Код економічного розвитку
Питання мінімізації безробіття хвилює майже кожне суспільство. Але чи не втратить поняття «зайнятості» будь-який сенс у міру того, як штучний інтелект та машинне навчання поширюватимуться практично в кожній галузі?
Філіп Ауерсвальд (Philip E. Auerswald), доцент Школи політики та держуправління при Університеті Джорджа Мейсона, формулює цю проблему як «спір між великою людиною і машиною». У своїй книзі «The Code Economy: A Forty-Thousand-Year History» («Економіка коду: історія в 40 тисяч років») Ауерсвальд намагається переосмислити звичне сприйняття понять «динаміка економічного розвитку» та «прогрес». За його словами, «мікроекономіка, яку ви вивчали в коледжі, як правило, обмежувалась питанням "що?", фокусуючись на ресурсах та матеріалах, котрі потрібно вкласти в виробництво, щоб на виході мати певний продукт». «Книга ж присвячена питанню "як?", а саме — як слід скомбінувати ресурси, аби отримати вихід продукції», — додає він.
Поняття «коду» у значенні, яке в вкладає нього автор, — це, власне, є «як?» виробництва. Процеси, котрі використовували люди епохи Палеоліту для створення кам’яних знарядь; перфокарти, за допомогою яких у Франції початку XIX століття управлялися ткацькі верстати; конвеєрні лінії Генрі Форда; технологія блокчейн, представлена 2008-го людиною (чи групою людей), відомою як Сатосі Накамото (Satoshi Nakamoto), — все це, згідно Ауерсвальда, є прикладами коду.
Хоча чимало аналітиків висловлюють побоювання, що код з часом знищить потребу в людській діяльності, без нього ми взагалі нічого не могли б робити. Адже код, який включає в себе нашу здатність писати та читати, дозволяє долати обмеженість можливостей людини виконувати складні завдання, спираючись тільки на інформацію, що зберігається в її пам’яті. Завдяки коду ми маємо змогу спеціалізуватись на різних напрямах та працювати в групах. Професійна діяльність «є відносно недавнім продуктом спільної еволюції коду та людської роботи», — зауважує автор. У цьому сенсі код споконвічно служив поштовхом розвитку економіки та суспільства як такого.
Проте розвиток завжди йде пліч-о-пліч з руйнацією. У міру еволюціонування коду вдосконалюються і робота, і подеколи види діяльності, породжені її застарілими версіями, відходять у небуття. Саме тому 1801-го ліонські шовкопряди нищили перші моделі автоматизованого верстату, а через десятиріччя робітники текстильної галузі в Ноттінгемі вчиняли погроми, тому що машини знецінили їхню працю, здобувши тривалу славу як перші луддити.
Будучи «палицею о двох кінцях», код породив діаметрально протилежні аргументи, поляризував таким чином спір «велика людина-машина». Один полюс асоціюється з футурологом Джеремі Ріфкіним (Jeremy Rifkin), котрий стверджує, що код може повністю замінити людський мозок. Тому із розширенням сфери можливостей коду когнітивні здібності людини поступово втрачатимуть значущість. Другий полюс ототожнює в собі Реймонд Курцвейл (Raymond Kurzweil) — вчений та винахідник, який здобув світову славу завдяки обґрунтуванню концепції «технологічної сингулярності». Набираючи потужності, код спричинятиме еволюцію людського інтелекту, — стверджує Курцвейл.
Аргументи Філіпа Ауерсвальда знаходься десь посередині між цими крайніми полюсами. На його думку, в процесі розвитку коду змінюється природа роботи і одні види діяльності заміщуються іншими. Наприклад, якщо 2000-го року у штаб-квартирі Goldman Sachs в Нью-Йорку торгові операції на ринку акцій проводились силами 600 високооплачуваних трейдерів, то зараз на цьому напрямі працює лише дві людини, а решту замінили машини. Водночас ця компанія найняла 200 програмістів, котрі забезпечують здійснення торгових операцій в автоматичному режимі. Тобто, еволюціонуючи, код робить непотрібними одні види діяльності та створює попит на інші.
Але хто матиме найбільш виграшні позиції? «Ті, хто створюють, зберігають та розвивають код, за визначенням, мають більше впливу, ніж ті, хто код реалізовує; в свою чергу, останні цінуються вище, ніж ті, хто функціонує поза межами коду», — пояснює автор. Саме тому люди, здатні розвиватись, наздоганяючи еволюцію коду, мають більші, ніж решта, можливості приносити користь суспільству.
Проте індивіди, що контролюють код, не єдині його бенефіціари. Згідно автора, код впливає на ринки у спосіб, який є послідовним, прогнозованим та при цьому доволі незвичним. «Створення пропозиції, що продається у великих обсягах за низькою ціною формує новий ринок для пропозиції, що продається в малих обсягах за високою ціною», — пише Ауерсвальд. При цьому він зазначає, що «кожного разу, коли це стається, творення нової цінності через вдосконалення коду спричиняє метаморфози ринків та роботи».
Ауерсвальд наводить приклад Shinola. Ця заснована шість років тому в Детройті компанія, що запозичила свою назву в старої марки крему для взуття, є ілюстрацією біфуркації в дії. Заводи, що живляться кодом, продукують недорогі, високонадійні кварцові годинники, а зараз ще й годинники «розумні». Але Shinola знайшла для себе нішу, виробляючи годинники преміум-класу, що збираються вручну із швейцарських комплектуючих. «Виявилось, що годинники найвищої якості цінуються більше, ніж коли-небудь раніше, так сама як і майстерність найталановитіших годинникарів та дизайнерів, котрі їх роблять», — зауважує автор.
Хоча цифрові технології дають нам змогу за кілька доларів подивитись новий фільм на смартфоні, ми все одно готові викласти в чотири-п’ять разів більше за те, аби переглянути його в кінотеатрі. Так само ніщо не заважає нам завантажити пісню за долар чи подивитись виступ улюбленої групи безкоштовно на YouTube. Але чомусь ми купуємо квитки на концерт за сотні доларів. Будь-хто може повісити вдома високоякісну цифрову репродукцію картини Ван Гога. При цьому ціна оригіналу продовжує зростати.
«Мати суто людські здібності — це означає критично мислити, співпрацювати, комунікувати, творити», — підсумовує Ауерсвальд. Врешті-решт, людина завжди перевершуватиме машину в одній площині — там, де потрібно задіяти здібності, які має тільки вона.
За матеріалами strategy+business.
|
