Довіра й дружба...

Автор: Луцій Анней Сенека

ЛИСТ III

Сенека вітає свого Луцілія!

Призначені для мене листи ти передав, як пишеш, своїм другом, а далі застерігаєш, аби я ділився з ним не всім, що тебе стосується, оскільки ти й сам не звик того робити. Отож, в одному й тому ж листі ти і назвав його своїм другом, і заперечив це. То ще півбіди, якщо те слово ти вжив не у власному¹ його розумінні, а в повсякденному, назвавши його другом так, як ото всіх пошукачів на виборах називаємо достойними мужами², а когось із зустрічних, коли не спадає на пам'ять його ім'я, — добродієм. Та якщо ти вважаєш когось своїм другом, але довіряєш йому менше, ніж собі, то дуже помиляєшся і, по суті, не знаєш, що таке справжня дружба. Про все розмірковуй з другом, але про нього — насамперед. Подружився — довіряй; суди про нього — поки не завів дружби. Бо хто, всупереч настановам Теофраста³, судить полюбивши, а не любить, заздалегідь усе розсудивши, той робить усе навпаки. Довго роздумуй, чи подружитися з кимось. Та вже коли зважився на те, приймай друга всім своїм серцем і говори з ним, мов сам із собою, не побоюючись. А взагалі живи так, щоб ти не мав потреби й себе втаємничувати у щось таке, чого навіть ворогові не міг довірити. Та все ж трапляється й таке, що вже за звичаєм тримаємо в таємниці; от і розділяй із другом усі свої турботи і задуми. Вважатимеш його вірним — таким і зробиш його. Бо дехто, боячись обману, вчить обманювати: підозра дає право на лихий вчинок. То чому ж у присутності друга я мав би здержувати язика? Чому ж у його присутності не почувався б наодинці з собою?..

Одні першому-ліпшому, хоч би кого зустріли, розказують те, чим лише з друзями можна було б поділитися; вони ладні в будь-чиї вуха вилити те, що напекло їм душу. Інші, навпаки, бояться, аби про них, бува, не дізналися чогось навіть найближчі, от і заганяють углиб душі кожну таємницю, готові й собі, якби змога, не довіряти. Не слід робити ні того, ані цього. Адже хибить і той, хто всім довіряє, і той, хто не довіряє нікому. Тільки перший, я сказав би, хибить благородніше, другий — безпечніше. Отож, осуду гідні й ті, що завжди неспокійні, й ті, що завжди в супокої. Бо втішатися метушнею — це вже не пильність, а сум'яття розбурханого духу; і навпаки: будь-який рух уважати за тяготу — вже не спокій, а бездіяльність і лінивість. Тож запам'ятай слова, що їх я прочитав у Помпонія⁴: «Дехто так глибоко забився у свій сховок, що все те, що освітлене днем, бачиться йому звідтіль охопленим бурею». Все це мусить чергуватися: хто відпочиває, тому й до діла треба братися; хто зайнятий ділом, — до відпочинку перейти. Порадься з природою: вона скаже тобі, що створила і день, і ніч.

Джерело: Луцій Анней Сенека "Моральні листи до Луцілія" (пер. з лат.). — Основи, — 1999.

¹ Тобто в розумінні, яке притаманне істинній природі даного поняття, а не опінії (оріnіо), тобто загальній думці про нього; Сенека чітко диференціює два названі погляди на речі: проникливий філософський — і поверховий, хибний, прийнятий загалом.

² В оригіналі vir bonus — ідеал людини й громадянина, що пов'язується із властивими староримській республіці «звичаями предків». Передається (у французьких, російських перекладах) як «людина добра»; у нашому перекладі переважно — «доброчесна людина».

³ Теофраст (372-288 до н. е.) — грецький філософ із Ересу, що на Лесбосі, учень і приятель Арістотеля. Збереглись його «Характери» — твір, особливо популярний у добу Просвітництва.

⁴ Помпоній (I ст. до н. е.) — очевидно, автор трагедій, а також народних комедій масок — ателлан.