Джейнсвілл — місто General Motors
Тема фінансової кризи й надалі залишається однією із стрижневих у найбільш рейтинговій діловій літературі. У своїй новій книзі «Janesville: An American Story» («Джейнсвілл: американська історія»)1 Емі Голдштейн (Amy Goldstein) аналізує тривалі наслідки потрясіння 2008-го для життя міста, повністю залежного від успішного функціювання великого бізнесу.
Коли гримнула криза, автовиробники, які десятиліттями нагромаджували проблеми, породжені поганими управлінськими рішеннями, поринули у банкрутство. А мешканцям Джейнсвілла довелося за два дні до Різдва 2008-го попрощатися зі звичним способом життя. І хоча держава кинулася рятувати збанкрутілі компанії, їм не було запропоновано жодної допомоги. Завод General Motors відкрився в цьому місті в день Святого Валентина 1923-го, пережив Велику депресію, масштабний страйк 1937-го, чимало інших несприятливих подій і зненацька закрився. Назавжди.
«Протягом восьми з половиною десятиліть цей завод, як всесильний чарівник, задавав ритм життю міста. Місцева радіостанція синхронізувала випуски новин з часом перезмін. Ціни в бакалійних магазинах йшли вгору відразу після підвищення зарплат. Плануючи поїздки містом, люди враховували час руху вантажних поїздів, які завозили на завод комплектуючі та вивозили звідти готові машини. До моменту закриття підприємства країна перебувала у руйнівній фінансовій кризі, в якій зникали робочі місця та скорочувались зарплати. Але жителі Джейнсвілла вірили в те, що їхнє майбутнє буде таким же, як і минуле, і що вони в змозі контролювати свою долю».
Але все склалося інакше. Коли закрилося підприємство Generаl Motors, рухнула ціла екосистема зайнятості. Зникли робочі місця в Lear, де виготовлялись автосидіння; в Logistics Services, яка в досконало настроєному ритмі поставляла деталі на завод; в Allied Systems Group, котра транспортувала авто в дилерські центри усього Середнього Заходу. Звільнені співробітники займали місця тих, хто раніше працював у Burger King та Target. Отже, «якщо середній клас скочувався вниз, то клас робочий опинився у прірві бідності». Тоді ж перервалася тривала традиція роздавати безкоштовно продукти та іграшки незаможним сім’ям.
Емі Голдштейн, лауреат Пулітцерівської премії, журналіст Washington Post, представляє епопею Джейнсвілла крізь призму особистих історій жителів міста. Серед них — дві колишні працівниці Lear, 35-ти та 47-ми років. Надивившись телесеріалів про поліцейських та прагнучі реалізувати себе, вони вирішили освоїти основи фаху в місцевому технічному коледжі, а потім отримали роботу в тюрмі. Проте реалії нової професії виявилися дуже далекими від вимріяної картини. З часом одна з героїнь, пройшовши ще одну програму навчання, знайшла себе в амплуа соціального працівника, інша — почала рух соціальними сходами вниз і у підсумку закінчила життя самогубством. («Після закриття заводу рівень суїциду в окрузі збільшився вдвічі», — пише автор.)
Ще один герой книги приєднався до своїх колишніх колег, яких стали називати «циганами Джейнсвілла» — тих, хто влаштувався на інші підприємства General Motors, розташованих у сотнях милях від міста. Перебуваючи п’ять днів на тиждень у вимушеній розлуці з родиною, він знов і знов ставив запитання — чи не упустив якусь альтернативну можливість, чи не було хоча б мізерного шансу знайти інший вихід із лабіринту безнадії — і щоразу відповідав собі, що ні.
Також у книзі показано — наскільки глибокою є прірва між пишномовною риторикою політиків і реальними результатами їхніх дій. 2010-го Барак Обама виступив зі зворушливою промовою про те, як його адміністрація підтримуватиме працівників автопідприємств. Через деякий час у місті з’явився посланець президента, котрий займався проблемами таких громад, як у Джейнсвіллі. Візит високопосадовця був гучним та коротким. А невдовзі після цього він звільнився і на його місце нікого не взяли. В одному зі звітів Управління підзвітності уряду коротко зазначалось, що результативність дій уряду, спрямованих на допомогу людям, які втратили роботу, не відстежувалася.
«Через кілька років стало очевидним, що жодна зі сторін — ані демократи; ані республіканці; ані федеральний уряд; ані місцева влада; ані профспілки, в яких ледь-ледь жевріє життя; ані корпорації, що загрузли у власних проблемах — не в змозі дати відповідь на питання — як заново створити середній клас», — пише Голдштейн.
Серед інших тем, які аналізуються в книзі, — проблема перенавчання скорочених працівників. Восени 2009-го чисельність слухачів у технічному коледжі зросла на 54%. Який це дало результат? Практично ніякого, — зауважує автор. Провівши власне дослідження, вона побачила, що шанси на працевлаштування індивідів, які пройшли перепідготовку, не зростали. Загалом, як зазначає Голдштейн, продуктивність програм професійного навчання, вивчена дуже мало. В Джейнсвіллі вони стали засобом вселення надії та певного впорядковування хаосу, породженого масовим безробіттям, не давши при цьому практично жодного ефекту для реального подолання проблеми.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2018-го року», категорія «Документальна проза», за версією strategy+business.
|
