Педагогічна дилема

Автор: Олена Струк, щотижневик "Контракти" (№23, 2007 р.)

У західних бізнес-школах практики навчають теоретиків, в українських — навпаки.

На запитання, що було найважливішим у бізнес-школі, випускники українських і провідних іноземних навчальних закладів зазвичай відповідають — однокурсники. Так кажуть навіть студенти, яким довелося слухати лекції зірок світового бізнесу, CEO великих компаній на кшталт Oracle або General Electric. «Ефективність програми багато в чому залежить від того, яку групу студентів удалося підібрати. Слухачі МВА здебільшого тільки 30% знань отримують від викладача, а 70% — від спілкування один з одним», — стверджує проректор МІМ-Київ з навчальної та наукової роботи Макс Гольцберг.

Середній вік студентів іноземної бізнес-школи, що входить до Топ-20 за версією Business Week, — 28-29 років. Як правило, майже 80% студентів до вступу працювали у великих компаніях у середній ланці менеджменту. Крім того, у програмах бере участь невеликий відсоток підприємців. За парти вітчизняних бізнес-шкіл сідають доросліші студенти. Середній вік слухачів українських програм МВА сягає 35-36 років. Здебільшого це вже досвідчені підприємці, власники невеликого бізнесу, а також керівники українських компаній. Приміром, аудиторія програм МВА МІБ на 80% складається з топ-менеджерів компаній середнього розміру з оборотом $10-100 млн, а також менеджерів середньої ланки найбільших міжнародних та українських компаній.

Схожий контингент студентів зібрався і в інших українських школах, що давно існують на ринку й зуміли завоювати репутацію солідних гравців. У kmbs (Києво-Могилянська бізнес-школа) на програмі Executive MBA, розрахованій на топ-менеджерів, більшу частину студентів становлять функціональні директори, керівники департаментів і менеджери з розвитку бізнесу, а також керівники підрозділів, ще третина — генеральні директори й президенти. Близько 30% студентів МВА kmbs — власники бізнесу.

До шкіл дещо молодших ідуть навчатися менеджери з малого й середнього бізнесу. Приміром, 70% учнів на програмах МВА Київської бізнес-школи посідають топові позиції в малих і середніх підприємствах, де працює по 20-150 осіб. На студентів з великих компаній зі штатом 5-10 тис. осіб у КБШ припадає близько 20% слухачів.

При цьому галузевий склад студентів бізнес-шкіл постійно змінюється. «Потреба в бізнес-освіті завжди відчувається найгостріше з боку швидкозростаючих компаній і сегментів. Сьогодні це насамперед фінансова сфера, телекомунікації, торговельні й сервісні компанії. Саме їхні представники становлять значну частину наших студентів програм МВА. 2001 року активно розвивався сегмент FMCG компаній, три роки тому — IT-ринок, і це позначалося на структурі студентів МВА», — розповідає директор з маркетингу kmbs Олена Воробйова.

МВА для всіх

Склад студентів іноземних й українських бізнес-шкіл залежить насамперед від завдань, які їхні слухачі хочуть вирішити, отримавши диплом МВА. Навчання на Заході надає додаткового імпульсу кар’єрі тих, хто тільки почав підніматися службовими сходами. Іноземні бізнес-школи здобули популярність серед фахівців, зокрема й з України, які воліли б спробувати себе в новому бізнесі, змінити функціональні обов’язки або знайти роботу в іншій країні. «Мені просто хотілося змінити рід діяльності. До вступу до Чиказької бізнес-школи я працював логістиком в українському офісі транснаціональної корпорації. Але мене більше приваблювали фінанси», — згадує Володимир Поклад, випускник Chicago Graduate School of Business.

Водночас диплом української бізнес-школи не дає гарантії кар’єрного зростання або вищої зарплати. Бізнес-освіта в Україні поки що виконує функцію систематизації знань. «У нас 90% слухачів за досвідом і віком відповідають складу студентів на західних програмах Executive МВА», — розповідає Макс Гольцберг. Найчастіше це власники малого й середнього бізнесу, а також топ-менеджери українських компаній, які не здобули фахової освіти на старті кар’єри й заповнюють брак знань зараз. Своєрідним фільтром для учасників українських програм МВА є висока плата за навчання, тому менеджерів середньої ланки в українських бізнес-школах набагато менше. На цю категорію слухачів розраховані програми International MBA. Приміром, на International MBA у МІБ більш як 70% слухачів — керівники департаментів і відділів вітчизняних компаній.

Хто навчає

Місце бізнес-школи в рейтингу популярності серед абітурієнтів залежить не лише від складу слухачів, а й від рівня викладачів. Саме ці два критерії, за результатами досліджень консалтингової компанії Begin Group, є основними у виборі бізнес-школи. Про солідність школи свідчить те, скільки викладачів працює в її штаті. Приміром, у Гарварді значиться понад 90 штатних професорів. Професуру з ім’ям приваблюють престиж навчального закладу, репутація школи, яка відбирає найкращих студентів.

Українські бізнес-школи можуть лише мріяти про десятки штатних викладачів. Зараз молоді гравці ринку (наприклад, КБШ, КІБІТ) залучають зі сторони 95% педагогів. У школах-довгожителях існує власний професорський кістяк з 10-15 викладачів, зарахованих до штату. Приміром, у МІМ на постійній основі зайняті 8-10 осіб, у МІБ — 17 штатних викладачів, з них 13 викладають на програмах МВА.

Але й без «погодинних» лекторів обходитись не вдається. «На програмах МВА ми співпрацюємо з 17 викладачами», — розповідає президент МІБ Олександр Мертенс. При цьому співвідношення штатних і запрошених викладачів на різних програмах різниться. Якщо на програмі Executive MBA три чверті курсів читають викладачі МІБ і лише одну — запрошені (як українські, так і закордонні), то за програмою International MBA, яку школа реалізує разом з канадським University of New Brunswick, половину курсів викладають професори МІБ, половину — професори UNB.

Українські школи, щоправда, намагаються співпрацювати й з іноземними викладачами, задля престижу запрошуючи на короткі семінари відомих теоретиків маркетингу або менеджменту. Наприклад, Філіпа Котлера, автора стратегії Блакитного Океану Чан Кіма, менеджмент-консультанта Іцхака Адізеса. «Ми запрошуємо західного викладача, по-перше, якщо це справді зірка, по-друге, якщо він розуміє наше бізнес-середовище, має відповідний досвід роботи», — пояснює Мертенс.

«У нас один курс може читати 5-10 викладачів. Студентам це не завжди подобається, але ми прагнемо подати їм максимальну кількість поглядів на проблему», — каже Юрій Михайленко, заступник директора МВА & Консалт Київської бізнес-школи. Водночас у КІБІТ, навпаки, працюють виключно з українськими викладачами. «Наша школа максимально орієнтована на український бізнес, цим і визначається вибір викладачів», — пояснює декан і директор школи бізнесу Ірина Леончук.

Формально до кандидатів на навчання студентів висуваються високі вимоги. Серед своїх викладачів українські бізнес-школи хочуть бачити людей, які мають досягнення у науковій діяльності й роботі, володіють досвідом у бізнесі, консалтингу, корпоративних навчальних програмах. «Викладач має бути професіоналом у своїй галузі, який вміє тримати увагу аудиторії, що складається з топ-менеджерів», — конкретизує Олександр Мертенс. «Завдання викладача бізнес-школи — не лише давати знання, а й уміти змусити слухачів замислитися, поглянути інакше на поточні завдання, обговорити наявний досвід з колегами», — додає Олена Воробйова, директор із маркетингу kmbs. «Наш викладач має бути практиком, причому обіймати керівну посаду», — каже Юрій Михайленко.

Тим часом знайти людей, які відповідають усім заданим критеріям, на вітчизняному ринку нелегко. «Потрібних нам викладачів не вистачає. Український бізнес ще молодий, практиків, готових викладати бізнес-дисципліни, бракує», — скаржиться Юрій Михайленко. Топ-менеджерів і власників найбільших українських компаній практично неможливо залучити до викладацької роботи. За словами Ірини Тихомирової з MIM, ті із задоволенням беруть участь у невеликих курсах по 6-9 годин (3 зустрічі по 3 години), але не більше. Крім того, далеко не в кожного є викладацькі здібності. За словами Ірини Леончук, доводиться стикатися із ситуацією, коли навіть досвідчений бізнесмен не може чітко донести думку до аудиторії або не готовий до дискусії зі студентами.

Якщо провідні українські школи намагаються тримати марку, то дрібні гравці менш вимогливі до потенційних викладачів. Заняття часто-густо ведуть фахівці, які працювали в державних органах, власники або керівники середніх за розміром компаній чи академічні професори, які пройшли курси на Заході. Студенти ж скаржаться, що викладачі багато теоретизують і їм часто бракує вимогливості до учнів.

Економічний відбір

Заманити хорошого професора до бізнес-школи — половина справи. Для бізнес-освіти потрібне академічне середовище, в якому були б і викладачі, і їхні студенти. Провідні західні школи здебільшого створені при університетах, де дослідницькою роботою займаються відомі економісти. Приміром, у Массачусетському технологічному інституті працює Дарон Асемоглу, володар нагороди John Bates Clark Award, яку вручають найвидатнішому американському економістові віком до 40 років. Він вивчає динамічні моделі ринку праці. До нього цю премію отримав Стівен Левітт з Чиказького університету, який опублікував разом із журналістом Стівеном Дабнером бестселер Freakonomics. У науковому світі Левітт уславився, довівши, що різкому зниженню рівня злочинності в Америці на початку 1990-х сприяла легалізація абортів у 1973 році.

«На Заході викладають люди, які займаються не лише наукою, а й консалтингом. Практично усі мають досвід роботи в міжнародному бізнесі», — розповідає Наталя Поліщук, яка кілька років тому закінчила Harvard Business School. Західні бізнес-школи прагнуть, щоб на програмах МВА викладали переважно практики — таких має бути щонайменше половина професорів. На Заході у викладачі нерідко йдуть управлінці, що вийшли на пенсію. У нашій країні цей прошарок не сформувався — успішні підприємці здебільшого ще розвивають свій бізнес.

Сформувати професорський склад, який зміг би залучити студентів з різних країн, провідним іноземним університетам вдалося, висуваючи високі вимоги до викладачів. Для початку охочому навчати студентів треба вступити на докторську програму Ph. D., провчитися там два роки, кілька років витратити на дослідницьку роботу, а потім захиститися, пройшовши щаблі асистента професора й associate professor (аналог доцента). На це потрібно 6-10 років. Залежно від стажу роботи, досвіду, школи стартова зарплата західного професора коливається в межах $65-150 тис. за 9 академічних місяців. В Україні стільки не платять.