Нариси поведінкової економіки: наші рішення та наші страхи

Автор: Олена Мосієвич, лідер фінансових програм kmbs
Джерело: проект kmbs

Чому часто так природно зволікати з прийняттям рішення або просто приймати рішення про неприйняття ніякого рішення? Чому запускаються механізми, які спонукають нас чинити опір змінам? Чому інколи сама думка про зміни нам здається страшною та неприємною?

Виявляється, існує досить психологічних факторів, які спроможні спричиняти «параліч рішення» — насамперед цими факторами є страх втрат та страх розчарувань.

Як не дивно, це явище є настільки поширеним, що його можна прослідкувати у будь-якій життєвій ситуації — чи це вибір будинку, нової роботи, чи навіть супутника життя (як не дивно, «ціна» питання лише має підсилюючий ефект і відтерміновує рішення).

Часто маємо справу з іншим: ми потрапляємо в ситуації, коли вибір є настільки великим, що ми опиняємось у стані «вибору в умовах конфлікту» і як результат — відкладаємо рішення. Давно відомо — чим більший вибір, тим важче обирати.

Людській натурі властиво надавати перевагу добре знайомим речам, що в поведінковій економіці називається «статус-кво». Але чому? Відповідь можна знайти, розглянувши відомий приклад.

Уявіть, що ви володієте квитком на футбольний матч Євро-2012 і перебуваєте в очікуванні видовища. Проте незнайома людина попросила продати йому цей квиток. За яку мінімальну суму ви зможете це зробити?

Тепер уявімо іншу ситуацію. Коли у вас немає квитка, проте ви дуже хотіли б піти на цей матч — яку ціну ви готові запропонувати незнайомцю за цей же квиток?

Цей приклад добре ілюструє відоме явище «ефекту володіння», яке пояснює, чому ми просимо ціну вдвічі більшу за квиток, коли продаємо його, ніж тоді, коли купуємо. Це явище певною мірою ілюструє нашу міру задоволення від володіння і пояснює, чому ми так важко розстаємось з тим, що маємо, або непомірно високо його цінуємо.

Дуже часто це створює неприємну ситуацію, оскільки, неправильно оцінивши те, що нам належить (або ще не належить), ми втрачаємо можливості та шкодимо собі у досягненні наших істинних цілей. Наприклад, у фінансах цей ефект проявляється у недооцінюванні упущених вигод порівняно із сьогоднішніми витратами.

Проте ще ніхто нікого не звинуватив у тому, чого той не зробив, інша річ — зроблена справа (давно відома істина про «рух за течією»). Цю тезу може проілюструвати такий приклад:

Ви володієте певною сумою заощаджень у євро, проте ваш друг радить вам вкладати у долари. Ви відмовляєтесь, і через деякий час євро раптом суттєво знецінюється — ви втрачаєте.

Розглянемо іншу ситуацію — ви володієте певною сумою заощаджень у доларах, проте ваш друг радить вам конвертувати їх у євро. Ви погоджуєтесь, і раптом через деякий час євро суттєво знецінюється — ви втрачаєте.

Варто зазначити, що, незважаючи на те, що сума втрат у двох випадках однакова, у другому випадку бідкатись ми будемо набагато більше, оскільки тоді здійснили певні дії і зазнали втрат.

Це пояснюється ще однією ідеєю поведінкової економіки — «страхом жалю» — коли ми намагаємось уникнути страху жалю і відповідальності за негативні наслідки. Оскільки сама дія — це вже відповідальність, ми часто обираємо позицію «не висовуватись», чим позбавляємо себе можливих розчарувань.

Також тут додаються ментальні особливості — представники одних національностей за подібних обставин будуть відчувати відповідальність за своє рішення, натомість інші — шукатимуть обтяжуючих обставин, що спонукали до даного рішення.

Підсвідомо чи ні, ми завжди «платимо» за те, щоб уникнути жалю або хоч якось зберегти усталений стан справ (наприклад: залишатись на комфортній низькооплачувані роботі чи перейти на більш високооплачувану, проте з більшим рівнем відповідальності; відмовитись від продажу активів, які падають в ціні, відкласти покупку, аж поки ціни не підвищаться; користуватись дорогою кредитною лінією) — все це вкупі впливає на наші фінансові та життєві рішення.

Можливі Рецепти

Хороший спосіб підійти до прийняття рішення — перевернути його контекст (наприклад: коли ми не можемо здійснити вибір, варто подумати про те, від чого ми могли б відмовитись).

Варто не забувати про можливі недооцінені вигоди та пам'ятати: рішення не вирішувати — це також рішення, а стратегія не діяти — також стратегія.

Проте у довготривалій перспективі, як виявили дослідження, наші переживання будуть пов'язані з тим, чого ми насправді не зуміли або не встигли зробити через власну бездіяльність. Наприклад, не приділяли достатньої уваги дружині та дітям, батькам, серйозно не займались своїм саморозвитком та кар'єрою, не подумали про свої пенсійні заощадження. Однак ці розчарування приходять з часом — вони зовсім не схожі на наше тимчасове незадоволення щодо втрати на курсі валют.

Насправді з плином часу ми будемо більше жалкувати про те, чого не зробили, ніж про те, що зробити таки наважилися.