідків, але й також про те, що рішення «сірої зони» практично неможливо прийняти одноосібно. «Самому дуже важко пробудити свою моральну уяву, — пише він. — Особливо корисно для менеджерів, які працюють над розв’язанням проблем цього типу, знайти спосіб вийти поза межі стін своєї організації та безпосередньо почути думку людей, чиї засоби до існування або життя в цілому можуть залежати від рішень, які вони приймають».
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2016-го року» (категорія «Менеджмент») за версією видання strategy+business.
|
