РЕНЕ ДЕКАРТ: МІРКУВАННЯ ПРО МЕТОД
— як правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках
<< До початку
Частина третя
КІЛЬКА ПРАВИЛ МОРАЛІ, ВИДОБУТИХ З ЦЬОГО МЕТОДУ
Зрештою, беручися до перебудови помешкання, замало зламати старе, запастися матеріалами й архітекторами або самому набути навички в архітектурі і, крім того, ретельно окреслити план — необхідно передбачити інше приміщення, де можна було б зручно влаштуватися під час робіт; так само, щоб не бути нерішучим у діях, доки розум зобов'язував мене до нерішучості у судженнях, і щоб мати можливість прожити цей час якомога щасливіше, я склав собі наперед деякі правила моралі — три або чотири максими, які я охоче вам викладу.
По-перше, коритися законам та звичаям моєї країни, невідступне дотримуватися релігії, в якій, милістю Божою, я був вихований з дитинства, і керуватись у всьому іншому найбільш поміркованими і вільними від крайнощів опініями, що були спільно вироблені найрозважливішими людьми, в колі яких мені випало жити. Отже, відтепер я не вважав за ніщо свої власні опінії через те, що я збирався піддати їх перегляду, проте я був переконаний, що найкраще слідувати опініям найрозважливіших людей. Хоча розважливі люди можуть траплятися й серед персів, китайців, так само як і серед нас, мені здавалося доцільнішим узгоджуватися з вчинками тих, серед кого я житиму; а щоб знати, якими насправді є їхні опінії, я повинен був звертати більше уваги на те, як вони поводять себе, ніж на те, що вони кажуть, і не тільки тому, що через зіпсованість нашої вдачі стало замало людей, ладних висловлювати те, що вони гадають, але й тому, що багато хто й сам цього не знає; але оскільки дія думки, якою ми думаємо про річ, відрізняється від дії думки, якою ми усвідомлюємо, що думаємо про неї, то вони часто-густо незалежні одна від одної. Між багатьох опіній, однаково поширених, я завжди обирав найпоміркованіші, оскільки вони зручніші на практиці і, напевне, найкращі, оскільки будь-яка крайність є поганою, а також і задля того, щоб у разі помилки найменше відхилятися від істинного шляху, ніж якби я, обравши якусь крайність, мав був перейти до іншої крайності. Особливо ж я зараховував до крайнощів всі обіцянки, які якоюсь мірою обмежують свободу. Не тому, що я не схвалював законів, які задля того, щоб убезпечити слабких духом від непостійності, дозволяють — чи то заради якогось доброго наміру або навіть заради надійності торгівлі, чи то з метою байдужою стосовно добра — давати обіцянки, укладати угоди, що примушують до постійного їх дотримання, але тому, що я не бачив у світі нічого, що завжди залишалося б в тому самому стані, і оскільки особисто я намагався дедалі вдосконалювати свої судження, а не погіршувати їх, то я вважав, що скоїв би велику помилку стосовно здорового глузду, якби, схваливши одного разу будь-що, зобов'язав себе вважати це добрим і тоді, коли воно, можливо, перестало бути таким або ж коли я перестав вважати його таким.
Моїм другим правилом було залишатися настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було мені до снаги і з не меншою наполегливістю слідувати навіть найсумнівнішим опініям, якщо я поціновував їх як цілком слушні. У цьому я вподібнював себе до мандрівників, що заблукали в лісі: вони не повинні кружляти або блукати врізнобіч, ні, тим більше, залишатися на одному місці, але мають іти якомога пряміше в одному напрямку, не змінюючи його з якогось найменшого приводу, хоча б початковий вибір і був цілком випадковим; якщо ж вони не дістануться своєї мети, то все ж таки вийдуть куди-небудь, де їм, що найімовірніше, буде краще, ніж посеред лісу. Оскільки побутові справи не терплять зволікання, то безперечно, що коли ми не в змозі вирізнити істинні опінії, то мусимо задовольнитися найбільш імовірними; і нехай ми не вбачаємо різниці у мірі їхньої ймовірності, ми все ж повинні зважитися на якусь одну і без вагань прийняти її до практики не як сумнівну, але як цілком істинну з тієї причини, що слушними були міркування, які змусили нас її обрати. Цього виявилося достатньо, щоб позбавити мене будь-якого каяття та докорів сумління, що зазвичай непокоять людей слабких та хитких, які часто-густо непослідовно дозволяють собі робити немовби щось добре те, що вони згодом визнають за погане.
Моїм третім правилом було завжди прагнути перемагати радше себе, ніж долю, змінюючи свої бажання, а не світовий лад, і взагалі звикнути до думки, що у повній нашій владі перебувають виключно наші думки і що після того, як ми зробили все можливе стосовно зовнішніх для нас речей, те, що нам не вдалося, слід розглядати як щось абсолютно неможливе. Цього одного мені здалося достатньо, щоб не бажати у майбутньому чогось понад усе досягнуте і у такий спосіб знаходити задоволення, оскільки наша воля природно прагне лише того, що наш розум надає їй як так чи так можливе; очевидно, що, вважаючи всі зовнішні блага однаково далекими від наших можливостей, ми не будемо більше шкодувати про те, що позбавлені тих благ, на які ми, здавалося б, маємо право від народження, якщо самі не завинили у цьому позбавленні, як не шкодуємо про те, що не володіємо Китаєм або Мексикою. Обернувши, як то кажуть, потребу на чесноту, ми так само не бажатимемо стати здоровими, коли ми хворі, або вільними, перебуваючи у в'язниці, як і тепер не бажаємо мати тіло з настільки ж незламної речовини, як діамант, або мати крила, щоб літати, мов птахи. Проте я вважаю, що тут потрібні тривалі вправи і неодноразово повторювані роздуми, щоб звикнути дивитися на речі під таким кутом зору. І я гадаю, що головним чином у цьому полягає таємниця тих філософів, які вміли себе поставити поза владою долі і, незважаючи на страждання і негаразди, суперничати у блаженстві зі своїми богами. Постійно розглядаючи межі, покладені їм природою, вони дійшли цілковитого переконання, що ніщо їм не підвладне, крім власних думок, і цього вже було достатньо, щоб завадити їм прагнути чогось іншого; над думками ж вони володарювали настільки необмежене, що мали підстави вважати себе багатшими й могутнішими, вільнішими й щасливішими, ніж решта людей, що не мають такої філософії і, хоч би скільки не сприяла їм природа та доля, ніколи не мають всього, чого бажають.
Нарешті, на завершення цієї моралі я вирішив розглянути різні заняття, властиві людям у цьому житті, щоб спробувати обрати краще з них, і, не бажаючи заторкувати занять інших людей, я вирішив, що немає нічого кращого, ніж продовжити ті справи, якими я займаюся, тобто присвятити все моє життя вдосконаленню мого розуму й просуватися, наскільки я буду в змозі, у пізнанні істини згідно з методом, котрий я сам для себе обрав. Я відчув таке велике задоволення, відтоді як почав послуговуватися цим методом, що навряд чи можна отримати у цьому житті насолоду приємнішу та чистішу; і відкриваючи щодня за його допомоги деякі істини, які мені здавалися достатньо важливими і загалом невідомими іншим людям, я відчував настільки повне задоволення розуму, що решта для мене немовби не існувала. Крім того, що три попередні правила ґрунтувалися виключно на моєму намірі продовжити самоосвіту, оскільки Бог наділив кожного з нас деяким світлом, щоб розрізняти істинне та хибне, я ні на мить не вважав себе зобов'язаним задовольнитися опініями інших, якби не передбачав використати своє власне судження для їх перевірки, коли настане час; і я не зміг би звільнитися від сумнівів, слідуючи цим опініям, якщо б я не сподівався, що це не позбавляє мене можливості знайти кращі з них, якщо такі взагалі існують. І зрештою, я не міг би ні обмежити свої бажання, ні бути задоволеним, якби не йшов шляхом, який, як я був упевнений, вів мене до здобуття всіх знань, на які я був здатний; у той же самий спосіб я сподівався досягти пізнання всіх істинних благ, що будь-коли були мені підвладні; тим паче, що наша воля прагне якоїсь мети або уникає її тільки якщо наш розум репрезентує її чи то доброю, чи то поганою. А тому достатньо правильно судити, щоб правильно діяти, і достатньо найслушнішого міркування, щоб і діяти також найправильніше, тобто щоб здобути всі чесноти, а разом з ними всі інші доступні нам блага. Переконаність у тому, що це дійсно так, не може не викликати великого задоволення.
Після того, як я таким чином ствердився у цих правилах і поставив їх поряд з істинами віри, які я завжди ставив понад усе, я дійшов висновку, що решти всіх моїх опіній я міг би вільно позбутися. І сподіваючися, що краще досягну цієї мети, спілкуючися з людьми, ніж залишаючися тривалий час вдома, де у мене виникли всі ці думки, я, не чекаючи закінчення зими, знову рушив у мандри. Цілих дев'ять років я нічим іншим не займався, як вештався світом у намаганні бути радше глядачем, ніж актором у всіх комедіях, що розігрувалися там. Розмірковуючи з приводу кожного предмета, і особливо про те, що може зробити його сумнівним і дати привід для непорозумінь, я, між тим, викорінював з мого розуму всі хибні думки, які раніше могли в нього прокрастися. Проте я не наслідував тих скептиків, які сумніваються лише заради самого сумніву і вважають за краще перебувати завжди у нерішучості; навпаки, моє прагнення полягало в тому, щоб досягти впевненості і, відкинувши хистку землю і пісок, знайти граніт або твердий грунт. Це мені вдалося, здається, досить добре, тим паче, що при намаганнях розкривати хибність чи непевність досліджуваних мною положень не за допомоги слабких здогадок, а за допомоги ясних і надійних міркувань, я зовсім не зустрічав жодного сумнівного положення, з якого не можна було б завжди видобути який-небудь достатньо надійний висновок, бодай такий, що це положення не містить нічого вірогідного. І подібно до того, як при зламі старої будівлі зазвичай зберігають її уламки, щоб використати їх для побудови нової, так і я, звільнившися від тих моїх опіній, які вважав погано обгрунтованими, робив різні спостереження і набував досвіду, який прислужився мені потім для встановлення більш надійних опіній. Водночас я продовжував вправлятись у методі, який я собі виробив; бо, не кажучи вже про те, що я намагався взагалі скеровувати всі мої думки згідно з його правилами, я час від часу приділяв кілька годин спеціально для того, щоб вправлятись у складних питаннях математики або інших наук, які я немовби вподібнював до математичних, звільняючи їх від вихідних положень інших наук, на мою думку недостатньо непохитних; приклади цього ви побачите в цілій низці питань, висвітлюваних у цьому томі14. Саме таким чином, не відрізняючися на вигляд від тих, хто не має в житті ніякого іншого заняття, ніж проводити час приємно і безневинно, прагнучи відділяти задоволення від пороків і для уникнення нудьги при цілковитому дозвіллі кохатись у всіх пристойних розвагах, я жив у безнастанному переслідуванні своєї мети і, здається, мав успіх у пізнанні істини більший, ніж якби займався виключно читанням книжок та спілкуванням з освіченими особами.
Втім, ці дев'ять років спливли раніше, ніж я прийняв яке-небудь рішення стосовно утруднень, які звичайно є предметом суперечок між вченими, і почав обдумувати засади нової філософії, більш вірогідної, ніж загальноусталена. Приклад багатьох видатних вчених, які бралися за це переді мною, але, як мені здавалося, без успіху, наводив мене на думку про наявність тут таких утруднень, що я, мабуть, ще довго не наважився стати до неї, коли б не дізнався, що декотрі вже розпустили чутки, нібито я дістався її успішного завершення. Не знаю, що дало привід для такого твердження, і якщо я й сприяв трохи цьому своїми висловлюваннями, то лише зізнаючись у своєму незнанні більш відверто, ніж це зазвичай роблять ті, хто чого-небудь навчався, а може, і вказуючи підстави, чому я мав сумнів щодо багатьох речей, які інші вважали вірогідними, але вже ніяк не вихваляючись яким-небудь вченням. Але, оскільки мені не бракує сумління, щоб зовсім не бажати бути прийнятим за того, ким я насправді не є, я вважав, що повинен докласти всіх зусиль, щоб стати гідним репутації, яку мені приписують. Рівно вісім років тому це бажання спонукало мене віддалитися від усіх тих місць, де я міг мати знайомства, й усамітнитися тут, у країні, де тривала війна встановила такий лад15, що війська, які тут перебували, були призначені, здається, лише для того, щоб з більшою безпекою користуватися плодами миру, і де серед натовпу великого і досить діяльного народу, який більше піклується про свої справи, ніж цікавиться чужими, я можу, не позбавляючи себе всіх зручностей, які властиві часто відвідуваним містам, жити в такому усамітненні, якби я перебував у найвіддаленішій пустелі.
ДЖЕРЕЛО: Р. Декарт. Міркування про метод (пер. з фр.). — "Тандем", Київ. — 2001.
Сторінка 1 2 3
саша, marta68rambler.ru
супер робота
Ілона
Дякую вам, дуже допомогли мені!
Василь, Vasil1991@gmail.com
Робота зроблена на совість. Хороший переклад.
Анна, Anybogdan@yandex.ru
Дуже-дуже ДЯКУЮ! Робота просто супер!))
Андрій, vik@shtorm.com
Думаю, що якби Декарт жив в Україні та бачив, що твориться у Верховній Раді, він би ніколи не написав такого "Це свідчить радше про те, що здатність правильно міркувати і відрізняти істину від хиби — що, власне, і є тим, що ми звемо здоровим глуздом, — від природи є однаковою у всіх людей". Багатьом із цих людей бог не дав здорового глузду.
діма, kpamon@yandex.ua
дякую народ))
Леся, kashpur_l@mail.ru
Філософія взагалі непотрібна в сучасному житті.Читаєш і складається враження , що всі ті філософи- люди , яким просто не було чим зайнятися. Нормальна людина таких речей не буде писати.
Костянтин, pokotilokm@hotmail.com
Щиро дякую! Переклад філософських праць українською - свята справа!!!
Марина, marina_rudas@ukr.net
Щиро дякую!!! Переклад чудовий!! Шкода, що немає інших таорів Декарта, перекладених вами:(
|
|
Версія для друку