Економіка спільного використання: повсюдний наступ

Спільне використання активів — це просто модна течія чи тренд, що формує економіку майбутнього? І як розвиватиметься ця модель? Над цими питаннями розмірковує Майкл Спенс (Michael Spence), лауреат Нобелівської премії з економіки, професор бізнес-школи Леонарда Штерна при Нью-Йоркському університеті.

Майкл Спенс (Michael Spence)

Напевно, всі чули про Airbnb, онлайн-сервіс з оренди житла. У розпорядженні компанії, що має всього 600 працівників, — мільйон приміщень, призначених для короткострокового найму (тобто активів у неї більше, ніж у провідних готельних мереж світу). Звісно, оферта Airbnb суттєво відрізняється від того, що пропонують готелі, але, запровадивши певний сервіс, компанія може наблизитися до головних гравців галузі набагато ближче, ніж нам це сьогодні здається.

В основі бізнес-моделі компаній типу Airbnb припущення: у світі чимало активів та ресурсів, котрі недовикористовуються. Скільки часу ми реально вживаємо те, що маємо — авта, велосипеди, квартири, заміські будинки, різні інструменти чи яхти? Яку цінність генерують офісні та шкільні приміщення в час, коли пустують? Відповідь на ці запитання суттєво різнитиметься у випадку кожної окремої людини, родини чи організації, але цифри використання є напрочуд низькими. Зокрема, недавно було наведено показник 8% для автомобілів — але навіть цей відсоток комусь може здатися дуже високим.

Втім, цифри постійно змінюються, а інтернет дозволяє створювати бізнес-моделі, що підвищують ефективність як ринку в цілому, так і використання різноманітних активів. Зараз проводяться сотні експериментів. Очевидно, не всім вдасться здійснити карколомний зліт, повторивши успіх Airbnb та Uber. Деякі фірми, такі, як Rent the Runway, котра видає напрокат дизайнерський одяг та аксесуари, знайдуть прибуткові ніші. Інші ж просто зникнуть з ринку.

Цифрові платформи, через які здійснюються всі ці транзакції, мусять відповідати двом критеріям: по-перше, генерувати мережевий ефект, з тим щоб покупці й продавці знаходили один одного доволі швидко; по-друге, створювати довіру, яка б об’єднувала обидві сторони транзакції.

Довіра критично важлива для створення мережевого ефекту. Тому вкрай потрібні двосторонні оцінювальні системи, які б заохочувати покупців і продавців систематично використовувати певну платформу.

Щоб стимулювати користувачів проводити повторні транзакції, компанії шукають способи консолідації споживчих даних, взятих з різних платформ, включно з тими, що належать конкурентам. Хоча для цього потрібно розв’язати досить непрості технічні та правові питання, вже можна припустити, що з часом такий підхід до інтегрування даних використовуватимуть основні гравці роздрібного ринку, як-от Amazon чи Alibaba.

Звісно, «хорошу» поведінку можна стимулювати з допомогою застави та штрафів, але такі інструменти мало сприятимуть ефективності фірми і, крім того, можуть спричиняти зайві дискусії. Тому досконалі оцінювальні системи виглядають набагато привабливіше.

Прагнення задіяти ресурси, що недовикористовуються, не повинно стосуватися лише матеріальних активів. Нещодавно Глобальний інститут McKinsey провів дослідження використання віртуальних інструментів на ринку праці, а також вивчив проблему відповідності між попитом на спеціалістів певної кваліфікації та пропозицією.

Деякі моделі спільного споживання (напевно, більшість з них) ґрунтуються на використанні праці разом з певним активом: наприклад, індивід плюс його автомобіль, комп’ютер чи швейна машина. Таке повернення до кустарного виробництва є можливим тому, що інтернет кардинально знизив вартість реалізації продукції, що раніше змушувало концентрувати робочу силу на фабриках та в офісах.

Напевно, все актуальнішими ставатимуть регуляторні питання. Скажімо, певною мірою, такі напрями діяльності, як послуги таксі та оренда лімузинів захищено від конкуренції, бо потрібні ліцензія й виконання низки вимог щодо забезпечення безпеки пасажирів. І ось на ринок вторгається Uber зі своїм продуктом та правилами гри, створюючи не менш реальну загрозу зменшення вартості ліцензії, ніж якби таке рішення прийняли регуляторні органи. Не дивно, що таксисти Парижу та інших французьких міст, мало знайомі з конкурентною боротьбою, дуже гостро зреагували на появу цієї компанії.

Ще одне цікаве питання — як інтегруватиметься в простір нової економічної моделі фінансовий сектор. Р2Р-кредитування та краудфандинг являють собою нові способи взаємодії між позичальниками і кредитодавцями. Зрозуміло, потрібно попрацювати над питаннями гарантій виконання зобов’язань та страхування (що стосується всіх моделей спільного використання, особливо фінансових), але навряд чи це є непереборною перепоною.

В інтернет-просторі набирають обертів процеси вживання ресурсів, що недовикористовуються (це можуть бути матеріальні активи, фінансовий або людський капітал). Зупинити чи сповільнити їх неможливо. Серед переваг, які нова економічна модель дасть у довгостроковій перспективі, — не лише підвищення ефективності та продуктивності (достатньо масштабні, щоб проявилися на макрорівні), але й поява вкрай необхідних нових робочих місць, які потребуватимуть широкого діапазону навичок.

За матеріалами "The Inexorable Logic of the Sharing Economy", Project Syndicate.