РЕНЕ ДЕКАРТ: МІРКУВАННЯ ПРО МЕТОД
— як правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках
Вступне слово Олександра Саврука
|
- Час від часу нам потрібен "камертон". Чи то для того, щоб у сум'ятті від нашарувань емоцій, інформації, думок — знайти себе знову, чи для того, щоб перейти на інший рівень сприйняття та вибудувати нову основу для подальших пошуків себе у цьому складному і непередбачуваному світі. Тоді стає корисним зануритися у класичні (революційні для свого часу) твори інтелектуалів, які шукали і знаходили ідеї, що мали суттєвий вплив на думки багатьох таких само одержимих пошуком людей, свого, як мінімум, часу.
- Рене Декарт (1596-1650) крім колосального впливу на розвиток філософської думки, зробив суттєвий внесок до математики, фізики — того, що сьогодні назвали б теорією знання. Французький філософ був одним з мислителів, які сприяли переходу від Середньовіччя до т. зв. Нового часу. Вихідне положення його праць — що нічого не повинно бути сприйняте на віру, сформоване традицією чи усталеними поглядами сьогодення. Запропонована ним методологія власного пошуку істини, та відповідно "правильного" застосування свого розуму може бути хорошою методологічною вправою для будь-якої активно мислячої людини. Сам Декарт зіштовхнувся з проблемою конфлікту з науковими та релігійними авторитетами, що визначали "силове поле" ідей сучасної йому спільноти. І це, безумовно, вплинуло на форму і логіку опису його власних ідей. Ця ситуація є характерною для більшості творців візійного рівня. Інерційна характеристика спільноти, її спроможність до сприйняття нового, межа і корисність консерватизму з іншого боку є важливими, практичними характеристики часів змін. Формула "я сумніваюсь, отже, я існую" може додати перчику до самовизначення суб'єкта у спільноті, якщо сумнів — це пошук якісно нового рішення тих чи інших проблем.
- Читається робота досить легко, автор використовує образи та вводить читача у плин власних думок, наводить приклади зі свого життя. Я навмисно не говоритиму про філософські аспекти роботи. Цей уривок можна просто прочитати. Саме так, просто прочитати.
- Власні рефлексії можуть виникнути у найрізноманітніших напрямках, адже робота, власне, про метод, універсалізм якого очевидний, але я пограюсь з аспектами управління, які згадує Декарт у своїй роботі.
"Спарта колись перебувала у квітучому стані не тому, що кожен з її законів був досконалим (позаяк, деякі з них були дуже дивні й навіть суперечили добрим звичаям); а тому, що, будучи складені однією людиною, всі вони спрямовувались до однієї мети". Цей приклад продовжує ряд міркувань про дизайн і реалізацію інших складних систем; він зводиться до міркування "що часто-густо витвори, складені з багатьох частин і зроблені руками багатьох майстрів, не настільки досконалі, як витвори, над яким працювала одна-єдина людина". Чи то мова йде про будинок чи про місто, чи то часом про державу. Прекрасний матеріал для управлінських міркувань, чи не так? Чому декілька людей, працюючи на єдину ідею, погіршують а не покращують результат — це пов'язано з комунікаціями, конфліктом інтересів чи спроможності до взаємодії?...
- Отже, класик французького раціоналізму пропонує нам чотири правила, які можуть замінити "численні правила, які складають логіку":
- "Перше — ніколи не приймати за істину того, що ви не визнали б таким з очевидністю, тобто ретельно уникати похапливості і упередженості та включати у свої судження тільки те, що уявляється вашому розумові настільки ясно і виразно, що не дає вам жодного приводу для сумніву.
- Друге — ділити кожне з розгляданих вами проблемних питань на стільки частин, скільки можливо і потрібно для кращого їх розв'язання.
- Третє — розташовувати свої думки у певній послідовності, починаючи з предметів найпростіших і найлегше пізнаваних, і сходити поволі, мов по сходинках, до пізнання найскладніших, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які природно не передують одне одному.
- І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохопні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено"
- Отже, пропонуємо Вам частину роботи, яка, я впевнений, дасть Вам масу естетичного задоволення, і, можливо, спонукатиме до прочитання всієї праці.
МІРКУВАННЯ ПРО МЕТОД
щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках
Якщо міркування це здаватиметься занадто довгим, аби бути прочитаним цілком за один раз, то його можна розподілити на шість частин. У першій виявляться різні міркування стосовно наук; у другій — основні правила методу, винайденого автором; у третій — деякі з правил моралі, видобутих автором з цього методу; у четвертій — докази, за допомоги яких він доводить існування Бога і людської душі, які є засадовими для його метафізики; у п'ятій можна буде знайти послідовність питань фізики, які він розглянув, і, зокрема, пояснення руху серця та розгляд деяких інших складних питань, що стосуються медицини, а також відмінність, яка існує між нашою душею та душею тварин; і в останній — вказівки на те, що, на думку автора, необхідно для того, аби піти у дослідженні природи далі, ніж це вдалося йому, а також пояснення міркувань, які спонукали його писати.
Частина перша
МІРКУВАННЯ СТОСОВНО НАУК
Здоровий глузд є річ, розподілена справедливішим за все на світі чином: кожен вважає себе настільки ним обдарованим, що навіть ті, кого найважче задовольнити у будь-якому іншому відношенні, зазвичай не прагнуть мати здорового глузду більше, ніж вони його мають. До того ж неймовірно, щоб усі помилялися. Це свідчить радше про те, що здатність правильно міркувати і відрізняти істину від хиби — що, власне, і є тим, що ми звемо здоровим глуздом, — від природи є однаковою у всіх людей, а також про те, що відмінність наших опіній походить не від того, що одні розумніші за інших, а лише від того, що ми спрямовуємо наші думки різними шляхами і розглядаємо не одні й ті ж самі речі. Адже недостатньо просто мати добрий розум, головне — це добре його докласти. Найвеличніші душі здатні як до найбільших пороків, так і до найбільших чеснот, і навіть ті, хто йде дуже повільно, спроможні, рухаючися завжди прямим шляхом, піти значно далі, ніж ті, хто біжить, щодалі з цього шляху збочуючи.
|
...недостатньо просто мати добрий розум, головне — це добре його докласти |
Що ж до мене, то я ніколи не вважав свій розум більш досконалим, ніж у інших, і часто навіть бажав мати таку швидку думку, або таку виразну й чітку уяву, або таку обсягову й надійну пам'ять, як у деяких інших. І я не знаю, мабуть, інших якостей, крім зазначених, які потрібні були б для удосконалення розуму; що ж стосується розуму або здорового глузду, то, оскільки це єдина річ, яка робить нас людьми і відрізняє нас від тварин, то я хочу вірити, що він цілковито наявний у кожному, дотримуючися в цьому загальної думки філософів, які твердять, що кількісна відмінність може бути тільки між випадковими властивостями, а зовсім не між формами1, або природами, індивідуумів одного й того ж самого виду.
Проте я не побоюся заявити, що, на мою думку, мені в юнацтві вельми пощастило стати на деякі шляхи, що привели мене до міркувань і правил, на підставі яких я виробив метод, за допомоги якого я можу, як мені здається, поступово вдоконалювати моє пізнання, поволі підносячи його до найвищого рівня, який пересічність мого розуму та короткий термін життя зможуть йому дозволити досягти. Бо за допомоги цього методу я вже маю деякі здобутки, хоча у судженнях про самого себе завжди схиляюся радше до недовіри, аніж до самовдоволення; і дивлячись оком філософа на різноманітні дії і заходи людей, я не знаходжу серед них майже жодного, що не видавався б мені суєтним та безплідним. Тому я не можу не відчувати особливого задоволення з приводу успіхів, яких, як мені здається, я вже досяг у відшуканні істини, і плекаю сподівання на майбутнє вважати, що якщо між суто людських занять є дійсно гарні й важливі, то це саме ті, котрі я обрав.
Втім, може статися, що я помиляюсь. І те, що я вважаю за золото та діамант, є не більш ніж крихти міді та скла. Я знаю, як ми схильні до помилок в усьому тому, що стосується нас; і, до того ж, з якою недовірою мусимо ми ставитися до суджень друзів, коли вони висловлюються на нашу користь. Але мені дуже хотілося б примусити побачити в цьому міркуванні, якими є ті шляхи, котрими я слідував, і зобразити своє життя, мов на картині2, щоб кожний міг скласти про нього своє судження і щоб я, з поголосу довідавшися гадки про нього, здобув би новий засіб самонавчання і приєднав би його до тих, які я зазвичай використовую.
Таким чином, мій намір полягає не в тому, щоб навчати тут методу, якому кожний має слідувати, щоб правильно спрямовувати свій розум, а тільки в тому, щоб показати, яким чином спрямовував я свій власний розум. Ті, хто береться напучувати інших, повинні вважати себе майстернішими за тих, кого вони напучують, і якщо вони бодай у найменшому виявляться неспроможними, то підлягають осудові. Проте, пропонуючи цей твір тільки як оповідь або, якщо завгодно, як вигадку, де серед прикладів, гідних наслідування, ви, можливо, знайдете такі, які не треба наслідувати, я сподіваюся, що він для кого-небудь виявиться корисним, не зашкодивши при цьому нікому, і що всі будуть вдячні мені за мою відвертість.
|
Про філософію скажу одне: спостерігши, що впродовж багатьох сторіч вона розробляється найчудовішими умами і, не зважаючи на це, в ній дотепер немає положення, яке не було б предметом суперечок і, отже, не було б сумнівним... |
Мене з дитинства живили науки, і оскільки мене запевняли, що за їх допомоги можна здобути ясне й надійне пізнання всього корисного для життя, то я мав надзвичайно велике бажання осягнути ці науки. Але щойно я закінчив весь цей курс навчання, завершуваний звичайно прийняттям до лав вчених, я цілком змінив свою думку, позаяк настільки заплутався у сумнівах і помилках, що, здавалося, своїми стараннями у навчанні досяг лише одного: дедалі більше переконувався у своєму незнанні. А проте я навчався в одній з найвідоміших шкіл в Європі і вважав, що якщо є де-небудь на землі вчені люди, то саме тут вони й мають бути. Я вивчив там усе, що вивчали інші, і навіть, не задовольняючися науками, що їх нам викладали, перечитував усі книги, що траплялися мені на очі, де йшлося про найбільш рідкісні й найцікавіші науки. Разом з тим я знав, що думають про мене інші, і не помічав, щоб мене ставили нижче за моїх співучнів, серед яких були й ті, кого вважали гідними посісти місце наших наставників. І нарешті, наше сторіччя здавалося мені квітучим і багатим на високі уми не менше, ніж будь-яке з попередніх. Усе це дало мені сміливість судити по собі про інших і вважати, що такої науки, якою мене спочатку обнадіювали, у світі немає.
Але все ж я дуже цінував вправи, якими займаються у школах. Я знав, що мови, які вивчаються тут, необхідні для розуміння творів стародавніх; що звабливість фантазій живить розум; що пам'ятні історичні діяння звеличують його і що ознайомлення з ними у розумних межах розвиває здатність судження; що читання добрих книжок є немовби бесідою з їхніми авторами — найгіднішими людьми попередніх сторіч, і при цьому бесідою змістовною, в якій автори розкривають кращі зі своїх думок; що красномовність має незрівнянну силу та красу, що поезія сповнена найчарівнішої витонченості та ніжності; що математика дає наймайстерніші винаходи, здатні не тільки значною мірою задовольнити цікавість, але й полегшити ремесла та людську працю; що твори, в яких йдеться про мораль, містять безліч вказівок та повчань, дуже корисних і таких, що навертають на чесноти; що богослів'я вчить, як досягти раю; що філософія дає засіб переконливо говорити про всілякі речі й дивувати мало обізнаних; що юриспруденція, медицина та інші науки несуть шану й багатство тим, хто ними займається, і що, нарешті, корисно ознайомитися з ними усіма, навіть з тими, які найбільш сповнені забобонів та хибних поглядів, щоб визначити їхню справжню ціну й не бути ними ошуканим.
Проте я вважав, що достатньо вже присвятив часу мовам, а також читанню стародавніх книг з їхніми історіями й вигадками, бо вести бесіду з письменниками інших сторіч — те ж саме, що й мандрувати. Корисно певною мірою ознайомитися зі звичаями різних народів, щоб тверезіше судити про наші і не вважати смішним та нерозумним усе те, що не збігається з нашими звичаями, як це часто-густо роблять люди, які нічого не бачили. Але хто марнує дуже багато часу на мандри, може врешті-решт стати для своєї країни чужим, а хто надто цікавиться справами минулих сторіч, зазвичай сам стає невігласом щодо того, що відбувається за його часу. Крім того, казки подають як можливі такі події, які в дійсності є неможливими3. І навіть у найдостовірніших історичних описах, де значення подій не перебільшують і не подають у хибному світлі, щоб зробити ці описи більш гідними читання, автори майже завжди оминають низькі, менш достойні слави обставини, звідси й решта постають не такими, якими були, і тому ті, хто співвідносить свою моральність з такими зразками, можуть легко стати диваками на кшталт лицарів наших романів і замислювати справи, що перебільшують їхню снагу.
Я високо цінував красномовність і був закоханий у поезію, але вважав, що і те і те є радше даром розуму, ніж плодом навчання. Ті, хто сильніший у міркуваннях і хто краще відшліфовує свої думки з метою надання їм більшої ясності і зрозумілості, завжди краще за інших можуть переконати в тому, що вони пропонують, навіть якби вони розмовляли нижньобретонською й ніколи не навчалися риторики. А ті, хто здатний до найприємніших вигадок і вміє вельми барвисто й витончено висловлюватися, будуть кращими поетами, хоча б мистецтво поезії було їм незнайоме.
Особливо подобалася мені математика через вірогідність і очевидність своїх доказів, проте я ще не бачив її істинного застосування, а вважав, що вона слугує лише ремеслам, і дивував з того, що на такому міцному і твердому фундаменті не споруджено щось більш піднесене. Навпаки, твори стародавніх язичників, які потрактовували про моральність, я порівнюю з дуже пишними й величними палацами, побудованими на піску та бруді. Вони вихваляють чесноти й змушують цінувати їх понад усе на світі, проте недостатньо навчають їх розпізнавати, і часто-густо те, що вони називають цим чудовим ім'ям, виявляється нічим іншим, як нечутливістю, або гордістю, або відчаєм, або батьковбивством. Я шанував наше богослів'я і не менш, ніж будь-хто, сподівався досягти раю. Проте, взнавши як річ досить достовірну, що цей шлях відкритий однаково як для невігласів, так і для найвченіших і що отримані шляхом повідомлення істини, які туди ведуть, перевищують наше розуміння, я не насмілився покладати їх предметом мого немічного міркування і вважав, що для їх успішного дослідження треба отримати особливу допомогу від небес і бути більше, аніж людиною.
Про філософію скажу одне: спостерігши, що впродовж багатьох сторіч вона розробляється найчудовішими умами і, не зважаючи на це, в ній дотепер немає положення, яке не було б предметом суперечок і, отже, не було б сумнівним, я не знайшов у собі такої самовпевненості, щоб розраховувати на більший успіх, ніж інші. І, беручи до уваги те, скільки стосовно одного й того самого предмета може бути різних думок, яких дотримуються вчені люди, натомість істинною серед цих думок може бути тільки одна, я почав вважати хибним майже все, що було не більш ніж вірогідним.
Далі, що стосується інших наук, то, оскільки вони запозичують свої принципи з філософії, я вважав, що на таких слабких засадах не можна побудувати нічого міцного. Мені недостатньо було почестей та вигід, щоб присвятити себе їх вивченню, адже, дякувати Богу, я не відчував себе в такому стані, щоб робити з науки ремесло для забезпечення свого добробуту. І хоча я не вважав себе зобов'язаним зневажати славу, як це роблять кініки4, проте я мало цінував ту славу, яку зміг би здобути незаслужено5. Нарешті, що стосується хибних вчень, то я достатньо знав їм ціну, щоб не бути введеним в оману ані обіцянками якого-небудь алхіміка, ані передбаченнями астролога, ані витівками мага, ані всілякими хитрощами або вихвалянням тих, хто видає себе за людей, які ніби-то знають більше, ніж їм насправді відомо.
|
Найбільша користь, отримана мною, полягала в тому, що, помітивши, як багато з того, що здається нам дивним і смішним, виявляється загальноусталеним і схвалюваним у інших великих народів, я навчився не дуже вірити тому, що мені було навіяно лише за допомогою прикладу та звичаю. |
Ось чому, щойно вік дозволив мені вийти з підпорядкування моїх наставників, я зовсім облишив книжкові заняття і вирішив шукати лише ту науку, яку міг здобути в собі самому, або ж у великій книзі світу, і використав рештки своєї молодості на те, щоб мандрувати, бачити двори і армії, зустрічатися з людьми різних звичаїв і станів і здобути різноманітний досвід, випробувавши себе у зустрічах, які посилає доля, і в усіх усюдах розмірковував над надибуваними речами так, щоб видобути з таких занять яку-небудь користь. Бо мені здавалося, що я можу знайти більше істини в тих міркуваннях кожного, що стосуються справ, які його безпосередньо цікавлять і розв'язання яких негайно покарає його, якщо він міркував невірно, аніж в кабінетних умоглядах вченого, що не завершуються дією і таких, що мають для нього, мабуть, чи не єдиний наслідок, а саме: він тим більше пишається ними, чим далі такий вчений від здорового глузду, оскільки у цьому випадку йому доводиться витратити більше розуму та мистецтва, щоб спробувати зробити їх правдоподібними. Я ж завжди мав найбільше бажання навчитися розрізняти істинне від хибного, щоб краще розбиратись у своїх діях і впевнено рухатись у цьому житті.
Щоправда, в той час, коли я тільки спостерігав звичаї інших людей, я не знаходив серед них жодного, на який міг би спертись, оскільки побачив тут таке саме розмаїття, яке раніше бачив у поглядах філософів. Найбільша користь, отримана мною, полягала в тому, що, помітивши, як багато з того, що здається нам дивним і смішним, виявляється загальноусталеним і схвалюваним у інших великих народів, я навчився не дуже вірити тому, що мені було навіяно лише за допомогою прикладу та звичаю. Так я мало-помалу звільнився від багатьох помилок, які можуть затьмарити природне світло й зробити нас менш здатними чути голос розуму. Проте, після того як я використав кілька років на таке вивчення книги світу і спробував набути деякий досвід, я дійшов рішення вивчити самого себе й використати всі сили розуму, щоб обрати шляхи, яким я маю слідувати. Це, здається, вдалося мені більшою мірою, ніж би я ніколи не полишав моєї батьківщини та моїх книг.
1 У латинському перекладі: "субстанціональними формами".
2 У латинському перекладі: "ховаючися сам за картиною".
3 У латинському перекладі додано: "і, таким чином, штовхають нас до заходів, що перевищують наші сили, або породжують у нас надії, які не відповідають нашому становищу".
4 У латинському перекладі додано: "з причин знайомства з хибними науками".
5 Кініки — одна з давньогрецьких філософських ("сократичних") шкіл, до якої належали Антисфен, Діоген Синопський, Кратет та інші.
Сторінка 1 2 3 >>>
саша, marta68rambler.ru
супер робота
Ілона
Дякую вам, дуже допомогли мені!
Василь, Vasil1991@gmail.com
Робота зроблена на совість. Хороший переклад.
Анна, Anybogdan@yandex.ru
Дуже-дуже ДЯКУЮ! Робота просто супер!))
Андрій, vik@shtorm.com
Думаю, що якби Декарт жив в Україні та бачив, що твориться у Верховній Раді, він би ніколи не написав такого "Це свідчить радше про те, що здатність правильно міркувати і відрізняти істину від хиби — що, власне, і є тим, що ми звемо здоровим глуздом, — від природи є однаковою у всіх людей". Багатьом із цих людей бог не дав здорового глузду.
діма, kpamon@yandex.ua
дякую народ))
Леся, kashpur_l@mail.ru
Філософія взагалі непотрібна в сучасному житті.Читаєш і складається враження , що всі ті філософи- люди , яким просто не було чим зайнятися. Нормальна людина таких речей не буде писати.
Костянтин, pokotilokm@hotmail.com
Щиро дякую! Переклад філософських праць українською - свята справа!!!
Марина, marina_rudas@ukr.net
Щиро дякую!!! Переклад чудовий!! Шкода, що немає інших таорів Декарта, перекладених вами:(
|
|
Версія для друку