Як багаті країни збагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними
Автор: Валерій Пекар
Джерело: Kyivstar Business HUB
Питання, винесене в заголовок книги "Як багаті країни збагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними" (How Rich Countries Got Rich... and Why Poor Countries Stay Poor), є одним з найбільш важливих для людства на сучасному етапі, оскільки від нього залежить не тільки життя мільярдів людей, але й проблеми війни та миру. Загальноприйнята точка зору, яку пропонують Світовий банк і Міжнародний валютний фонд, полягає у тому, що вільна торгівля призведе до підйому рівня життя у бідних країнах. Така думка базується на класичних ідеї Адама Сміта і Давида Рікардо про «невидиму руку ринку», яка сама все відрегулює. Однак на практиці чомусь виходить зовсім інакше: в результаті вільної торгівлі заможні країни стають ще багатшими, а бідні ще біднішими. Спроба спеціалізуватися на тому, що у кожної країни найкраще виходить і має мінімальні витрати, призводить до спеціалізації на бідності і невігластві. А підвищення якості освіти у таких випадках лише збільшує еміграцію.
Відомий норвезький економіст Ерік Райнерт (Erik Reinert) активно полемізує з так званим Вашингтонським консенсусом — точкою зору МФВ, МБ і плеяди нобелівських лауреатів з економіки. Він доводить, що дві крайності — капіталістичний лібералізм і соціалістичне планове господарство, незважаючи на прірву між ними, — обидва суть продукт одного й того ж хибного підходу до моделювання економічної реальності з допомогою аналогій із фізики та зайвого спрощення заради можливості використовувати математичний апарат. Райнерт пропагує Інший канон (історичний і прагматичний підхід до економіки на основі case studies), який у пошуках рішення, як країні розбагатіти, спирається не на абстрактні моделі, а на досвід інших країн, які розбагатіли у подібних умовах (із нобелівських економістів до Іншого канону із застереженням можна віднести Пола Кругмана).
І виявляється, що всі історії швидкого економічного підйому, від Венеції і Голландії, Англії і США до Німеччини і Японії після Другої світової, Сінгапуру та Південної Кореї (і навіть Чилі, хоча зазвичай думають інакше) — це історії державного втручання, продуманої промислової політики, протекціонізму і стратегічних інвестицій. Ідея нині непопулярна, але з історією важко сперечатися. Спочатку потрібно піднятися на ноги, стверджує автор, і тільки потім відкритися для вільної торгівлі, яка сприяє збільшенню багатства країн із однаковим рівнем розвитку, але скидає вниз відсталих і недорозвинених.
Інший канон ділить усі види діяльності на ті, що мають зменшувану віддачу (сільське господарство, видобуток і переробка сировини) і зростаючу віддачу (промисловість, хоча є винятки, і деякі види сільського господарства). Країна може розбагатіти тільки на видах діяльності із зростаючою віддачею і динамічною (а не ціновою) конкуренцією, які дозволяють у повній мірі розвернутися новим знанням, підприємництву та лідерству — всьому тому, що Ніцше називав «капіталізм духу і волі». Країни залишаються у бідності не через брак капіталу, а за відсутності точок програми — нерозвиненості промисловості із зростаючою віддачею. Видача таким країнам міжнародних кредитів є швидкий шлях до банкрутства.
Країни залишаються у бідності не через брак капіталу, а за відсутності точок програми — нерозвиненості промисловості із зростаючою віддачею.
Парадоксальним чином країни, що не мають ресурсів (Венеція і Голландія, а пізніше Японія і Швейцарія), виходять уперед, будучи вимушеними розвивати не тільки легкі сировинні галузі, а й складні інноваційні. Таких же результатів досягають багаті ресурсами країни, які жорстко обмежують владу великих землевласників і сировинних олігархів — від Флоренції до США після Громадянської війни. Сировинна економіка неминуче породжує феодалізм, а промисловість із зростаючою віддачею — середній клас, процвітання і демократію.
Книга Райнерта, на мій погляд, повинна стати настільною для всіх українських економістів та урядовців, адже Україна вже потрапила під «прокляття ресурсного багатства» своїх чорноземів і залишилася останньою великою немодернізованою країною Європи.
|
