ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ: "МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ" - III. Чим Університет має бути "насамперед". Університет, фах і наука

Проект Management.com.ua

Версія для друку

ХОСЕ ОРТЕГА-І-ГАССЕТ: "МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ"

<< До початку

III. Чим Університет має бути "насамперед". Університет, фах і наука

Спершись на згадані принципи, стаємо перед такими питаннями:

Університет — це насамперед вища освіта, яку має одержати пересічна людина.
Передовсім необхідно зробити з пересічної людини людину культурну — помістити її на висоту часу. Відтак первинна й основна функція Університету — навчати найважливіших культурних дисциплін.
А вони такі:
Необхідно зробити з пересічної людини доброго фахівця. Крім навчання культури. Університет за допомогою інтелектуально простіших, безпосередніших та ефективніших методів навчить її бути добрим лікарем, добрим суддею, добрим вчителем математики чи історії в школі. Проте своєрідності професійної освіти нам не збагнути, доки ми добре не обміркуємо цього питання.
Немає жодної істотної причини для того, щоб пересічна людина неодмінно ставала чи мусила стати науковцем. І з цього ми маємо несподіваний наслідок: наука в питомому розумінні — наукове дослідження, яке жодним безпосереднім і визначальним чином не належить до первинних обов'язків Університету й не має нічого більш-менш спільного з ними. А в якому розумінні Університет невіддільний від науки й, отже, має бути так само — чи навіть більше — науковим дослідженням, ми побачимо трохи далі.

Найімовірніше, що на цю єретичну думку впаде злива нісенітниць, як завжди буває при будь-якій серйозній проблемі, — буремна, мов темне, затягнуте чорними хмарами небо. Не сумніваюся, що проти моїх тверджень можна висунути вагомі заперечення; проте ще до того, як вони будуть чітко сформульовані, станеться, як завжди, вулканічне виверження заяложених банальних фраз, які переповнюють людину, коли вона говорить щось не подумавши.

Ця ж університетська площина спонукає читача погодитися з тим, що не варто звалювати в одну купу три такі аж надміру відмінні речі: культуру, науку й інтелектуальну професію. Погано, коли усі коти здаються нам сірими, бо це дає підстави звинувачувати нас у надмірній любові до нічної темряви.

Насамперед відокремимо професію від науки. Наука — це не будь-що. Наука не полягає в тому, щоб придбати собі мікроскоп чи обладнати лабораторію, але не полягає вона й у тому, щоб пояснити чи зрозуміти суть якоїсь науки. У своєму властивому й природному розумінні наука — це тільки дослідження: постановка проблем, праця над їхнім розв'язанням і доходження до якогось висновку. Щойно його досягнуто, будь-що інше, що з цим висновком відбувається¹⁵, вже не наука. Тому наука — це не опанування якоїсь науки, не її викладання, не її використання чи застосування. Мабуть, доцільніше, — ми вже знаємо з якими застереженнями, — аби той, хто зобов'язався навчати науки, сам був ученим. Але, кажуть, в цьому немає необхідности, позаяк були і є блискучі викладачі, які не є дослідниками, тобто науковцями. Досить, аби вони знали свій предмет. Однак "знати" не означає "досліджувати". Дослідження — це відкриття якоїсь істини чи навпаки: доведення помилки. Знати — це просто добре розуміти цю істину, володіти нею, вже раніше відкритою, досягнутою. На початках науки, у стародавній Греції, коли вона ще майже не сформувалася, наука не наражалася на той самий ризик, що й тепер, — коли її змішують з чимсь, чим вона є. Зокрема слова, якими її позначали, свідчили про те, що достеменна сутність науки полягала в чистому пошукові, творчій праці, дослідженні. Ще сучасник Платона і навіть Арістотеля відчував, що йому бракує терміна, який би відповідав — включно з його важливими двозначностями — нашому слову "наука". Він казав: "історія", "екзетасіс", "філософія", що означало, з тим чи іншим відтінком: "заняття", "практика", "дослід", "нахил" — але не "володіння". Сама назва "філософія" виникла через потребу не плутати звичайну обізнаність у чомусь із тим видом нової діяльности, який означав не "міркувати знаючи", а "шукати якесь знання"¹⁶.
...ми маємо несподіваний наслідок: наука в питомому розумінні — наукове дослідження, яке жодним безпосереднім і визначальним чином не належить до первинних обов'язків Університету й не має нічого більш-менш спільного з ними.

Наука — це чи не найважливіше з того, що людина робить і створює. Звісно, вона має більшу вагу, ніж Університет як інституція, де навчають. Тому що наука — це творчість, а педагогічна діяльність ставить собі за мету тільки навчати цієї творчости, передавати її, запроваджувати і засвоювати. Наука — це річ значна й дуже делікатна, і, хочемо ми того чи не хочемо, вона вилучає пересічну людину. Вона вимагає якогось дуже своєрідного покликання і доступна вкрай небагатьом. Нині ж науковець стає таким собі сучасним ченцем.

Домагатися того, щоб нормальний студент був науковцем, — це сьогодні безглузда претензія, здатна лише, щоб приховати (претензії приховують, як нежить та інші хвороби) характерно утопійну ваду багатьох попередніх поколінь. До того ж вона не є бажана — навіть в ідеалі. Наука — чи не найзначніший вид людської діяльности, але не єдиний. Є й інші, не менш важливі, й немає причини, аби саме наука заполонила людство, витіснивши все інше. Й передусім: це наука є чимось дуже значним, наука — а не науковець. Учений — це один зі способів людського існування, так само обмежений, як і будь-який інший, і навіть більше, ніж деякі уявні та можливі. Я не можу й не хочу заглиблюватися тепер в аналіз того, що таке учений. Це не та нагода, а дещо з того, що я сказав би, могло б завдати шкоди. Я згадаю тільки про найвідоміше, відзначивши, що надто часто справжнього науковця вважали, принаймні дотепер, не людиною, а якимсь дивоглядом, маніяком, якщо не безумцем. Найважливіше, найцінніше — це те, що така людина продукує в дуже невеликій кількості: важлива перлина, а не її оболонка-мушля. Не варто "ідеалізувати" й уявляти собі, що було б ідеально, якби всі люди були науковцями, забуваючи при цьому, які умови — іноді дивовижні, іноді напівпатологічні — вможливлюють існування науковця¹⁷.

Потрібно відокремити професійну освіту від наукового дослідження, і щоб ні викладачі, ні юнаки не плутали одне з другим, знаючи, що одне може завдати шкоди другому, як це є тепер. Звичайно ж, опанувати професійну освіту означає насамперед одержати систематичні знання про чимало наук. Але йдеться про охоплення суті, а не про дослідження, яке цим завершується. Головна теза: нормальний студент чи учень не є учнями від науки. Лікар має навчитися лікувати, й більше йому не треба нічого вчитися: для цього він мусить знати систему класичної фізіології свого часу, проте мусить бути чи мріяти, що стане справжнім фізіологом. Навіщо наполягати на неможливому? Не розумію. В мене викликає огиду той свербіж до фантазувань (їх треба мати, але ж не призвичаюватися до них!), та постійна манія величі, та вперта утопія, яка полягає в обманюванні себе, ніби чогось досягнуто, коли є якраз навпаки. Така утопія веде до педагогіки Онана.

Властивість дитини — бажати, її роль — мріяти. А от властивість людини дорослої — прагнути, а її роль — робити, вводити в життя¹⁸. Імператив щось ефективно зробити, чогось досягти приневолює нас до самообмеження. Таке самообмеження — це істина, це природність життя. Тому будь-яке життя — це призначення, доля. Якби наше життя було необмежене в можливих формах і тривалості, не було б і долі. Молоді люди, природне життя полягає в радісному сприйнятті неуникної долі, нашого нерозмінного обмеження! Це те, що містики з глибокою проникливістю називали перебуванням у "стані благодати". Той, хто одного разу по-справжньому прийняв свою долю, своє обмеження, той, хто сказав їм "так", є незламний. Impavidum ferient ruinae!^*

Той, хто має лише покликання лікаря, нехай не фліртує з наукою, — він тільки позбавить науку її смаку. Цілком досить, коли з нього буде добрий лікар. Те саме я скажу про того, хто планує стати вчителем історії в середній школі. Чи не буде великою помилкою збурювати його під час його навчання в Університеті, змушуючи повірити в те, що він стане істориком? Що це дасть? Навіщо змушувати його марнувати час на студіювання спеціяльних предметів, методичних прийомів, необхідних для науковця-історика, але позбавлених сенсу для простого викладача історії; навіщо перешкоджати йому в опануванні однієї ясної, структурованої й простої ідеї загального корпусу людської історії, — адже він навчатиме саме її¹⁹.

Потрібно відокремити професійну освіту від наукового дослідження, і щоб ні викладачі, ні юнаки не плутали одне з другим, знаючи, що одне може завдати шкоди другому, як це є тепер.
Була згубною й тенденція, що призвела до панування системи "досліджень" в Університеті. Вона стала причиною усунення найголовнішого — культури. Крім того, вона спричинилася до припинення інтенсивного культивування такої мети, як виховувати професіоналів аd hoc^**. На факультетах медицини прагнуть навчати гіперточної фізіології або вищої химії, та, мабуть, на жодному факультеті у світі ніхто не застановляється над тим, що ж означає сьогодні бути добрим лікарем, яким має бути взірцевий тип сучасного лікаря? Професію, яка після культури є найнеобхіднішою, залишено напризволяще. А спричинена цим безладом шкода — взаємна. Наука також страждає від цього утопійного зближення з професіями.

Педантичність і втрата рефлексії — ось найголовніші симптоми цієї псевдонаукової недуги, від якої терпить Університет. В Еспанії знаходять вияв обидві ці, гідні жалю тенденції, репрезентуючи одну велику перешкоду. Кожен шалапут, що півроку провів у якійсь німецькій чи північноамериканській лабораторії або навчальному закладі, будь-який дурило, що зробив наукове відкриття, повертається додому і стає нуворишем від науки, вискочкою-дослідником. Й не подумавши бодай чверть години над призначенням Університету, пропонує все безглуздіші та педантичніші реформи. Натомість свого "предмету" він навчити не годен, бо навіть не знає його як слід.

Отож треба добряче потрусити дерево наукових професій для того, щоб на ньому залишилося тільки найнеобхідніше й можна було б побачити там власне професії, навчання яких сьогодні перебуває у стані цілковитого невігластва. І тут усе треба починати спочатку²⁰.

Та чи інша вигадлива педагогічна раціоналізація дозволила б навчати професій набагато ефективніше, за коротший час і з меншою напругою. Але тепер поговорімо про іншу відмінність — між наукою та культурою.

¹⁵

¹⁶ Слово "епістема" дуже добре відповідає тій сукупності значень, яку ми пов'язуємо зі словом "пізнання". Щодо дивности, з огляду на її новизну, назви "філософія", то згадайте Tusculanae disputationes Цицерона, V, 3.

¹⁷ Загальновідома, наприклад, та легкість, із якою вчені завжди прихиляються до тираній. Тут немає жодної випадковости й майже не йдеться про відповідальність. Причина цього глибока, серйозна, і навіть гідна поваги.

¹⁸ "Прагнення" відрізняється від "бажання" тим, що це завжди — "прагнення зробити", "прагнення досягти".

^* "Руїни вразять, але не злякають його". — Горацій, Оди, III, 3, 8.

¹⁹ "Не треба говорити, що він також має навчитися й знати те, що це є за техніки, за допомогою яких він опановує історію. Та це не означає, що він змушений засвоювати ці техніки..

^** "Для цього", "спеціяльно для цього випадку" (лат.)

²⁰ Сам образ, чи прототип кожної професії — що означає бути лікарем, суддею, адвокатом, учителем у школі тощо, — сьогодні не окреслений у громадській думці, й ніхто не дбає про те, щоб дослідити й вивчити його.

Сторінка 1 2 3 4 5 >>>