Чому злість може спонукати нас обманювати інших

Напевно, багатьом знайома ситуація, коли злість, спричинена якимось інцидентом, впливає на наші дії в цілком інших обставинах. Як показало дослідження, проведене представниками Вортонської бізнес-школи Морісом Швайцером (Maurice Schweitzer) та Джеремі Їпом (Jeremy Yip), перебуваючи в стані гніву, люди схильні до обманювання в ситуаціях, які не мають нічого спільного з тим, що викликало в них цю емоцію.

У своїй праці «Mad and Misleading: Incidental Anger Promotes Deception» («Розлючений та прагнучий ввести в оману: як випадковий гнів сприяє бреханню») Швайцер та Їп показали, які наслідки це може мати для робочого середовища. Ось що вони розповіли в бесіді з Knowledge@Wharton.

У чому полягає зміст вашого дослідження?

Джеремі Їп (Jeremy Yip)

Ми ж досліджували питання — чи може випадковий вибух злості, спричинений ситуацією, що виникла спонтанно, провокувати обманювання. Як виявилось, люди, охоплені гнівом, із більшою ймовірністю брешуть іншим; а також — що їх менше хвилює те, як їхня поведінка впливає на інших. А це знімає внутрішні перепони й індивід все глибше загрузає в брехню, намагаючись таким чином здобути певні вигоди.

Тобто йдеться про впив випадкового гніву, не пов’язаного із ситуацією, в якій перебуває людина?

Моріс Швайцер: Так — і це дуже важливий момент. Мова йде саме про злість, спричинену випадковими подіями. Скажімо, ви посварились зі своєю другою половиною, а потім проводите нараду. Чи під час бесіди з партнером між вами вникла сутичка і ви попросили іншого партнера про зустріч. Якщо ситуація, котра дала поштовх вашому роздратуванню, ніяк не пов’язана з контекстом, в якому ви знаходитесь зараз, то було б цілком логічно припустити, що вона не повинна впливати на вашу поведінку. Але це не так — вона впливає! Ми з більшою ймовірністю обманюватимемо інших, якщо до моменту взаємодії щось нас вивело з себе.

Чому злість спонукає нас обманювати, а не просто відчувати ворожість до когось?

Моріс Швайцер: Джеремі вже сказав, що коли ми злимось на когось, це якби «розв’язує нам руки». Тоді нас набагато менше цікавить, що можуть думати й відчувати інші люди. А тому ніщо не стримує від дій, котрі, як нам здається, швидко можуть принести користь. Тобто рушієм людської поведінки за таких обставин є не бажання помститись, а зневажання реакцією інших. Через це ми з набагато більшою ймовірністю можемо вдаватись до брехні.

Якими є основні висновки вашого дослідження?

Джеремі Їп: Ми сфокусувались на моментах, коли люди брешуть, із тим, аби повернути ситуацію на свою користь за рахунок іншої сторони. При цьому вони дуже часто зважують витрати і вигоди — як для себе, так і для інших. Як показало дослідження, злість може впливати на хід таких «розрахунків». Індивіди, котрі перебувають у стані гніву, більшою мірою фокусуються на перевагах для себе та ігнорують шкоду, яку можуть заподіяти оточуючим. Але йдеться саме про взаємозв’язок випадкової злості і брехання (а не негативних емоцій взагалі). Порівнявши вплив як злості, так і засмученості на схильність до обману, ми переконались, що лише перша емоція може стати «спусковим гачком» для брехні.

Але обманювання — це те, що ви прораховуєте заздалегідь, а злість є емоцією, яка підштовхує вас до непродуманих дій. Щось тут не в’яжеться…

Моріс Швайцер (Maurice Schweitzer)

Які практичні наслідки ваші висновки можуть мати для робочого середовища?

Джеремі Їп: Нашою метою є донести, що в мить, коли нас охоплює злість, ми можемо втратити свій «моральний компас». Отже, якщо менеджери бачать, що хтось із підлеглих розлютився, то варто прискіпливіше поспостерігати за цією людиною, бо тоді вона з більшою ймовірністю може вдатися до обманювання.

Моріс Швайцер: Тобто, як вже сказав Джеремі, важливо визнати, що коли ми сильно розсерджені, стрілка нашого «морального компасу» не вказує чітко на «північ». І це стосується як нас, так й всіх інших людей.

Тобто з цього випливає, що розвиток у людей усвідомлення того, що вибух випадкового гніву може вплинути на їхню поведінку, може принести користь організаціям?

Джеремі Їп: З одного боку, ми хочемо показати, як емоції можуть впливати на наші мислиннєві процеси. З іншого — змусити людей усвідомити, як стан розлюченості може трансформувати їхню поведінку. А навчившись розпізнавати ознаки таких поведінкових проявів у підлеглих, менеджери зможуть вчасно втрутитись для того, аби запобігти негативним наслідкам. Також є висновки інших досліджень, котрі говорять: коли ми усвідомлюємо, що вияв гніву є випадковим, не пов’язаним із певним контекстом — це меншою мірою позначається на нашій поведінці.

А що у висновках цього дослідження здивувало вас самих?

Джеремі Їп: Ми порівняли розсерджених людей із тими, хто перебував у нейтральному стані, як в ситуаціях, коли і в перших, і в останніх були стимули діяти у власних корисних інтересах, так і в обставинах, коли цього не було. У підсумку нам вдалося відокремити мотив нашкодити іншим від мотиву здобути для себе швидкі вигоди. І з’ясувалось ось що: розлюченість не спонукає нас помститись або завдати шкоди іншим. Замість цього перебування в такому стані обмежує здатність відчувати емпатію, що відкриває шлях до відверто корисних дій. У нашому випадку — до брехні задля здобування певних вигод.

Чим відрізняється ваше дослідження від інших схожих праць?

Моріс Швайцер: Ми відштовхувались від припущення стосовно існування взаємозв’язку між емоціями і когнітивними функціями людини — іншими словами, виходили з того, що відчуття, які ми переживаємо (навіть якщо вони не пов’язані з ситуацією, в якій знаходимось) можуть впливають на наші думки та дії. Нами було виявлено взаємозв’язок з такою неетичною поведінкою, як обманювання. Скажімо, якщо щось сильно розізлило на роботі або якщо виникла з кимось сутичка, ви можете почати діяти у спосіб, котрий зазвичай не є для нас характерним. Наша праця є першою, де встановлено таку кореляцію.

Виходить, що практикуючи конструктивні підходи до розв’язання конфліктів та проводячи відповідне навчання, організації можуть не лише зменшити кількість колізій та, ймовірно, покращити співпрацю, але також взяти під контроль ситуації потенційного обманювання, котрі можуть стати «побічним ефектом» конфліктів?

Моріс Швайцер: Абсолютно вірно. Варто визнати: те, що відчувають інші люди, може скеровувати їхню поведінку в доволі прогнозований спосіб. І ми мусимо приймати це до уваги. Джеремі вже казав, що визнання наявності певних емоцій може допомогти нам мінімізувати їхній ефект. Проте слід дивитись на це ширше — усвідомлювати, що наші відчуття, ймовірно, впливатимуть на хід нашого мислення та зумовлюватимуть певні кроки. А в деяких випадках, приглушивши злість, ми можемо зменшити ймовірність прояву неетичної поведінки.

Які питання ви вивчаєте зараз?

Джеремі Їп: Висновки цього дослідження наштовхнули нас на думку вивчити зв'язок між станом гніву і здатністю сприймати точку зору інших людей. Ми переконуємось у тому, що коли люди зляться, вони стають більш егоцентричними, а тому менш схильними подивитись на проблему з позицій іншої особи (замість цього більшою мірою зациклюються на власних міркуваннях та судженнях).

За матеріалами "The Emotion That Leads to Deception", Knowledge@Wharton.