Адріан Сливоцький: «Завдання бізнесу — робити людей щасливішими...»

Джерело: "Львівська Пошта" (№95, 2013)

Адріан Сливоцький (Adrian Slywotzky), економіст, автор світових бестселерів з менеджменту, — про успіх у бізнесі, бренди "Україна" і "Львів" та перспективи світової економіки.

Адріан Сливоцький (Adrian Slywotzky)

Проте, якщо хочемо рухатися вперед, мусимо змінювати спосіб мислення і не тільки вивчати досвід інших, а й вчитися працювати на випередження — переконаний знаний економіст і бізнес-консультант Адріан Сливоцький.

— На Вашу думку, що потрібно для того, аби бути успішним в Україні?

— Добрий підприємець починає зі з’ясування того, які є обмеження і як їх перебороти, обійти. Це перша річ, бо дуже часто нарікаємо (в Америці це дуже поширено) на уряд і всілякі перешкоди. На кожному ринку є перешкоди. Тому треба визначитися, які з них найголовніші і як їх перебороти.

Друге — як можу допомогти споживачам і зібрати команду найбільш талановитих співпрацівників, бо мій успіх залежатиме не від мене, а від моєї команди і того, як ми зуміємо працювати разом. Третє — бути готовим, що будуть і успіхи, і труднощі, планувати наперед, як долати ті проблеми в майбутньому.

— Яку мету має ставити людина, щоб створити успішний бізнес — заробити грошей?..

— Ні, є три мети в такому порядку. Перша, максимально допомогти споживачам, клієнтам. Друга, як це зробити настільки економно, щоби був заробіток для інвесторів та акціонерів. Третя, як створити для своїх працівників, своєї команди таке підприємство, яке постійно дає їм виклик, постійно стимулює, дає нагоду їм вчитися і розвиватися професійно швидше, ніж у будь-якій іншій організації.

— Тобто завдання бізнесу — робити людей щасливішими?

— Так, на всіх рівнях — від споживача до робітника і управлінця, до акціонера і інвестора. А мистецтво бізнесу полягає в тому, щоби всі три кути цього трикутника мати на увазі і шукати такі розв’язки, які задовольнять споживачів, дадуть виклик працівникам і прибуток для вкладників.

Про виховання якостей

— Свою книжку "Прорив" ви присвятили своїм батькам з подякою за те, що саме вони навчили вас мислити власне в такий спосіб. Про що йдеться?

— "Прорив" — це книжка про передбачення ризиків, труднощів та різноманітних негативних моментів, що можуть випасти на долю підприємства. Потрібно знати, що вони існують; розуміти, що вони будуть і що їх не треба боятися, а їх потрібно передбачати і, наскільки це можливо, продумати наперед як їх можна уникнути або перебороти. Чого мене навчили батьки? Що нема легкого шляху.

Мій тато дуже часто говорив про клопіт на гладкій дорозі і "Прорив" є саме про це — ми думаємо, що все піде за планом, а зазвичай стається інакше. На це можна реагувати двома способами. Перший — бути неготовим і нарікати на те, що сталося. Другий — передбачати загально або навіть знати конкретно, що будуть труднощі, і бути до них підготовленим, або навіть не будучи готовим, відповісти собі на ключове питання: "Як перетворити цю перешкоду на щось надзвичайно корисне?".

Всі приклади в книзі "Прорив" про людей, які мислили саме в такий спосіб — очікували перешкод, несподіванок, і думали не тільки про те, як їх оминути, але як перетворити їх на щось надзвичайно позитивне, на велику користь для своєї організації, для своїх споживачів.

— Чого сьогодні мають навчати батьки своїх дітей, аби ті ставали успішними незалежно від того, в якій галузі вони працюватимуть і чим будуть займатися?

— Перше. Якби я сьогодні був малим хлопцем, то був би дуже щасливий, якби мене батьки навчили, приневолили і заохотили читати, читати і ще раз читати. В нашому часі це мистецтво, що зникає. Як зрозуміти секрет успіху найбільш успішних представників у будь-якій галузі: комерційній, науковій чи в харитативній? Вони помножують свої здібності тим, що вміють і люблять читати, люблять думати над тим, що вони читають.

Друга річ, говорячи з української перспективи, я би був дуже вдячний моїм батькам, якби вони мені помогли і приневолили мене вивчити англійську мову досконало. Бо із знанням цієї мови все для мене є можливим, а без неї я живу в замкнутому світі.

Третє, універсальне для всіх часів, в який спосіб навчити дітей реагувати інакше на перешкоди, аніж інші. Можна опускати руки, можна нарікати або можна сказати: "Це є в порядку денному, це стається не тільки зі мною, це стається з усіма". Успішний не той, хто має успіх на кожному кроці, а той, хто має таку реакцію на поразки і перешкоди: впав і відразу піднявся, впав і відразу піднявся. Всім відомо, що ми є надзвичайно вперті, і цю впертість треба скеровувати на подолання перешкод, несподіванок, ризиків. Для деяких людей це природно, але для більшості з нас це риса, яку ми мусимо виплекати, без неї потрібно аж надто багато щастя.

Час починати

— В Україні перед кожними виборами великі надії, а потім — великі розчарування. Чи можна щось змінити згори і одномоментно?

— Наша історія — це історія злету і падіння, спалаху і згасання, надій і розлуки. Найважча для мене лекція про лідерство була, коли мені сказали: не дивися вгору, дивися в дзеркало. І тут, і всюди є різні перешкоди через устрій чи уряд. Найосновніше — не що мені заборонено, не які є перешкоди, а що я в рамках цієї дійсності можу сам осягнути. І якби всі зосереджувалися б над цим, то поволі ці рамки розширювалися б. Звичайно, хотілося б, щоби була здорова демократична система.

Одна з головних засад — нав’язувати співпрацю поза країною чи то з Заходом, чи з Туреччиною. Існує великий світ поза Україною, ми маємо замало спілкування з ним. Можна навчитися і від корейців, і від турків, у них теж непрості умови. Але вони над цим працюють і поліпшують їх. Якщо подивитися на великі університети Америки (Америка має багато труднощів, але має дві колосальні переваги, перша з яких — мережа високоякісних приватних університетів, друга — міграція: снага, ентузіазм, працездатність) — Гарвард, Йєль, Стенфорд, Принстон, Колумбія та інші — скільки там навчається українців у порівнянні до корейців і турків, пропорційно до кількості населення?

Якщо там є один українець, то там є 5 турків і 12 корейців. За наступні 5 років ми повинні це змінити. Наші студенти повинні прагнути до того, аби підготуватися до конкурентних іспитів, навчитися писати і висловлюватися по-англійськи, бо що більше студентів перейде цю систему і навчиться інакше мислити, то швидше ми тут почнемо інакше мислити і мати інакші сподівання щодо себе. Часто кажуть: а якщо ті студенти не повернуться? Візьмімо корейців і турків, які відповідають: деякі повернуться, інші ні, але ми потребуємо їх і в Америці, і в Європі, так само як потребуємо їх вдома. Це процес, який триватиме 20-30 років. Але час починати.

Щодо спалаху і згасання. Ми втратили золоту нагоду. Я також люблю нарікати на недоліки провідників. Але це не головне. Важливіше, що повинні були зробити ми, аби унеможливити це. Ми вклали колосальне емоційне зусилля в час Помаранчевої революції. Але (це знає кожне здорове підприємство) колосальної енергії потребує запуск чогось нового, та подвійної уваги і енергії воно потребує після цього запуску. Цілий світ знав про наш запуск, але ми забули, що після цієї перемоги потрібно було продовжувати.

— 5 порад від Вас для пересічного українця, що треба змінити в собі, аби змінити державу і своє життя.

— Перша порада — досконало вивчити англійську мову. Я розумію як це трудно зробити, сам мусив вивчати дві інші мови, але я вірю, що якби кожен українець від Львова до Луганська володів англійською мовою, то ми вже б інакше почали мислити, а зростання господарства би збільшилось відразу принаймні на кілька процентів. Чому? Ми мали б доступ до нових ідей, нових методологій, а головне — ми могли б розвивати нашу сітку знайомств поза Україною. Не забуваймо про рівняння "Google + знання англійської = я можу вивчити будь-що". І це почне міняти спосіб мислення усіх і змінить рамки дискусії.

Друга. Скажімо, я на тиждень трачу 3 або 5 годин на те, аби нарікати. Треба собі сказати, що рік — тільки один рік — мені не можна нарікати, а ті 3 чи 5 годин я буду використовувати, щоби поліпшувати свої знання та професійні навики. Інвестувати час і всю емоційну снагу в поліпшення своїх здібностей.

Третя. Незалежно від того, наскільки вірю у свої здібності і таланти, я нічого сам не осягну. Як створити або увійти в команду товаришів, співробітників, у якій ми визначимо собі візію, амбіцію, хотіння? Що би ми хотіли осягнути за рік, за два, за десять? І над цим працювати. Це дуже важко — співпраця вимагає не тільки тонкого мислення, а й здібності компромісу. Але без цього вміння працювати з іншими ми далеко не зайдемо.

Четверта. Поставити собі виклик, визначити собі амбітну мету. Для цього потрібна і англійська, і група співпрацівників. Незважаючи чи я керівник підприємства, чи учитель математики або фізики, чи виробник, продавець або лікар, поставити собі мету стати у своїй ділянці за шість чи сім років найкращим у світі. І йти до цього. Україна найбільше скористає, якщо за 10 років у цілому світі будуть казати, що цей хірург, футболіст, співачка, фірма, університет є найкращі в світі. Ми дуже часто кажемо собі, які ми талановиті. Доведімо собі це.

А п’ята прикмета може несподівана. Бути чесним. Я цього навчився від владики Бориса Ґудзяка. У світі дуже багато корупції і шахрайства. Це не унікальне для України. В Америці більше корупції, різниця в тому, що Америка є значно заможнішою країною і це не має такого негативного впливу. Ті, хто хоче бути першими в своїй ділянці мусять працювати чесно. Мене вразило, що всі найкращі — Стів Джобс, Воррен Баффетт, Джефф Безос і багато інших осіб та великих корпорацій — осягають це чесно. Можливо причина у тому, що коли дивимося на два різні шляхи осягнення мети — шахрувати чи ні — то другий вимагає за дуже короткий термін навчитися бути на 20-30 відсотків кращими, ніж наш конкурент, але на дальшу мету це веде до кращого результату і до тривалішого успіху.

У світі бізнесу про це важко говорити, але дуже важливо. За останні десять років ми навчилися безлічі шахрайств — у спортивних змаганнях, у фінансовому світі, у ЗМІ — задля рейтингу публікація сумнівних і вигаданих фактів. На мою думку, це спричинене гоном до успіху у вакуумі цінностей. Для того, аби стати найкращим у світі у своїй галузі, повірте, що англійська мова є важлива, але набагато важливішою є чесність.

Ризики і нагоди

— Як Ви оцінюєте сьогодні бренди "Україна" і "Львів"?

— Дуже болючим є те, що бренд "Україна" так довго не існував. У 2004-2005 роках він став суперпозитивним і від того часу це було втрачено. Найважливіше зрозуміти, що кожний бренд можна відбудувати. Тому, незалежно від політичного забарвлення, потрібно ставити собі питання, як ми за наступних п’ять років можемо відбудувати український бренд, бо це кожному поможе, незважаючи, де вони живуть і які їхні переконання.

Бренд "Львів" у кращому становищі. Він не має негативного сприйняття, але є відносно невідомим. Події минулого року надзвичайно допомогли. Але мусимо ще працювати. Скажімо, такий бренд як "Барселона" — унікальне атрактивне місто. Не Мадрид, не Париж, але кожен у світі хотів би одного дня поїхати до Барселони.

Найлегше з погляду продавця — це масовий пересічний підхід. Я щось постачаю, я хочу, щоб всі це купили. Більш мудрі розуміють: є 5, 10 чи навіть 15 типів покупця і їх потреб, і різняться не тільки потреби, а й бажання.

Чи Львів може осягнути такий бренд? Абсолютно, але якщо це є 100 відсотків, то ми наразі маємо 5-10. Маємо дуже багато позитивів, аби прискорити цей шлях. По-перше, архітектурно це місто-самоцвіт. Я не знаю іншого такого міста. Є дуже багато гарних міст у Східній Європі — Прага, Краків — але вони не такі, як Львів. По-друге, люди з Заходу тут почуваються зручно, бо це є західне місто з західною культурою. По-третє, тут є деякі дуже цікаві індустрії і ремесла світового рівня, як наприклад, програмне забезпечення та ІТ, які потужно зростають, але далеко ще не використали свій потенціал.

По-четверте, за останні кілька років місто дуже покращилося: інфраструктура, вода, летовище. Але це початки. Повертаючись до знання англійської мови, це золотий ключ, що відкриває двері до Заходу і до Півдня. Нашим партнером повинна бути Туреччина. Вона дуже вміло провадить розвиток своєї економіки. За 10 років вона стане регіональним лідером. І тому для нас партнером має бути не тільки Захід, а й Південь.

— Які найбільші ризики Ви бачите для України і які трампліни вони можуть нам запропонувати?

— Перший — політична байдужість. Вона прискорить занепад цього бренду. Позитивний конструктивний спротив може цьому брендові допомогти. Важливо, аби були люди, які не здаються, не стають пасивними, а провадять участь у політичному процесі, тоді про нас будуть думати інакше. Другий — ризик економічної стагнації, яка може тривати задовго. Цьому запобігти допоможуть названі п’ять рис.

Якщо розвинути свої здібності максимально, то навіть в ситуації економічної стагнації є винятки, які творять здоровий зріст, лояльність і ентузіазм споживачів. Третій — ми почнемо більше конкурувати на світовому ринку, але найкращі конкуренти можуть поліпшувати свої здібності швидше за нас. Як цьому запобігти? Зрозуміти, як швидко поліпшуються Samsung, Hyundai, Zara чи хто б це не був, і поставити собі за мету поліпшуватися так само швидко як вони, або навіть швидше. І водночас це не лише ризик — це є золота нагода.

Дуже мало людей насправді розуміють, у чому полягав успіх Стіва Джобса і Apple чи у чому полягає успіх Zara в Іспанії. Ці приклади можна і треба вивчити. Чому? Замість того, аби через 10 або 15 років відтворювати те, чого вони навчилися великим коштом, навчитися від них, пристосувати до своїх обставин, зосередити нашу винахідливість на тому, що потрібне, а не знову винаходити колесо, вогонь, велосипед.

— У Вашій книжці йдеться про 14 найбільших викликів, які стоять перед суспільством. Де найбільша можливість для України знайти свій прорив?

— Треба визначитися, в яких точних науках, де є великі потреби ґрунтовного дослідження, ми маємо найкращі сили: біохімія, фізика чи математика? Де наш найбільший потенціал і створити щонайменше один чи два-три дослідницькі центри, які дадуть цим геніальним людям нагоду працювати над найбільш засадничими питаннями чи то в галузі екології, охорони здоров’я чи програмного забезпечення. Але все починається з того, яке ми маємо розташування наукових сил і де маємо кращих спеціалістів.

Зрозуміти проблему споживача

— У Вашій останній книжці Ви радите, аби створити попит, треба зрозуміти потребу іншого. Чи йдеться про персоніфіковану економіку і тут також треба міняти мислення?

— Так. Але не треба відкидати прошарки, класи, сегменти, бо це перехідна точка. Найлегше з погляду продавця — це масовий пересічний підхід. Я щось постачаю, я хочу, щоб всі це купили. Більш мудрі розуміють: є 5, 10 чи навіть 15 типів покупця і їх потреб, і різняться не тільки потреби, а й бажання. Як пристосувати мій продукт чи товар до їх потреб. І це є виклик продавця.

Бо з кожним кроком, коли стараєтеся пристосуватися до сегменту чи до одиниці це вимагає коштів. Але найкращі виробники працюють над тим, аби знизити кошти пристосування для сегментів і для одиниць. І особливо сьогодні в комп’ютерній добі, використовуючи інтернет, це можна зробити набагато більш ефективно, ніж у минулому.

— Як вивчити карту проблемних точок в Україні?

— У кожній галузі окремо. Так у галузі туризму ви можете накреслити карту проблем, з якими стикається гість, коли прибуває сюди: від кордону і до кордону. Порівняймо це, скажімо, до Барселони чи іншого міста, наскільки легше є там і як можна це змінити. Бо досвід неукраїнця, який приїжджає сюди, має дуже колосальний наслідок — за 2-3 місяці він поділиться своїми враженнями з 10-20 особами: як там було, що я бачив. У результаті більше або менше людей буде приїжджати сюди, а що більше людей приїжджає в Україну, то більша користь. Не тільки фінансова, але це також нагода зустрічатися з іншими способами мислення і творити сітку співвідносин, яка є ключовою для подальшого розвитку.

Інвестиції і меценатство

— Ви один із жертводавців Українського католицького університету (УКУ). Звідки така потреба і чому саме УКУ?

— Економічна сила Америки напряму залежна від супервисокої якості її 20-ти найкращих університетів. Ця традиція приватно фінансованих недержавних університетів є унікальна в світі. 100 років тому надзвичайно успішні індустріалісти чи бізнесмени Карнегі, Рокфеллер, Стемфорд та інші вкладали сотні мільйонів доларів, щоби витворити найкращі університети у всьому світі. І їм це вдалося.

Ціле століття Америка має прибутки з візії цих людей і їхнього вкладу. Українська економіка потребує точно те саме. І за 20-25 років можна створити систему, у якій ми матимемо не 20, а 5 чи 7 приватно фінансованих університетів світового масштабу, якість освіти в яких буде конкурентною з кращими американськими університетами.

Чому УКУ? Бо вони про це подумали, зорганізували, створили зв’язки, мають сітку професорів в Америці і в Європі, які з ними співпрацюють. Вони мають також унікальну філософію і підхід. Коли говоримо про релігію чи про Церкву — то ключове слово є "молитва", а коли про бізнес, то ключове слово є "праця". В УКУ панують обидва слова — молитва і праця, поєднання етичного з практичним.

Цей університет старається давати своїм студентам і навчання, і освіту, але також здатність бути ефективними в бізнесовому світі, в практичному світі. Серед найкращих університетів Америки є кілька католицьких — Джорджтаун, Нотр-Дам, Дейтон... Я вірю, що УКУ буде першим з кількох приватно фінансованих університетів, які цілковито змінять перспективи української економіки.

Для успішного індустріаліста, бізнесмена чи підприємця найбільша потреба з перспективи 10, 20, 30 років є не лише талант, але високо вишколений талант, якому можна довіряти. 100 років тому дуже мале число американських багатіїв змінили її перспективу. Чи ми в Україні маємо десяток чи два десятки людей, які мають ресурси і розуміння того, що ми можемо витворити унікальну мережу приватно фінансованих університетів, які будуть давати нам користь не через десятиліття, а все наступне століття, як сталося в Америці. Чому я є меценатом УКУ? Бо для мене це є дуже ясний шлях, не тільки до покращення господарства, поліпшення економіки, але й до поліпшення нашого відносного статусу щодо інших господарств, інших конкурентів світового ринку.

— У своїх книжках Ви радите вивчати досвід успішних людей. У першій половині минулого століття Митрополит Андрей створив тут надзвичайно потужну корпорацію. Чого можемо навчитися?

— Це була не тільки глибоко духовна людина, він мав рису, яку я б окреслив одним словом — інвестор, вкладник. Цього сьогодні бракує навіть в Америці, для якої визначальними є споживачі, а не інвестори. Ті інвестори, що сто років тому будували індустрію, університети, думали так: я маю до диспозиції певні ресурси, я можу їх спалити або можу шукати найкращий спосіб подбати, аби рівновага між споживанням та інвестуванням завжди була на стороні інвестування.

Скільки я повинен витрачати на споживання сьогодні, а скільки я маю інвестувати в майбутнє, що буде давати прибуток через 5, 10, 50 років. Є народи, сегменти народів, які фанатично скеровані на вклад, на інвестицію: можна не тільки заощадити, але розумно, хитро інвестувати, щоби це давало користь за 5, 10, 50 за 100 років. Приклад Шептицького повинен нас вчити: якщо духовна особа може це розуміти і робити на цьому наголос, то кожен з нас повинен так мислити і діяти.

Є надзвичайно цікавий психологічний експеримент, над яким варто застановитися. Дітям віком 4-5 років запропонували: ти можеш мати цукерку вже, але якщо почекаєш 10 хвилин, то можеш отримати дві цукерки. Дослідження доводять, що цей другий тип дитини, готової чекати заради двох цукерок, є надзвичайно успішніший. Вміння думати наперед через 30 років дає колосальний результат.

— США стали центром тяжіння світової економіки у XX столітті. Де буде цей центр у XXI?

— Упродовж восьми століть центр тяжіння світової економіки посувався від Венеції до Антверпена, Генуї, Амстердама (XIV-XVII), до Лондона (XVIII-XIX), до Нью-Йорка в XX. Тоді цей центр мав зміститися до Токіо, але цього не сталося. Нині багато хто сподівається, що він переміститься до Шанхаю, але маймо на увазі, що впродовж трьох тисяч років у Китаї кожні 60-70 років був якийсь колосальний внутрішній спалах, криза.

Сьогодні китайська економіка виглядає дуже непоборною щодо зросту, але чи це стабільно, я не певний. Багатство в Китаї зосереджене на побережжі і воно не торкає 80% населення, яке живе всередині країни. За останні 50 років відбулася колосальна демократизація економічних можливостей. В 50-60 роках ХХ століття — центрами економіки були США, Європа, Японія. Сьогодні лідери в галузі цементу походять з Мехіко, в галузі економіки — з Південної Кореї, в галузі телекомунікацій — з Фінляндії, в галузі роздрібної торгівлі — з Бразилії.

В останні 30 років щораз більше залежить не від місця на глобусі, а від візії, від хотіння, від праці і фокусу тих, хто там працює. Раніше було дуже тяжко прорватися, якщо ти був з малої, другорядної чи незнаної економії. Сьогодні все інакше. Економічне майбутнє залежить від тих, хто хоче його творити.

Розмовляла Ольга Хворостовська.