Бізнес-школи: між двох світів

Бізнес-школам набагато краще вдається аналізувати проблеми інших організацій, ніж вирішувати власні, — вважає видання The Economist.

Ілюстрація: Shutterstock

Більше, але не краще

Потреба у добре підготовлених управлінцях поширюється зі швидкістю торнадо, охоплюючи країни, що розвиваються, а також сектори державних та некомерційних організацій. Якщо століття тому усі бізнес-школи світу можна було перелічити на пальцях, тепер їхня кількість сягає десь 12 тис. При цьому першокласну бізнес-освіту можна здобути не лише у Лондоні та Бостоні, але й також в Гідерабаді (Пакистан) та у Шанхаї (Китай). Втім, життєздатність закладів ділової освіти у тривалій перспективі викликає неабиякі сумніви. Щоб втриматися на плаву, бізнес-школам потрібно переглянути деякі свої підходи, а це, як виглядає, вони робити не дуже поспішають.

Дешевше або яскравіше

Як показали два дослідження, проведені 1959-го року під егідою Фондів Карнегі та Форда, щоб здобути марку елітарності бізнес-школам (тоді вони майже на рівні непрестижних комерційних шкіл) було потрібно більше науковості. Отже, тепер заклади ділової освіти у першу чергу — це місце для здійснення кар’єрних амбіцій. Щоб опинитися у їхньому штаті, потрібно написати дисертацію (тема якої, найчастіше, дуже віддалено пов’язана із бізнесом), здобути титул PhD, а також опублікувати низку статей у престижних ділових виданнях. Когорта ж штатних професорів та викладачів, здебільшого, тяжіє до консерватизму і потенційно може блокувати будь-які зміни у бізнес-школі. Щоправда, наразі найкращі заклади впевнено утримують позиції завдяки своїй «зірковій» професурі, що приваблює людей, готових викласти чималі суми за навчання в рамках МВА-програм.

Але сама елітарність наукових кадрів також являє собою проблему, бо у викладачів мало стимулів для того, щоб сфокусуватися на навчальному процесі. Найкращі з них зникають відразу, щойно їхнє прізвище «засвітиться» у найбільш підходящих для наукової «розкрутки» журналах. Море публікацій, у яких немає нічого нового, запліскує сторінки видань, котрі жоден менеджер навіть і не подумає відкрити. Загалом, інновація народжується на перетині різних дисциплін. Науковці ж на диво добре вміють розчленити світ на крихітні під-дисципліни. Якщо ця проблема переноситься із академічного середовища у ринкове, вона може стати на заваді нормальному функціонуванню цілої галузі.

Друга проблема полягає у стадному мисленні. Бізнес-школи зеленіють від заздрощів, спостерігаючи за Гарвардом і Стенфордом, — прагнуть мати такі ж вражаючі будівлі та таких же іменитих професорів. Але витрати на «гонку озброєнь» невпинно йдуть вгору. Так, зараз Columbia Business School витрачає $600 млн. на розвиток та утримання свого кампусу; натомість потік тих, хто готовий розщедритися на MBA, поволі висихає. Минулого року кількість бажаючих скласти іспит GMAT (обов’язковий для вступу до багатьох бізнес-шкіл) зменшилася на 50 тис. Те, що серед американців все менше охочих пройти через цей екзамен, змусило заклади з категорії «середняків» або знизити вимоги до вступників, або розширювати свій пул абітурієнтів за рахунок представників азійських країн, котрі, зрештою, мають все більше можливостей навчатися у бізнес-школах свого континенту. Головна причина падіння попиту на MBA — неможливість окупити вкладені в навчання кошти. За результатами дослідження, проведеного некомерційною організацією Graduate Management Admission Council (GMAC), 8% випускників, які закінчили програми MBA 2012-го року не знайшли роботу.

Таким чином, заклади, що не належать до елітарної групи, стоять перед вибором — знижувати вартість навчання або надавати його в інноваційних форматах. Наприклад, попри те, що протягом останніх чотирьох років у США середня ціна за MBA-курс зросла на третину, деякі бізнес-школи, зокрема при Корнельському та Рочестерському університетах, пропонують дешевше навчання за скороченою програмою. Інші ж аналогічні заклади, серед яких ті, що належать до Університету Меріленду, а також до Університету Каліфорнії (Лос-Анджелес), утримуються від підвищення плати за навчання. Проте занадто багато бізнес-шкіл воліють не звертати увагу на появу на ринку нових гравців, котрі мають потужні стимули скорочувати витрати та розширювати сферу своєї діяльності. Зокрема, глобальна мережа вузів Laureate Education надає бізнес-освіту 800 тис. студентам у 30-ти країнах. Ця і низка інших організацій з приватною формою власності ставлять під сумнів життєздатність неприбуткової моделі, яку використовують багато бізнес-шкіл. Також освітні структури нової хвилі винаймають фахівців, аби вони викладали, а не займалися науковими вишукуваннями, і, крім усього, створюють кращі можливості для поєднання навчання і роботи.

«А тільки віз і досі там»

Виглядає, що бізнес-школи навіть не мають наміру реагувати на виклики, що перед ними стоять. Настрій, що панував на цьогорічній зустрічі деканів закладів ділової освіти в Гетеборзі (Швеція), поєднував у собі засмученість та приреченість. Говорили про знецінення університетських дипломів, про загрозу з боку масових відкритих онлайн-курсів (МВОК). Проте жоден з учасників зустрічі не виявив ознак спроможності скористатися з нових можливостей чи подолати загрози.

В основному декани — це колишні науковці, які призначені на посаду максимально на 5-річнй термін. 80% бюджету, яким вони розпоряджаються, йде на виплату заробітної плати професорсько-викладацькому складу. Тож не дивно, що вони мають мало важелів для того, щоб змінити ситуацію на краще. Якось Майкл Портер (Michael Porter), професор Гарвардської школи бізнесу, зауважив, що найнебезпечніше для бізнесу — це застрягнути посередині між прагненнями скорочувати витрати і вдосконалювати якість. Впродовж кількох наступних років багато бізнес-шкіл на власній шкурі відчують, що саме це означає.

За матеріалами "Those who can’t, teach", The Economist.