«Не лише їжа та сон»: як теорія потреб Маслоу може покращити життя

Джерело: The Village Україна

Книга Скотта Кауфмана (Scott Kaufman) «За межами піраміди потреб. Новий погляд на самореалізацію» (Transcend: The New Science of Self-Actualization) розкриває ті питання, які так і не зміг свого часу розкрити Абрагам Маслоу, та робить деякий перегляд оригінальної піраміди потреб.

Книжка вчить, як реалізуватися в такий спосіб, аби ставити якісь значно важливіші цінності вище за потреби власного егоїстичного «Я». І стати так усвідомленішим, зреалізованим і значно щасливішим. Вашій увазі уривок із книги.

Антон Мартинов, засновник видавництва «Лабораторія»:

Теорію потреб Маслоу часто зображують у вигляді строгої послідовності — неначе, задовольнивши один набір запитів, ми назавжди припиняємо перейматися цим. Ніби життя — це комп’ютерна гра, і коли проходимо певний рівень (скажімо, безпеку), згори лунає чийсь голос: «Вітаю, приналежність розблоковано!», після чого ми більше не повертаємося до попередньої потреби. Це груба помилка в трактуванні теорії Маслоу й характеру його життєвого доробку загалом. Про вченого нечасто так казали, але за покликанням він був адептом психології розвитку.

Маслоу наголошував на тому, що ми завжди перебуваємо в процесі становлення, а «внутрішнє ядро» людини складається всього лише з «потенційних можливостей, а не остаточного втілення» — «слабких, невиразних і ніжних, які легко заглушити навчанням, культурними очікуваннями, страхом, осудом тощо»; їх дуже просто забути, відкинути, не використати, не помітити, не сформулювати чи придушити. Учений чітко дав зрозуміти, що дозрівання людини — тривалий процес, а розвиток — це «не раптове стрибкоподібне явище»; нерідко це два кроки вперед — один назад.

Один аспект теорії Маслоу не отримав належної уваги: його ієрархія потреб є організаційною структурою для різних станів душі, тобто способів бачення світу та інших людей. За словами вченого, кожна потреба, якщо її не задовольняти, зумовить своєрідний світогляд, філософію та відповідне сприйняття майбутнього.

Організму людини, коли ним оволодіває певна потреба, притаманна ще одна своєрідна характеристика: філософія майбутнього також зазвичай змінюється. Той, хто безперервно відчуває страшний голод, може визначити Утопію як місце, де вдосталь їжі. Така людина переконана: якщо тільки їй гарантують харчі до кінця днів, вона стане абсолютно щасливою й уже ніколи нічого іншого не бажатиме. Зазвичай ця особа визначає саме життя в парадигмі їжі. Усе інше вона вважає неважливим. Свобода, любов, відчуття спільноти, повага, філософія — усім цим можна знехтувати, адже таким нікчемним дріб’язком живота не наб’єш. Можна з повним правом стверджувати, що така людина живе хлібом єдиним.

Маслоу часто вдавався до утрируваних прикладів такого штибу, але разом з тим упевнено стверджував, що більшість людей «частково задоволена й водночас частково невдоволена всіма базовими потребами». Він наполягав на тому, що «зазвичай будь-яка поведінка залежить від кількох чи всіх базових потреб одночасно, а не лише від однієї». До того ж кожна людина в будь-який момент може повернутися до конкретного душевного стану — залежно від нереалізованості потреби.

Існує ще одне поширене хибне судження, буцімто потреби відрізані одна від одної й між ними немає чіткої взаємозалежності. Ця думка максимально далека від реального змісту теорії Маслоу:

Джон Роуен, англійський психотерапевт гуманістичного спрямування, проілюстрував запроваджене Маслоу поняття інтегрованої ієрархії через аналогію з матрьошками: кожна більша лялька містить у собі менших, але водночас виходить за їхні межі. Коли ми просуваємося до своєї найвищої цілі, наша потреба — приміром, у безпеці, зв’язку чи самооцінці — нікуди не зникає; натомість ці запити об’єднуються з трансцендентною метою. Якщо людина цілісна, усі її базові потреби не просто реалізовані — разом узяті, вони допомагають їй зростати, втілювати в життя найвищі цілі та цінності.

Тут є й такий підтекст: занадто швидкий рух до розвитку без здорової інтеграції комплексів і втрат знижує ймовірність максимального зростання. Слухаючи мобільний застосунок для медитації раз на тиждень чи щоранку, стоячи в позі собаки мордою вниз, ви не зможете, немов за помахом чарівної палички, глибоко відчути свою цінність і зв’язок з іншими. Повторюю: на погляд Маслоу, зростання нерідко має тенденцію до руху «два кроки вперед — один назад», у процесі якого ми постійно повертаємося до базових потреб, щоб набратися сил, чогось навчитися на власних негараздах і просунутися в напрямку більшої цілісності своєї особистості.

Сучасні тлумачення теорії вченого часто нехтують принципово важливим поняттям інтегрованої ієрархії, натомість концентруючись на піраміді зі сходинками, хоча у своїх опублікованих працях Маслоу не зображував ієрархії потреб у такому вигляді. Тодд Бріджман з колегами уважно дослідили, як утворилася ця фігура, і з’ясували, що насправді «піраміду Маслоу» створив у 1960-х один консультант з управління. Відтоді вона швидко набула популярності в молодій галузі організаційної поведінки. Бріджман з колегами відзначили, що ця піраміда виявилася суголосною «панівним у [повоєнній] Америці ідеологічним поняттям індивідуалізму, націоналізму і капіталізму, а також стала виправданням для посилення менеджеризму в бюрократичному форматі (тобто у вигляді трикутників, які стоять один на одному)».

На жаль, прикрим наслідком постійного зображення цієї піраміди в підручниках з менеджменту стало те, що глибокий багатогранний доробок Маслоу звівся до пародії, а на реальну суть сформульованого вченим поняття самоактуалізації як утілення свого творчого потенціалу на благо людства ніхто не зважав. Як зауважили Бріджман з колегами, «роль натхненника досліджень у галузі менеджменту, її зв’язку з креативністю та прагненням спільного блага могла б бути значно потужнішим спадком Маслоу, ніж спрощена одновимірна піраміда з п’яти сходинок».

Ще одна поширена помилка — буцімто теорія Маслоу не враховує міжкультурних відхилень чи відмінностей на рівні характеру людини. Насправді вчений стверджував, що не тільки базові потреби коливаються впродовж життя — у способі їх задоволення також можуть бути значні культурні й особистісні відмінності. Приміром, у цілій низці суспільств, яким бракує важливих ресурсів для підтримки безпеки й охорони здоров’я — як-от у країнах, що постраждали від війни, де постійно присутні реальні небезпеки й страх, — акцент однозначно стоятиме на базових потребах виживання. Утім, навіть у таких громадах може (до певної міри) сформуватися почуття поваги й приналежності до спільноти, а також складаються умови для розвитку навичок і талантів. Як зауважила консультантка Сьюзен Фаулер, «люди де тільки не «самоактуалізуються».

Боротьба з реальною структурною нерівністю в різних куточках світу — абсолютно необхідна передумова створення для кожного можливостей самоактуалізації та виходу за межі «Я», однак це не означає, що люди мають спочатку задовольнити потреби, пов’язані з безпекою, а вже потім просуватися в напрямку глибшого почуття реалізованості. Нам до снаги рухатися до кількох потреб одночасно.

Навіть у межах одного суспільства люди різняться між собою за рівнем мотивації задовольняти певні потреби; це можна пояснити поєднанням їхнього темпераменту й середовища. Приміром, когось стабільно цікавить передусім поглиблення зв’язків з іншими, а дехто націлений на схвалення та повагу з боку оточення. Однак цілком імовірно, що навіть для окремої людини ступінь важливості потреб змінюватиметься в процесі її дорослішання й розвитку. Тож ключ до всього — це знову-таки зміни й розвиток.