Горе «розумникам»: принципи формування команд кардинально змінилися

Автор: Сергій Семенов
Джерело: K.Fund Media

У бізнесі та науці сьогодні цінуються різноманітність точок зору стосовно проблеми та способів її вирішення.

Епоха геніальних одинаків пройшла. Настав час колективів, нехай навіть журналісти за інерцією продовжують штампувати нових героїв. Неначе Ілон Маск, озброївшись обценьками, сам збирає в гаражі свої автомобілі та ракети. Звичайно, лідер як і раніше залишається лідером. Однак, якщо проводити аналогію, наприклад, з футболом, яким би геніальним не був тренер, кубок чемпіонів вручають не йому, а команді.

Складність систем перевершує можливості людини

Чому ж часи Томаса Едісона та Ніколи Тесли минули? Тому, пояснюють американські професори Гьокче Саргют (Gökҫe Sargut) і Ріта Гюнтер Макграт (Rita Gunther McGrath), що у порівнянні зі світом, яким він був тридцять років тому, сьогодні все набагато ускладнилося. За їх словами, складні системи існували завжди. Але якщо раніше складність була характерна для великих систем, то зараз — буквально для всього. Системи, що були раніше самостійними, пишуть Саргют і Макграт, тепер взаємопов’язані та взаємозалежні, а, отже, ще складніші. Стало важче прогнозувати розвиток подій, тому що складні системи поводяться непередбачувано.

І нинішній рівень складності часто перевищує наші когнітивні можливості. Вже не можна чітко планувати свої дії, оскільки не можна судити про те, як складна система проявить себе в майбутньому на підставі аналізу минулого.

При цьому, пояснюють американські дослідники, важливо відрізняти складні системи від складених, на кшталт міської електричної мережі, яка хоча і складається з багатьох частин, але частини ці поводяться передбачувано і зрозуміло для тих, хто цією мережею керує.

Тобто в складених системах, знаючи вихідні дані, можна передбачити результат. У складних системах все не так. Вони, образно кажучи, нагадують дитячий калейдоскоп, де візерунок залежить від того, як при черговому повороті трубки випадково складуться елементи мозаїки.

Розумні мислять занадто однаково

Практичний висновок з вищесказаного — одна людина не в змозі не те що керувати складною системою, але навіть просто побачити її загалом, не кажучи вже про те, щоб зрозуміти. Для цього потрібна команда. Тридцять років тому на питання, з кого її комплектувати, відповідали просто — з найрозумніших фахівців в даній галузі. Тоді так і вчиняли, переманюючи «розумників» з інших компаній вищими зарплатами, бонусами, кращими умовами роботи та іншими благами. Однак врешті-решт досягали бажаного далеко не завжди.

Тут можна провести ще одну аналогію з футболом, коли якась команда Х платить багато десятків мільйонів доларів за футболіста з команди Y, а він, перейшовши в команду Х, грає гірше, ніж раніше. Пояснюється це тим, що інші зірки команди Х не люблять зальотного вискочня, що відібрав у них частину обожнювання вболівальників, а, значить, у перспективі, і рекламні контракти. А навіть найгеніальніший нападник нічого не може зробити, якщо захисники та півзахисники йому просто не передають пас.

Втім, повертаючись до бізнесу, не факт, що навіть у разі доброзичливого ставлення колег «розумник» принесе компанії суттєву користь. Тут варто прислухатися до результатів опитування сервісу Quora щодо того, які помилки допускають так звані інтелектуали під час роботи в колективі, та й в особистому житті.

Так, наприклад, «розумникам», виявляється, притаманний стадний інстинкт. Ендрю Янг (Andrew Yang) з Venture for America говорить, що випускники кращих університетів юрбою йдуть до престижних сфер на кшталт фінансів та консалтингу замість того, щоб займатися тим, що їм дійсно подобається.

Програміст Панкай Кумар (Pankaj Kumar) зауважує, що «розумники» уникають ризику зі страху зганьбитися і перестати бути «розумниками» в очах колег. Вони плутають освіту з інтелектом, каже соціолог Ліз Пуллен (Liz Pullen), і не розуміють того, що їхні колеги без диплома елітного вузу можуть бути кваліфікованішими за них завдяки своєму реальному практичному досвідові. Вони недооцінюють інших, закопуються в теорії і не бачать реальності, недооцінюють соціальні навички. І, що дуже важливо, — вони не усвідомлюють свої когнітивні провали. За словами консультанта Даніти Крауз (Danita Krause), «розумники» так звикли спиратися на свій інтелект, що їм навіть не спадає на думку — їхня картина світу схильна до забобонів не менше, аніж у інших людей.

Кого набирати в команду

Недоліки «розумників» проявляються під час роботи в команді також і в тому, що, на думку американський вчених Скотта Пейджа (Scott Page) і Лу Хонга (Lu Hong), фахівці високого рівня найчастіше вирішують проблеми подібним чином. Етан Цукерман (Ethan Zuckerman), директор Центру з вивчення цивільних медіа при Массачусетському університеті пише, що президент Джон Кеннеді любив оточувати себе розумними молодими радниками з міжнародної політики, так би мовити, «кращими з кращих». Всі вони були випускниками кращих університетів і вирішували задачі, що виникали, подібним чином. Більш того, їм подобалися судження їхніх колег, оскільки всі разом вони створювали якусь інтелектуальну гармонію.

В результаті, робить висновок Цукерман, вони замість пошуку оптимальних рішень просто підкріплювали аргументи один одного. В результаті США влізли у В’єтнамську війну між Північчю і Півднем, яку багато років по тому програли, влаштували розгромлений військами Кастро провальний військовий рейд на Кубу і т.д. Якби цю команду, пише Пейдж, посилили ще кількома випускниками Гарварду, нічого б не змінилося. А ось якби, зауважує він, до неї ввели людину, у якої була своя, відмінна від випускників університетів Ліги Плюща, точка зору щодо В’єтнаму і Куби, це було б дуже корисно.

Наочний приклад того, як правильно вирішити цю ситуацію, дає знову-таки спорт. Спортсмену світового класу не потрібні кілька нехай навіть найбільш висококваліфікованих тренерів. А потрібні, як мінімум, тренер, лікар (не лауреат нобелівської премії з медицини, а фахівець, який досконало вивчив особливості організму саме цього спортсмена) та масажист (не найкращий в світі «взагалі», а, той, що знає як свої п’ять пальців тіло і реакцію на масаж саме цього спортсмена).

Те ж саме і в бізнесі — команда має бути сформована таким чином, щоб «закрити» максимум проблемних ділянок. Добре ілюструє це Скотт Пейдж, який, говорячи про проблему найму, наводить приклад з трьома фахівцями, що конкурують між собою за дві вакантні посади в компанії. Відповідаючи на питання спеціальної анкети, яка повинна визначити рівень їхньої професійної підготовленості, перші два претенденти правильно відповіли на, умовно кажучи, сім питань, а третій — на чотири. Здавалося б, все зрозуміло — на роботу беруть тих, у кого правильних відповідей більше. Однак, пояснює Пейдж, все не так просто. Перші два здобувачі відповіли правильно на одні й ті ж самі питання. Зате третій, хоча правильних відповідей у нього було менше, вірно відповів саме на ті питання, на яких «прокололися» перші два. Тому, якщо виходити не з формальних правил, а з інтересів компанії, на роботу треба брати третього претендента, пожертвувавши одним з двох перших. Адже мізки сьогодні потрібні в першу чергу — різноманітні.

Ілюстрація: Depositphotos.com