Управлінська освіта і технології: віртуальна реальність чи фізична аудиторія?

Якими є обмеження використання віртуальності в контексті управлінського навчання? І якому формату програм, найімовірніше, віддаватимуть перевагу компанії в майбутньому? Ось думка, яку висловлює з цього приводу видання The Economist.

Раніше для керівників вищих рівнів програма управлінського навчання означала зникнення з кабінету на пару тижнів та «десантування» в кампусі якоїсь елітної бізнес-школи. Частково такі курси були засобом самовдосконалення — а частково можливістю приємно провести час. Компанії не просто прагнули озброїти своїх найкращих управлінців новими навичками, але й у якості винагороди давали їм змогу «потусуватись» зі своїми колегами та з «зірковими» професорами.

Проте, не виключено, що цей формат навчання топ-менеджерів доживає свої останні дні. Управлінці занадто зайняті, аби знаходити час на виїзні заходи, а тому охоче користаються з можливостей віртуальності, не ступаючи на територію кампусу навіть «однією ногою».Тому занадто часто вони отримують пасивний навчальний досвід. Заздалегідь записані лекції є практично нормою, а звичайні для відеоконференцій затримки передачі відео та звуку обмежують спілкування між учасниками програми. Якщо врахувати, що бізнес-школи використовують метод кейсів, який живиться груповими дискусіями, — це неабиякий мінус. Також слухачі онлайн-програм позбавлені митей спонтанної неформальної взаємодії, котрими можуть насолоджуватись ті, хто перебуває на території бізнес-школи.

Отже, деякі заклади намагаються відтворити досвід перебування в кампусі, застосовуючи технологію віртуальної реальності (VR). При цьому першопрохідцям доводиться стикатись із певними технологічними обмеженнями. Так, Стокгольмська школа економіки екіпірувала слухачів шоломом Samsung Gear VR, який дозволяє взаємодіяти у віртуальній класній кімнаті. Але цей пристрій, хоча й добре показує себе у простих розмовах, не може забезпечити природного темпу дискусій (через часову затримку між рухом голови учасника обговорення і реагуванням на це шолому). Водночас адміністрація факультету знайшла процес встановлення обладнання занадто працемістким, через що було скорочено час на власне навчання.

Інші заклади обрали альтернативний шлях. Міжнародний інститут управлінського розвитку (IMD) встановив систему Cisco Telepresence у своїх кампусах у Швейцарії та Сінгапурі. З моніторної стіни із 80-дюймових LED-дисплеїв передається зображення, яке можна приймати у будь-якій точці світу. Заклад вважає, що система дозволяє викладачам без жодних технічних складнощів долучати до аудиторної дискусії спікерів та студентів, які знаходяться в інших країнах. Але суттєвим недоліком цього інструменту є те, що кількість людей, які можуть з’являтися на екрані, обмежена.

Школа менеджменту MIT Sloan пішла ще далі, використовуючи технологію роботизованої телеприсутності. Робот на колесах, оснащений камерою, мікрофонами, динаміками та екраном, транслює наживо відео обличчя свого пілота. Хтось може сказати, що це виглядає карикатурно. Але віддалені учасники дискусії кажуть, що розміщення в місці проведення обговорення свого дистанційно контрольованого зображення служить зміцненню контактів краще, ніж звичайна відеоконференція. Роботи можуть поспілкуватися з ким завгодно, скажімо, під’їхати до офісу викладача або супроводжувати інших учасників програми до кафе. І знов є питання. Пересування машин може бути обмежене фізичними перепонами (хоча останні моделі «вміють» їх обходити). Крім цього, проблеми можуть виникнути через обмеженість терміну служби батареї та погіршення якості інтернет-з’єднання.

Одночасно з тестуванням технології для покращення досвіду дистанційного навчання, заклади використовують VR у традиційній аудиторії. Наприклад, Джон Стерман (John Sterman), викладач менеджменту MIT Sloan, на основі авіасимуляторів розробив програму, що дозволяє слухачам управляти життєвим циклом стартапу, який, використовуючи «підривну» технологію, виробляє чисту енергію. Учасники навчання встановлюють ціни та дивляться, як вони впливають на фінансовий результат, що неможливо зробити під час аудиторних дискусій, які ґрунтуються на теоретичних прикладах. Стерман вважає, що симуляція є дієвішим засобом навчити слухачів приймати ефективніші рішення стосовно продажу, ніж звичайна лекція.

Новітня технологія підходить не для всіх курсів. Для таких предметів, як бухгалтерська звітність та оподаткування, більше підходить лекційна форма навчання. Але у сферах, де потрібен досвід практичного апробування (як-от стратегія та інновація), краще вдосконалювати свою управлінську майстерність із використанням VR.

Зараз віртуальна реальність частіше стає елементом управлінської освіти, ніж MBA-програми. Курси, які не передбачають видачу дипломів, вважаються благодатним ґрунтом для експериментування. Оскільки вони короткі, а кількість учасників невелика, то якщо експеримент не вдається, наслідки цього не є надто серйозними. Можливо, все більше бізнес-шкіл використовуватимуть цей підхід. Тоді деяким закладам доведеться вирішувати, для чого їм будуть потрібні фізичні кампуси.

За матеріалами "Education and technology: Virtually there?", The Economist.

Ілюстрація: Depositphotos.com