 |
Ми виходитимемо із засновку, що стратегування в бізнесі завжди проводиться в умовах невизначеності. Власники і менеджмент повинні ухвалювати і виконувати стратегічні рішення, коли не є чітко впевнені в тому, що це рішення правильне і його виконання матиме бажаний результат. Цього результату можна досягнути з певною ймовірністю, і вони відчувають цю ймовірність, але не завжди можуть її оцінити кількісно. Поступово вони звикають до ситуацій, коли одне рішення правильне з погляду досягнення стратегічної цілі, а інше — хибне. Вони починають розуміти ймовірнісний характер ведення бізнесу, та й усього людського життя, і це приводить їх до справжнього розуміння невизначеності. Саме на цій практичній парадигмі побудована методологія ухвалення рішень в умовах невизначеності. Тому ми і починаємо розглядати стратегування з опису того, що таке невизначеність і як ухвалювати рішення в умовах невизначеності. І для цього нам треба трохи заглибитись у теорію рішень. Це створить фундамент для подальшого розгляду інструментів стратегування.
Насамперед треба розуміти, що проблема ухвалення рішень в умовах невизначеності виникає не тільки в бізнесі. Мета осмисленої людської діяльності в усіх сферах життя — приймати зважені рішення і згодом їх упроваджувати. Майже все, що робить людина, пов’язане з ухваленням рішень і їхнім утіленням. Приймаючи рішення, людина має конкретну мету. У ситуаціях, які розглядає теорія рішень, завжди є множина можливих варіантів. Завдання цієї дисципліни полягає у тому, щоб робити вибір на користь одного з варіантів невипадково. Вибір у цих ситуаціях — це цілеспрямована діяльність. Отже, теорія рішень стосується цілеспрямованої поведінки за наявності альтернативних варіантів вибору.
У житті звичайних людей процес вирішування часто доволі спрощений. Людина, зважаючи на свої психологічні характеристики, обирає певний підхід або критерій і за його допомогою знаходить найкращу, на її думку, альтернативу. Буває, що ухвалене рішення виявляється правильним і приносить користь, а буває, що хибним. Правильність або хибність перевіряється на практиці, одному з критеріїв істинності.
Рішення визнають правильним, якщо людина досягає визначеної мети. Слід мати на увазі, що рішення завжди ухвалюють у ситуації невизначеності, коли суб’єкт потребує повної інформації для гарантування правильності рішення, але цієї інформації зазвичай не має.
На щастя, вирішувати нам доводиться не щодня. Майже у будь-якій діяльності трапляються періоди, коли треба ухвалювати рішення, а також періоди, коли ми просто діємо на їхній основі. Теорія рішень стосується першого різновиду людської діяльності.
Важливими в ухваленні рішень є суб’єкт ухвалення рішень і те, в яких умовах процес вирішування відбувається. Якщо рішення ухвалюють на побутовому рівні — наприклад, купувати новий холодильник чи ремонтувати старий — немає потреби довго розмірковувати над критеріями. Для таких рішень часто достатньо інтуїції або оцінки поточного бюджету.
Коли йдеться про вагоміші рішення, самої інтуїції та простих фінансових обрахунків замало. Потрібні фундаментальні підходи, адже ціна помилки набагато вища і часто може призвести до фатальних наслідків. Подібні випадки вимагають більш комплексної системи критеріїв. Сучасні методики ухвалення рішень зародилися у середині XX століття на ниві кількох академічних дисциплін. Загалом теорія рішень — це дисципліна, яка є інваріантною відносно сфери її застосування. Її однаково успішно використовують економісти, статистики, психологи, політологи, соціологи, філософи та підприємці. Так само лікарі ставлять діагнози аж ніяк не інтуїтивно, оскільки часто ціна помилки — це людське життя. Усім нам у професійному та навіть приватному житті доводиться розв’язувати певні задачі. Політологи вивчають правила виборчих систем та аспекти колективного прийняття рішень. Психологи досліджують поведінку людей у процесі ухвалення рішень, а філософи шукають способи описати реальність і зробити загальні висновки. Та найдужче теорія рішень турбувала уми економістів. Недарма багато з них, виводячи економічні теорії, зробили вагомий внесок у методологію ухвалення рішень. Позаяк процеси вирішування у різних сферах людської діяльності мають багато схожого, можна дійти висновку, що теорія рішень перебрала собі численні методи, які різні дослідники застосовували до тотожних або аналогічних проблем.
Більшість рішень не ухвалюють водномить; вони потребують часу на осмислення події чи явища
Важливо наголосити на тому, що більшість методик вирішування переважно кількісна, або, як часто кажуть, квантитативна, тобто вони вимагають відповідних математичних моделей. Створення математичних моделей — це завжди прерогатива людей з аналітичним і математичним складом розуму. Утім суб’єкт вирішування не завжди має ці риси, проте рішення все одно потрібно ухвалити і запевнити інших, що ці рішення достатньо обгрунтовані. Що в такому випадку робити? Часто під час вирішування люди, щоб переконати себе і своє оточення, вдаються до простіших моделей, без кількісних категорій. У таких моделях часто використовують наративи і закладені в них метафори. Ці моделі ми називатимемо семантичними. Звісно, правильність рішення оприявниться на практиці. Втім заснована на семантичній моделі внутрішня впевненість суб’єкта та його команди нічим не поступається коректності вирішування на основі кількісного підходу. Упевненість у правильності рішення часто переважує віру, що спирається на застосування квантитативних методів.
Важливо зазначити, що більшість рішень не ухвалюють водномить. Вони потребують часу на осмислення події чи явища, з якими стикнулася людина і стосовно яких приймає рішення. Понад те, сам процес вирішування дуже складний і вимагає спеціального та системного підходу, який ми тут окреслимо.
Нехай D — це рішення, яке повинно бути ухвалено в процесі стратегування. Ми розглядатимемо його як функцію з чотирма концептуальними змінними, як показано нижче.
D = f(U, Р, М, Т)
Ці концептуальні змінні означають:
- 1) U ∈ U(Uj, Uv ..., UK) — «Невизначеність»: тип невизначеності, яку суб’єкт ухвалення рішення бере до уваги, розв’язуючи задачу;
- 2) Р ∈ P(Р1, Р2, ..., PN) — «Парадигма»: підхід (спосіб мислення) до невизначеності;
- 3) М ∈ М(M1, M2, ..., ML) — «Модель»: інструмент, за допомогою якого суб’єкт ухвалення рішення описує явище або ситуацію;
- 4) Т ∈ Т(Т1, Т2, ..., ТS) — «Теорія»: сукупність методів для ухвалення остаточного рішення на основі обраних критеріїв.
На перший погляд це може здатися надто математичним. Алє насправді це доволі прозора система, яка пояснює зміст налаштування послідовності ухвалення стратегічних рішень у стратегуванні.
Як видно з функції вище, невизначеність — це головна концептуальна змінна, основа всієї системи. Вона невіддільна від природи і світу. Перш ніж почати розгляд того, як діяти у стані невизначеності, слід зрозуміти, як невизначеність влаштована.
Найпоширеніший підхід до оцінки невизначеності — це імовірнісна парадигма
Усвідомивши, що невизначеність неминуча, ми повинні її прийняти. Після цього ми маємо виробити до неї правильне ставлення. Не можна вважати невизначеність суто негативним аспектом життя. Важливо розуміти, що у невизначеності криються нові можливості, смисли та цінності. За бажання, ми можемо прийняти невизначеність і сподіватися, що вона прийме нас. Цього можна досягти, навчившись ефективно мислити в умовах невизначеності.
Найпоширеніший підхід до оцінки невизначеності — це імовірнісна парадигма: вона полягає у прийнятті того, що майбутнє непевне, і визначає ймовірність настання майбутніх подій. Проте це не єдиний метод. Ще одним корисним інструментом є нечіткі множини, які дають змогу мислити конструктивніше. Людина, яка ухвалює рішення, повинна обрати потрібний їй метод, щоб скласти уявлення про те, чого можна чекати у майбутньому. Інакше кажучи, вона має створити модель.
В осмисленій діяльності модель завжди передує ухваленню рішення. Вона формалізує спосіб мислення людини в конкретне уявлення, яке зумовлює дію. Загальною моделлю для ухвалення рішень є математична — вона грунтується на символах. Як уже зазначено, існують й інші методи моделювання, зокрема семантичні. Застосовувати можна найрізноманітніші техніки, наприклад, графічні. Витвори мистецтва також можна розглядати як моделювання процесу або створення, що у підсумку розпалює бажання діяти. Найкращий приклад цього — «Дев’ята симфонія» Бетховена.
Ухвалення рішення — це останній етап у загальній системі. Ми готові його ухвалити, але це потрібно робити за певними правилами. Створивши модель — яка, наприклад, спирається на імовірнісну основу — суб’єкт вирішування може обрати з різноманітних варіантів той, який найкраще йому підходить. Украй важливо грунтувати вибір на чіткому критерії і з його допомогою обирати оптимальний варіант. З математичними моделями цей процес порівняно простий. Коли критерій обрано, алгоритм одразу обраховує найкращий варіант. Як наслідок, відповідальність за ухвалення рішення частково перекладається на алгоритм. Утім у застосуванні семантичних моделей відповідальність лишається за суб’єктом, а це підвищує ймовірність помилки.
Отже, коли людина усвідомлює, що невизначеність неминуча, починає мислити категоріями ймовірності або нечітких множин і створює модель, виникає необхідність завершити процес і ухвалити рішення.
|
|
