Що потрібно для максимальної продуктивності

Чимало керівників, підбираючи кадри, роблять ставку на особистісні якості людини. Наскільки обґрунтованим є такий підхід?

Тревіс Бредбері (Travis Bradberry)

«Але проблема полягає в тому, що говорячи про "особистісні якості" управлінці не розуміють, що саме означає це поняття», — зазначає Бредбері.

Формування особистісних якостей розпочинається на ранніх етапах життєвого циклу людини та завершується в юності. Протягом життя в нас змінюється багато чого — але не риси характеру. Особистісний вимір — це не рівень інтелекту (чи IQ) (і тут не спостерігається значущої взаємозалежності); а також — це не емоційний інтелект (EQ), як вважають учасники вищезазначеного дослідження. Принципова різниця полягає в тому, що на відміну від особистісних рис, емоційні вміння можна розвивати.

Отже, керівникам не варто витрачати час на пошук певних особистісних якостей, які закладено в людину від природи (хоча, зрозуміло, позитивні риси характеру ніколи не завадять). У першу чергу слід сфокусуватись на розвитку емоційних вмінь, від яких залежить успіх групи (зокрема, демонструючи потрібні поведінкові моделі на власному прикладі та формуючи здорову атмосферу). Серед таких характеристик:

• готовність робити більше, ніж передбачено описом посадових обов’язків, не очікуючи винагороду вже і зараз. Людина ніколи не казатиме: «ні, це не до мене», а спокійно робитиме те, що потрібно. При цьому сподівається, що з часом додаткові зусилля буде помічено та відзначено. Якщо ж цього не стається, все одно послідовно дотримується такої поведінкової лінії;

• витриманість у конфліктних ситуаціях. Індивід не провокує конфліктів, але й також не уникає гострих моментів. Вміє тримати себе в руках, спокійно та логічно аргументуючи свою позицію. Не дає зупинити себе на шляху до цілі, реагуючи на чиїсь особистісні випади, і ніколи не використовує цієї тактики по відношенню до своїх колег;

• фокусування. Майбутнім пілотам часто кажуть: «Що б не сталося, не забувайте управляти літаком». Чимало авіакатастроф трапляється саме через те, що льотчики повністю концентрують увагу на проблемі та зауважують, що машина втратила висоту, коли вже неможливо запобігти зіткненню із землею. Вміння «управляти літаком» потрібно у будь-якій роботі. Тоді людина розрізнятиме між головними і другорядними проблемами. Відповідно, роздратовані клієнти, офісні чвари та думки про те, якій вид кави краще вибрати, не відволікатимуть її від пріоритетних питань;

• сміливість. Реальне просування до цілі можливо лише, якщо є хтось, хто може поставити непросте (або просте, хоча і незручне для когось) запитання чи поставити під сумнів рішення керівника. Втім, однієї сміливості недостатньо, потрібна це виваженість — вміння підняти проблему у найдоцільніший для цього час;

• контроль над власним его. Амбіції є в кожного, але потрібно ще реалістично оцінювати себе; вчинивши прорахунок, визнавати власну неправоту та погоджуватися з вибором інших — коли він кращий, ніж те, що пропонуєте ви, або коли потрібно зберегти гармонію стосунків у команді;

• небажання зупинятись. Найефективнішими індивідами рухає переконання, що щось завжди можна зробити краще. Для них немає такого слова, як «нормально» — адже завжди можна підняти планку ще вище, не забуваючи при цьому сказати собі пару похвальних слів;

• прагнення усувати неполадки. Ознакою істинної ефективності є бажання «закачати рукави», щойно побачивши проблему. Це може бути будь-що — зіпсута шухляда в офісному столі чи неефективний процес, через який підрозділ несе зайві витрати. Зрештою, набути цю звичку не так вже й важко — потрібно викорінити у собі сприйняття «ну і що — так завжди у нас було»;

• відповідальність. «Моєї провини в цьому немає», — це один із виразів, що найбільше дратує управлінців. Натомість винятково ефективні працівники ніколи не перекладають провину за свої помилки на інших. Більше того, якщо щось йде не так, вони відразу намагаються пригорнути до цього увагу керівників;

• вміння «продавати себе». У контексті організації цей вираз означає: колеги дуже позитивно ставляться до індивіда. Причина — в його особистісній цілісності та лідерських якостях (хоча він не обов’язково мусить займати управлінську позицію). Крім усього, такий працівник завжди послідовно представлятиме бренд, а тому керівники можуть сміливо відправляти його на зустріч із клієнтами, не боячись, що він скаже щось не те;

• здатність нейтралізувати людський негатив. Ніхто не любить спілкуватись з індивідами, котрі створюють проблеми на рівному місці та не дають іншим нормально працювати. Високоефективні працівники підходять до ситуації дуже раціонально. Спочатку приборкують свої емоції з тим, щоб не підлити масла у вогонь, давши волю роздратуванню. Потім намагаються зрозуміти точку зору протилежної сторони та пробують якось виробити спільну позицію та знайти прийнятне рішення. Якщо ж це зробити неможливо, намагаються «поділити на 100» все, що виливає з себе «отруйна» людина, таким чином, не даючи їй зіпсувати собі настрій.

Професійні знання, тривалий довід, бізнес-освіта тощо, — все це важливо, але лише цього недостатньо для виходу на найвищі рівні продуктивності.

За матеріалами "Exceptional Employees Have Emotional Intelligence", LinkedIn.