ДНК високої результативності
Виглядає, що пошук таємниць високої продуктивності виходить все далі за межі традиційної тематики ділової літератури. Якщо Стівен Котлер (Steven Kotler) та Джеймі Віл (Jamie Wheal) у своїй книзі «Stealing Fire» («Викрадений вогонь») поринули в глибини зміненого стану свідомості, то нейропсихолог Фрідеріка Фабрітіус (Friederike Fabritius) та консультант із питань лідерства Ханс Хагеманн (Hans Hagemann) підійшли до питання більш традиційно — з позицій нейробіології.
У книзі «The Leading Brain: Powerful Science-Based Strategies for Achieving Peak Performance» («Мозок як лідер: потужні науково-обґрунтовані стратегії досягнення пікової продуктивності»)1 Фабрітіус та Хагеманн розглядають механізми впливу нейромедіаторів (молекул, що передають сигнали між нейронами), які називаються в книзі «ДНК пікової продуктивності» (а саме, це дофамін, норадреналін та ацетилхолін).
Дофамін відповідає за нашу здатність оновлювати інформацію в пам'яті, а також підсилює фокусування на конкретному завданні. Дія цього медіатору є найбільш сильною, коли він генерується новими стимуляторами (тому його називають «нейромедіатором новизни»). Ще дофамін називають «хімічним реактивом радощі». Відомо, щоб досягти якомога вищої результативності, робота має приносити задоволення.
А головне завдання норадреналіна — забезпечити наше виживання. В робочому контексті він дозволяє мобілізувати увагу та досягти більшої точності виконання завдання (особливо в ситуації «знайти помилку»). Останні дослідження показали: оптимальний рівень норадреналіну досягається тоді, коли виклик, з яким ми стикаємося, дещо перевершує «планку» наших можливостей.
У свою чергу, ацетилхолін допомагає інтегрувати все це в одне ціле. Автори порівнюють «ДНК» з фотографуванням. Якщо норадреналін допомагає скерувати камеру в правильному напрямку, а дофамін — досягти оптимального масштабу зображення, то ацетілхолін забезпечує максимальну точність фокусування. Зробивши два із трьох кроків, ви матимете фото, схоже на мільйони тих, якими нашпиговані наші смартфони, зробивши три — отримаєте витвір мистецтва.
Фабрітіус та Хагеманн нагадують, що всі ми влаштовані по-різному. Тому те, що в одному випадку може стимулювати стан емоційного піднесення, в іншому — стане рецептом нервового зриву. Як наголошують автори, секрет полягає в пізнанні себе (причому потрібно дуже серйозно підійти до цього процесу). Лише тоді ми зможемо осягнути, як найкраще регулювати свої емоції та фокусуватися на виконанні завдань, які повною мірою відповідають нашим здібностям. Щоб досягнути цього, потрібно зайнятися тренуванням свого мозку, навчаючи слабкіші, але більш розвинуті дільниці, пов'язані зі свідомим, «обігравати» сильнішу сферу несвідомого.
Кого хоча б раз не підводила витримка під часу суперечки з босом, що призводило до вибуху емоцій типу «битися або втікати»? А як ми можемо уникнути таких нікому непотрібних моментів у майбутньому? Для цього потрібне здорове харчування, достатньо годин сну, практикування правильного дихання та фізичні вправи. Хоча ця порада навряд чи може вразити оригінальністю, автори застерігають, що саме в провалах на цих чотирьох фронтах слід шукати першопричини прояву наших самозахисних реакцій. Отже, варто внести потрібні корективи у свій спосіб життя, а потім випробувати деякі підходи, які пропонують Фабрітіус та Хагеманн, наприклад, «когнітивне переоцінювання». Його мета — розширити простір між стимулом і реагуванням та навчитись ефективніше в ньому функціонувати.
Тож чи не є це ще одна версія «тривалого теперішнього» або, за визначенням Котлера та Віла, «глибинного зараз»? А може з часом ми навчимося проводити наради та розв'язувати конфлікти в такому просторі? До речі, є всі підстави цього прагнути. Згідно дослідження, проведеного McKinsey десь десять років тому, продуктивність керівників зростає у п'ять разів, коли вони знаходяться в стані «потоку». Хоча випускники програм MBA, попри досконале володіння аналітичними інструментами, навряд чи є найкращими знавцями цієї теми, вивчення ними зміненого стану свідомості безсумнівно є позитивним фактом.
Зрозуміло, буде дуже важко знайти своє істинне «я» в «потоці», якщо ми, нарешті, не відмовимося від такої тотальної омани, як ефективність одночасного виконання кількох завдань та не займемося впритул зменшенням (а не збільшенням) відволікань, які щедро дарує нам цифровий світ.
За матеріалами strategy+business.
1 Книга увійшла до переліку «Найкращі бізнес-книги 2017-го року» в категорії «Менеджмент» за версією strategy+business.
|
