Венчурна лотерея

Джерело: Інтелект-простір kmbs

Інвестування у стартапи багатьом видається дуже вигідною справою, особливо після випадків гучного продажу компаній, подібних WhatsApp. Проте існує чимало нюансів, які варто враховувати потенційному інвестору з України. Про те, наскільки реально заробити на вкладеннях у стартап, а також про те, як працює венчурна галузь, розповів на події kmbs IDEA days Володимир Павлов, генеральний директор компанії Rollapp, автор і викладач програми kmbs "Cтворення глобального IT-стартапу".

Володимир Павлов

Що таке стартап насправді?

Існує чимало визначень, що таке стартап. Скажімо, з точки зору американської податкової служби стартапом вважається будь-яка компанія, молодша за 10 років. У венчурній індустрії стартап — це бізнес, який здатний дуже швидко вирости, у першу чергу, у своїй вартості. Як правило, це означає, що він володіє певною інновацією, чи то технологічною, чи то бізнесовою. Венчурне інвестування — це вкладення грошей саме в такі компанії, з прагматичною метою — купити частку акцій зараз і дешево, і продати їх за кілька років значно дорожче.

Типовий приклад стартапу — WhatsApp, створений у 2009 році. Вже у 2014-му він був проданий за $22 млрд. При цьому у компанії було приблизно 50 працівників, а очікувана річна виручка за 2014 рік на момент угоди була $100 млн. З боку інвестора ця історія виглядає так: вклали трохи менше $60 млн., а потім свою частку продали за $3 млрд.

Як працює венчурна система США?

У Сполучених Штатах є дві категорії інвесторів: бізнес-янголи (минулого року їх було 300 тис.) та венчурні інвестори (юридичні особи, фонди — їх десь 1200). «Янголи» роблять невеликі вкладення, зазвичай декілька сотень тисяч доларів, на ранніх етапах розвитку компанії. Інколи — ще до її офіційної реєстрації. Венчурні фонди інвестують на більш пізніх стадіях, і вкладають значно більші суми (від $500 тис. до $2 млрд.).

Проте важливий не стільки розмір вкладень, скільки підхід цих двох груп інвесторів. Венчурні фонди заробляють на своїх інвестиціях. Їхнє завдання — створити такий потік угод (купівлі чи продажу акцій), щоб за кілька років мати і високий власний прибуток, і забезпечити хороше повернення своїм інвесторам. Ця «спекуляція» — їхній основний заробіток. «Янголи» ж не мають на меті жити за рахунок грошей, отриманих у результаті своїх інвестицій.

Кожного року в США створюється 500-700 тис. нових компаній. Більшість з них — не венчурні стартапи. «Янгельські» інвестиції щороку отримують 50-70 тис. компаній, а 25-35 тис. з них отримують їх уперше. Свої перші венчурні інвестиції отримують лише 800-1500 стартапів.

Минулого року в США «янголи» інвестували $24 млрд., а фонди — $59 млрд. Щоб оцінити масштаб цієї суми, можна порівняти її з ВВП України, який, згідно з прогнозом МВФ, у 2016 році складе $83,5 млрд. Для самих США обсяг інвестицій у стартапи склав трохи менше 0,5% ВВП. При цьому компанії, у які коли-небудь у минулому вкладались венчурні гроші, генерують майже 20% ВВП США і створюють кожне десяте робоче місце у недержавному секторі.

З точки зору венчурних інвестицій, стартап — це компанія, яка проходить декілька ітерацій. На кожній з них випускаються нові акції, «заходять» нові інвестори, і частка поточних акціонерів зменшується. Але вартість бізнесу зростає принаймні у два-три рази, тому вартість їхніх пакетів теж збільшується. Це відбувається до певного моменту (виходу), коли усі акціонери отримують можливість монетизувати свої акції. До того, навіть коли випускаються нові акції, старі продати неможливо. Активний цикл продовжується у середньому шість-сім років. Проте трапляються випадки, коли все відбувається за півроку.

Типове «життя» венчурного фонду триває 10-12 років. На початку свого життєвого циклу він купує акції стартапів, на другому етапі він приймає участь у наступних інвестиційних раундах, разом з іншими інвесторами вкладаючи гроші у ті компанії, де вже має частку. Третя і остання фаза — «збір врожаю». Це три-чотири останні роки існування фонду, коли він лише розпродає те, що купив раніше. Після цього фонд закривається і повертає гроші власним інвесторам.

Насправді венчурний фонд — це «віртуальна сутність», юридична особа з відкритим рахунком. Над ним є керуюча компанія, у розпорядженні якої може бути декілька фондів. Якісь із них можуть знаходитись на ранніх стадіях розвитку, якісь — на останніх.

Фонд заробляє наступним чином. Він бере гроші в управління — скажімо, $100 млн. Кожного року 2% від цієї суми йде на оплату операційних витрат (оренда офісу, зарплати тощо). Коли фонд перестає існувати, він має певний прибуток. Наприклад, через 10 років розмір фонду склав $400 млн. Прибуток у $300 млн. розподіляється між керуючою компанією (вона зазвичай забирає 20%) та інвесторами — у тій пропорції, в якій вони вкладали гроші у фонд.

Щороку в США «вихід» роблять 400-600 компаній, які отримали венчурні інвестиції у минулі роки. Причому це не завжди означає, що інвестор отримав прибуток. Компанія може бути продана за суму меншу, ніж у неї було вкладено, чи більшу, але ненабагато. Дуже рідко трапляється так званий super-exit — тобто продаж настільки вигідний, що він дозволив інвесторам і заробити, і покрити певні збитки від невдалих вкладень в інші стартапи.

За статистикою, приблизно кожен п’ятий стартап з тих, що шукають інвестиції від «янголів», їх отримує (у середньому з 3600 — 650 компаній). Лише 25 отримують венчурне фінансування. Тільки 10 здійснять вихід, і лише 1 — super-exit, подібний WhatsApp. Таким чином, щоб ця система працювала, потрібен величезний «конвеєр» стартапів. У цьому сутність венчурної економіки — це лотерея. Інвестори намагаються скупити усі «лотерейні квитки», щоб гарантовано виграти. Якщо ж ти вклав гроші лише в один стартап з 3600 — твої шанси мізерні.

Правило Парето діє і для венчурної галузі: 20% інвесторів отримують 80% прибутку (і 80% випадків super-exit). Якщо ви тільки починаєте вкладати гроші у стартапи, існує дуже низька ймовірність, що ви потрапите у ці 20%.

Втім, не все так песимістично. У середньому, якщо ви вкладаєте гроші не в один фонд, а кожні два-три роки у новий, то можете розраховувати на 25% зростання капіталу. Інколи економічна ситуація сприятиме, інколи — ринки падатимуть, але така стратегія дає свої плоди. «Золотий стандарт» дохідності у США — 11% на рік.

Активи, що знаходяться у розпорядженні венчурних фондів, складають трохи більше 0,5% загального обсягу активів в управлінні. Інвестори переважно вкладають гроші у традиційні інструменти: бонди, акції біржових компаній тощо. Але розмір венчурної галузі поступово збільшується. З кожним роком все більше інвесторів спрямовують гроші з менш прибуткових сегментів у цей, більш вигідний.

Чи може подібна система діяти в Україні?

За оцінками експертів, зараз в Україні приблизно 2 тис. стартапів. А через два-три роки їх має стати 5 тис. Проте навіть якщо їх буде така кількість, це не означає, що всі вони шукатимуть інвестицій. Напевно, сприятлива для розвитку венчурної екосистеми ситуація виникне лише за декілька років.

Якщо людина, яка живе в Україні, хоче займатись венчурним інвестуванням, їй варто сфокусуватись не просто на місцевих стартапах, а на певній галузі (скажімо, стартапи в агробізнесі) на ринках різних країн. Це ефективніше, адже якщо ви обираєте один сектор, то краще розумієте — що саме робите. А якщо інвестуєте у стартапи з різних країн, то диверсифікуєте свої ризики.

Також правильніше не займатись цим самостійно (якщо тільки ви не плануєте присвятити пошуку стартапів увесь свій час), а передати гроші в управління венчурному фонду. А у випадку, якщо сума, яку ви хочете вкласти, не дуже велика (скажімо, $300-500 тис.), варто прилетіти до США та обрати для себе «янгольську групу». Об’єднавши свої зусилля з іншими «янголами» (особливо досвідченими), буде простіше інвестувати у перспективний стартап. А оскільки американський ринок більш зрілий, то ви маєте більше шансів купити виграшний «лотерейний квиток».

Як обрати стартап для інвестування?

Варто зазначити, що універсального критерію не існує хоча б тому, що значущість тих чи інших факторів змінюється в залежності від етапу життєвого циклу, на якому знаходиться стартап.

Тим не менш, найголовнішим критерієм можна вважати швидкість зростання. У компанії може бути чудова команда, патенти та канали дистрибуції у наявності — та якщо вона розвиватиметься повільно, то не буде привабливим об’єктом для венчурного інвестора. І навпаки — у стартапа може не бути патентів, але якщо він експоненційно зростає, то є дуже цікавим для інвесторів. Усі розуміють, що найкраще вкладати у компанії, які мають потенціал експоненційного зростання.

Важливий критерій на початковій стадії — це ринок, на який націлений стартап. Тут потрібно врахувати його розмір (скільки грошей на рік витрачають люди, які купують те, що збирається продавати компанія) і швидкість його зростання. Щоб це оцінити, як правило, потрібно мати досвід — тому корисним буде партнерство з кимось, хто працює на даному ринку. Ще одним вкрай важливим критерієм на початковій стадії є команда стартапа.

На наступних етапах розвитку стартапа набувають значення й інші критерії. Наприклад, часто буває корисним оцінити бар’єр для входу на ринок. Наприклад, компанія пропонує певний сервіс, і невідомо — чи «вистрелить» він. Але якщо все вийде, що стане на заваді великим корпораціям, аби не зробити те саме? У стартапа повинен бути якийсь бар’єр, скажімо, патент.

І, нарешті, українському інвестору варто вкладати гроші в бізнес, який орієнтується на американський чи міжнародний ринок. Звичайно, можна інвестувати і в локальний стартап, але це не можна назвати венчурною інвестицією. Адже такий бізнес навряд чи зможе продемонструвати здатність до масштабування — локальний ринок має досить низьку «стелю».