Марк Муді-Стюарт: уроки для лідерів

Жорстка критика бізнесу з боку природозахисників — не рідкість, але мало яким компаніям доводилось опиняться у ситуації Royal Dutch/Shell, коли у 1990-тих ця компанія почала сприйматись як уособлення екологічного зла.

» Докладніше на Amazon

Муді-Стюарт розпочав свою 40-річну кар’єру в Shell 1966-го, і перед тим, як зайняти пости керуючого директора та голови ради директорів (на яких перебував до 2001-го року), пропрацював у 10-ти різних країнах, де компанія провадила свою діяльність.

Автор розповідає про свої зустрічі з прем’єр-міністрами, диктаторами, колегами, конкурентами та представниками громадських організацій. Також ми зможемо побачимо очами інсайдера, як відбуваються «політичні ігрища» у таких різних організаціях, як Shell і ООН. Не залишилися поза увагою Муді-Стюарта і низка різноманітних актуальних проблем, як-от питання винагороди членів управлінських команд, порушення прав людини.

Муді-Стюарт пригадує свої перші загальні збори акціонерів, у яких він взяв участь як голова переробної компанії Shell у Порт-Діксон (Малайзія), щойно зареєстрованої на Куала-Лумпурській біржі. Тоді він усвідомив відповідальність перед тисячами людей, котрі довірили фірмі свої заощадження, а у міру свого лідерського зростання поширив її на інших стейкхолдерів. Тема довіри та включення до сфері діяльності компанії інтересів громадськості проходить крізь цілу книгу. Муді-Стюарт закликає бізнес-лідерів змінити «корпоративний капелюх» на «громадський», інакше кажучи, подивитись на діяльність фірми очима представника громади. Книга містить чимало корисних рекомендацій щодо того, як привнести конструктивний дух до взаємодії з різними зовнішніми сторонами. Зокрема, Муді-Стюарт наголошує, що найкращим способом сформувати довіру, потрібну для ефективної співпраці з громадськими організаціями, є прозорість, додаючи, що для усвідомлення цього Royal Dutch/Shell довелося сплатити дуже високу ціну 1995-го.

Розмірковуючи на тему регулювання корпоративної діяльності, автор книги пише: «Бізнесмени мусять підтримувати розумні регуляторні обмеження замість того, аби відразу кидатися їх критикувати». При цьому зазначаючи, що однієї лише участі бізнесу в підготовці прийнятних регуляторних актів недостатньо. За словами Муді-Стюарта, «щоб уникнути “глухих кутів”, які можуть створювати сторони, висуваючи однобічні упереджені аргументи та нереалістичні умови, бажано долучати до процесу ще й представників як інших економічних секторів, так і громадянського суспільства».

Питання кліматичних змін — ще один масштабний виклик, з яким зіткнувся Муді-Стюарт на посту голови Shell. Зміст аргументу колишнього нафтопромисловця полягає в тому, що вийти поза межі пустопорожніх взаємних звинувачень, які закидають один одному бізнес, уряд та споживачі, можна, якщо всі сторони досягнуть конкретних результатів щодо зменшення викидів вуглецю в атмосферу. Як стверджує Муді-Стюарт, для цього потрібно виконати дві умови. По-перше, зручність використання та ціна альтернативних транспортних й енергетичних рішень мусять бути принаймні на рівні традиційних розв’язань. На переконання автора, це потребуватиме «значних інвестицій у розвиток системи громадського транспорту та в подальшу розробку екологічних транспортних засобів.

По-друге, буде потрібна «широка регуляторна рамкова система, а також система нормування викидів та торгівлі квотами», що, у свою чергу, покладає на бізнес зобов’язання пошуку прийнятних рішень. Але «це є як раз випадком, коли один лише ринок не зможе запропонувати розв’язань», — стверджує автор, закликаючи не покладатися на рішення, що ґрунтуються тільки на ціні (наприклад, податок на бензин), бо вони можуть мати неумисні побічні ефекти. Рамкова модель, яку пропонує Муді-Стюарт, передбачає «розробку регуляторних положень, запровадження стандартів транспортної ефективності, ефективності окремих галузей тощо». При цьому, як додає автор, «аби знаходити рішення, надавати споживачам варіанти вибору та скеровувати розподілення ресурсів, потрібно задіяти творчий потенціал ринку». Щоправда, він не пояснює, як саме бізнес може підійти до виконання цих завдань.

Цікава подробиця: Муді-Стюарт пише, що він часто оговорював екологічні проблеми з Джоном Брауном (John Browne), на той час генеральним директором BP. Зокрема, обидва лідери дискутували на тему виходу з Global Climate Coalition — організації, що переслідувала чітку мету — блокувати будь-які дії, спрямовані на зменшення викидів вуглецю. У підсумку Shell і BP таки вийшли з цього об’єднання, за членство в якому їх нещадно критикували неурядові організації.

Багато активістів вважають, що такі розмови між керівниками найвищого рівня завжди завершуються рішенням зберегти свій статус-кво, жертвуючи для цього питанням сталого розвитку. Але, все ж таки, відкриті дискусії між бізнес-лідерами можуть змусити їх не замикатися у власному просторі та прислухатись до думки тих, хто бачить потребу у змінах.

Книга Responsible Leadership: Lessons from the Front Line of Sustainability and Ethics увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2014-року» (категорія «Сталий розвиток») за версією видання strategy+business.

За матеріалами strategy+business.