Лев проти лисиці
Strategy: A History
Лоуренс Фрідман (Lawrence Freedman), автор праці «Strategy: A History» («Стратегія: історія») називає стратегію «мистецтвом творення впливу». «Її сутність у тому, щоб витягти із ситуації більше користі для себе, ніж можна було б сподіватися, виходячи зі стартового балансу сил», — зазначається у книзі. На думку Фрідмана, професора кафедри військових досліджень Королівського коледжу в Лондоні, стратеги добре вміють оцінювати результати реалізації стратегії, але при цьому недооцінюють фактор власного впливу на них. Як вважає автор, глибше розуміння еволюції нашого розуміння причинно-наслідкових зв’язків у складних соціальних контекстах дозволить стратегам-практикам більшою мірою впливати на підсумковий результат. У своїй новій праці Фрідман всебічно аналізує історію розвитку стратегічної думки.
Ця книга (у ній 750 сторінок) містить наступні п’ять частин: 1) витоки стратегії у західній філософії; 2) військова стратегія, 3) політична стратегія; 4) бізнес-стратегія; 5) стратегічна теорія. Лоуренс Фрідман розпочинає дослідження стратегії із самих її витоків — зі Старого заповіту. У притчі про Давида і Голіафа він розрізняє два полюси стратегії — хитрість і міць.
Протиборство цих двох сил у найрізноманітніших стратегічних контекстах простежується впродовж усієї історії людства. Так, для древніх греків ототожненням стратегії була хитрість, втілена, зокрема, у Троянському коні Одіссея. Натомість римляни, що мали набагато більшу військову потугу, вбачали у хитрості прояв неповноцінності; і свою перевагу воліли доводити на полях битв.
За Фрідманом, кульмінаційним продуктом епохи Просвітництва є реінкарнація стратегії у її сучасній формі. Автор простежує, як класичні поняття «хитрості» і «моці» втілилися у стратегіях знищення та виснаження, традиційних бойових дій і партизанської війни, адептами котрих були Карл фон Клаузевіц та інші військові мислителі XIX сторіччя. У свою чергу коріння їхніх ідей — у працях древньокитайського філософа Сунь Цзи, який жив у п’ятому столітті до н.е.
У політичному контексті полярні виміри стратегії матеріалізовано в сформульованому Макіавеллі принципі лева і лисиці, а також у протистоянні сили і кмітливості, олігархії і анархії. Перший компонент кожної пари ототожнюється з істеблішментом, другий — з тими, хто йому протистоїть — радикалами, революціонерами та анархістами.
Із становленням управлінського класу стратегія проникає на терени бізнесу. Там традиційні стратегічні полюси втілюються в антагонізмі між прагненням збереження статус-кво й потребою запровадження змін. «Бізнес-статегія, точно так само, як і революційна та військова стратегія, може стати жертвою власних героїчних міфів, — пише Фрідман. — Вона підноситься на недосяжну висоту, натомість такий її компонент, як роль випадковості чи обставин, котрий, власне, визначатиме успіх чи провал, залишається недооціненим».
В останній частині книги Фрідман аналізує обмеження моделі раціонального вибору. Тут ідея полярності стратегії розглядається як протистояння двох режимів людської думки, розглянутих Нобелівським лауреатом Деніелем Канеманом (Daniel Kahneman). Якщо Система 1 описує спонтанний інтуїтивний режим мислення, то Система 2 стосується прорахунку та ретельного продумування схеми наших дій. Фрідман твердить, що стратегія народжується в інтуїтивній пристрасті Системи 1, а потім, аби знайти аргументи «за» і «проти» щодо запропонованих дій, задіюється Система 2 чи аналітичний режим мислення.
Роль оповіді — ще одна наріжна тема книги. Хоча людина дуже любить історії, можливості щось роз’яснити через них вкрай обмежені, — зауважує автор. Так, в історіях успіхів корпоративних лідерів та компаній, як правило, перебільшується роль окремих індивідів, а також значущість виважених та ретельно продуманих дій у процесі досягнення заздалегідь визначених цілей. Фрідман вважає, що набагато доцільніше представляти оповідь у формі сценарію, що дозволяє чіткіше визначити її зміст та максимальною мірою позбавити його інтерпретацій. Крім цього, існує природний зв'язок між сценарієм та операційною діяльністю, що служитиме підвищенню ефективності впровадження бізнес-стратегії. Також перевагою сценарію є те, що він залишає місце для імпровізації.
«Стратегічний план, що пов’язує наявні засоби з бажаними результатами, обіцяє нам прогнозований світ, у котрому причинно-наслідкові зв’язки заздалегідь відомі, — пише Лоуренс Фрідман. — Один із висновків цієї книги у тому, що такі плани далеко не завжди витримують колізії з реальністю. Є лише один тип дії, який можна передбачити з певною долею ймовірності, — це перший рух головного гравця, для якого створено стратегію».
За матеріалами strategy+business.
|
