Як «малозначущі» інновації можуть дати несподівано високі результати
Не кожен є креативною особою, здатною генерувати неординарні ідеї та пропонувати світу проривні рішення. І більшість із нас вважає: якщо це так, ми не в змозі тут щось змінити. Чи є правильною така думка?
Ґрунтуючись на даних досліджень нейропластичності мозку, Джош Лінкнер (Josh Linkner), визнаний фахівець у сфері інновацій, запропонував термін «іннопластичність», зміст якого пояснив так:
«Іннопластичність — це гарний спосіб сказати, що ваш творчий потенціал набагато більший, ніж запаси креативності, які дала природа. Кожен із нас у стані розвивати та вдосконалювати свою уяву… І ці зміни можуть відбутися набагато швидше, ніж ви думаєте».
У своїй новій книзі «The Big Little Breakthroughs: How Small, Everyday Innovations Drive Oversized Results» («Великі малі прориви: як “малозначущі” щоденні інновації дають несподівано високі результати») Лінкнер пропонує, за його словами, практичний підхід до вивільнення сплячого творчого потенціалу. Звертаючись до читача, він пише:
«Ви побачите, як замість божевільної, ризикованої та дорогої “гонитви за зірками”, можна щодня запалювати малі іскри творчості, котрі з часом стануть рушіями величезних досягнень. Ви побачите, як генерування великих обсягів мікроінновацій дає змогу розвивати вміння, вкрай потрібні для того, аби здійснити наймасштабніші трансформації та здобути впевненість, котра дозволяє без остраху йти на обґрунтований ризик».
Джош Лінкнер, партнер-засновник Detroit Venture Partners, підприємець та інвестор, який створив п’ять технологічних компаній і допоміг заснувати сотні інших, ще й митець. І не лише тому, що виступав на сцені як джазовий гітарист та пробував себе в інших схожих амплуа, а в першу чергу тому, що навчився мислити та діяти як творча особистість. Це проявляється не у «витанні в хмарах», а в тверезій оцінці власної особи та безкомпромісній дисциплінованості. Як зазначає Лінкнер, не обов’язково «видавати на гора» якійсь геніальний задум. Потрібно створювати ідею за ідеєю та випробовувати їх «на льоту». На своєму прикладі автор переконався, що ідеї, які зароджуються в нашому мозку, не завжди витримують зіткнення з реальністю. За його словами:
«Основна цінність створюється в процесі еволюціонування ідеї. Одна ідея тягне за собою іншу, яка перетворюється у щось цілком інше. Концептуальні ідеї є результатом сотень малих великих проривів, які можна здійснити, лише перебуваючи в безупинному пошуку».
Відповідно налаштувавши свій розум та щодня дисципліновано практикуючи творчі заняття, ви можете вийти на шлях, який відрізняється від того, що випробовувалось раніше. Лінкнер наводить приклад із, як здається, якнайпрозаїчнішого світу іпотечних брокерів. Метт Ішбіа (Matt Ishbia), гендиректор United Wholesale Mortgage (раніше United Shore Financial Services) сповідує філософію «домінування за рахунок “іншості”». Він буквально «розібрав» основи бізнесу на «цеглинки», аби подивитися, що його компанія може зробити не так, як решта. Так, United Wholesale отримує десь п’ять тисяч заяв від тих, хто хоче в ній працювати. Щоб відсіяти кандидатів, які не вписуються в оргкультуру, застосовується простий метод. Особам, які приходять на інтерв’ю, пропонується зачекати біля охоронців, які заводять із ними розмову, а потім діляться з рекрутерами інформацією про те, як на це відреагував претендент. Якщо останній виявив зверхність та обірвав охоронця, це сприймається як сигнал, що така людина, найімовірніше, не підійде компанії.
Автор не раз повертається до питання розвитку креативності в окремих індивідів; зокрема, зупиняється на тому, як ми відчуваємо благовоління перед чимось, як виявляємо співпереживання, як розвиваємо незвичний спосіб мислення та здатність створювати неочікувані, інколи «божевільні» ідеї. Серед підходів, які описуються в книзі, — навмисне лімітування ресурсів або створення штучних обмежень, чи така проста річ, як прогулянка, котра може суттєво підвищитися креативність індивіда в короткостроковій перспективі.
Головною тезою книги є те, «що творчий потенціал людини — не щось зафіксоване назавжди, а те, що може бути продуктом зовнішніх чинників». Лінкнер пише, що креативність — це більшою мірою як вага, що постійно коливається залежно від наших звичок, а не зріст, котрий залишається незмінним після досягнення певного віку. Крім усього, прийнято вважати, що іскри творчості, з якими ми народжуємося, часто зникають, будучи пригніченими нашою формальною освітою. Ще в 1958-му дослідник сфери креативності Джордж Ленд (George Land) написав, що некреативна поведінка прищеплюється і що, систематично виконуючи вправи з розвитку творчого потенціалу, ми можемо її позбутися. Лінкнер наголошує, що зараз це актуально, як ніколи, оскільки набір навичок, котрі найбільше цінуються на ринку праці, кардинально змінився:
«Коли ми зростали, нам казали, що володіння фундаментними вміннями є тим, що відкриватиме усі двері, а ставши дорослими переконалися, що у більшості такі навички чи автоматизовані, чи стали повсюдними. З іншого боку, нас вчили, що аби реалізувати свої прагнення “справжньої роботи”, ми маємо позбавлятися вмінь, пов’язаних з уявою, хоча зараз саме вони мають найбільший попит».
Протягом усієї книги Лінкнер повертається до теми гри Frogger, якою захоплювався у підлітковому віці (в ній жаба має перейти через жваву автостраду, щоб потрапити до свого болота). Пояснюючи це, він пише:
«Головний меседж гри є таким: розвивайте креативні вміння, щоб продовжувати просуватися вперед, інакше ризикуєте втратити усе. Стояння на місці означає смертельну небезпеку, в той час як часті контрольовані стрибки — це чіткий та набагато безпечніший шлях уперед. Ще ніколи не було так важливо нарощувати ваші креативні м’язи і ще ніколи не було таких чудових можливостей показати їхню силу та красу».
За матеріалами Porchlight
|
