Університетську реформу не можна зводити до усунення зловживань чи навіть уважати це своїм головним завданням. Реформа — це завжди створення нового порядку.

Найважливіше — правила. Навіть більше: будь-яка інституція найпереконливіше засвідчує, що її основні правила найкращі для неї, коли витримує велику кількість порушень без помітної шкоди для себе, — так здорова людина витримує надуживання, що скалічили б організм людини хворої. Але, своєю чергою, жодна інституція не зможе витворити добрих правил, поки вона твердо не визначить своєї місії, своєї ідеї. Будь-яка інституція — це машина, й уся її структура та функціонування насамперед мають бути визначені тією діяльністю, якої від неї очікують. Іншими словами, в основі університетської реформи має лежати її повне узгодження з місією Університету. Всякі зміни, коригування, виправлення цієї інституції, які не виходять із попереднього енергійного, чіткого, достовірного перегляду питання про її місію з необхідними висновками, будуть марні, як безнадійна любов.

Але, крім усього, помилкова арґументація, що виникала у вузьких колах, перешкоджала тим, хто хотів прямо подивитися на ті школи й побачити, чим вони як інституції та механізми автентичне є. Тому дехто не добачав їхньої невід'ємности від англійського життя, від німецької думки. А що ні англійське життя, ні німецька думка не є чимось таким, що ми можемо перенести до себе, та й, загалом, це можна зробити лише з окремо взятими педагогічними закладами, самими собою, то дуже важливо було би побачити, чим вони, власне, є самі собою, абстрактно — без середовища, без чеснот та переваг, що притаманні їхнім країнам.

Міць будь-якої нації твориться сукупно. Якщо народ є політично жалюгідним, дарма чогось очікувати і від його хай навіть найдосконалішої школи.

...народи-наслідувачі чи народи без власної автентичности постають невблаганним анахронізмом. На чужині варто шукати інформації, та аж ніяк не моделей.

Задовольняючись наслідуванням та уникаючи імперативу, який каже мислити й переоцінювати власним розумом ті важливі питання, наші найкращі професори, хоч і знаються на деталях останніх досягнень своїх наук, проте живуть в атмосфері п'ятнадцятирічної чи двадцятирічної давнини. Така трагічна відсталість властива кожному, хто не силкується бути самобутнім, творити свої переконання. Кількість же років, протягом яких триває ця відсталість, не випадкова. Кожен історичний витвір, науковий чи політичний — це вислід певного духу чи модусу людського розуму. Той модус з приходом кожного покоління, постає в певній фіксованій пульсації або ритмі. Одне покоління, випромінюючи свій дух, творить ідеї, цінності тощо. Той, хто збирається наслідувати ці витвори, мусить зачекати, поки їх буде завершено, тобто поки попереднє покоління закінчить свою працю й наслідувач засвоїть їхні принципи тоді, коли сили попередників почнуть слабнути, а інше, нове покоління торуватиме вже свою реформу, засновуючи товариство якогось нового духу. Кожне покоління з п'ятнадцять років бореться за втілення своїх принципів у життя, і ще п'ятнадцять років вони мають чинність. Отже, народи-наслідувачі чи народи без власної автентичности постають невблаганним анахронізмом.

Але те, що ми сьогодні називаємо "загальною культурою", не було тим самим для Середньовіччя: культура не прикрашала розум, не дисциплінувала характер; натомість вона була системою уявлень про світ і людство, якою володіла тодішня людина. Її культура була сукупністю переконань, що мала ефективно керувати її існуванням. Життя — це хаос, дика пуща, плутанина. Людина губиться в ньому. Та її розум реаґує на це відчуття катастрофи й розгублености: розум працює, щоб знайти в пущі "стежки" й "дороги"5, тобто ясні й сталі уявлення про Всесвіт, незаперечні переконання щодо того, якими є речі і світ. Ця сукупність, ця система ідей є культурою в істинному значенні слова, отож і чимось протилежним до значення прикраси. Культура — те, що вирятовує з життєвої катастрофи, вона дозволяє людині жити так, щоб її життя не стало безглуздою трагедією чи повним здичавінням.

Культура — те, що вирятовує з життєвої катастрофи, вона дозволяє людині жити так, щоб її життя не стало безглуздою трагедією чи повним здичавінням.

Той, хто не має уявлення про сучасну фізику (не саму фізичну науку, а актуальну ідею світу, яку ця наука витворює), про сучасну історію та біологію у філософському плані, не є освіченою людиною.

Нехай нас не хвилює сумнів щодо того, чи може адвокат, не маючи відповідної вищої підготовки з математики, збагнути сучасні ідеї фізики. Це ми розглянемо трохи далі. Зараз же щиро відкриймо свій розум тій ясності, яку випромінює це спостереження. Той, хто не має уявлення про сучасну фізику (не саму фізичну науку, а актуальну ідею світу, яку ця наука витворює), про сучасну історію та біологію у філософському плані, не є освіченою людиною. Якщо тільки такому чоловікові не було дано особливих, унікальних талантів, то аж надто неймовірно, щоб він справді міг бути добрим лікарем, добрим суддею чи добрим технарем. І, звичайно ж, будь-яка інша діяльність у його житті чи все те, що у професіоналів виходить за рамки їхніх чітко визначених функцій, виглядатиме нікчемно. Його політичні думки та дії будуть невдалими; будь-яка його любов, починаючи від типу жінки, яку він обере, буде несучасною і смішною; він впроваджуватиме в своє родинне життя несучасний дух, маніякальний і жалюгідний, що назавжди отруїть його дітей; в каварняному товаристві він впускатиме фонтани безглуздих думок, зливи нісенітниць.

Аж ніяк. Ми тільки механічно згромадили в купу все те, до чого нині крізь призму цих складових мусить взятися Університет, і те, чого, на нашу гадку, він не робить, хоч конче мав би робити. Мені видається просто марною, іноді не більш як другорядною, та дискусія, що ось уже кілька років точиться між філософом Шелером та міністром Беккером щодо того, чи ці функції має виконувати один тільки заклад чи кілька. Це безсенсовна дискусія, бо, зрештою, всі функції умовно об'єднані в студентові, всі вони над ним уже тяжіють. Питання полягає в іншому.

Ефективне правило полягає сьогодні в тому, аби наперед визнати як нереальне те, чим претендує бути Університет, тобто визнати неприродність життя, яким цей заклад живе і яке є, власне, його суттю.

Заклад, у якому вдають, ніби щось дають, і вимагають того, чого не можна ані вимагати, ані дати, — це заклад фальшивий і деморалізований.

Тому, я гадаю. Університет конче треба вивернути навиворіт, чи — що одне і те ж, — радикально реформувати його, виходячи з цілком протилежного принципу. Замість навчати того, чого, за чиїмось утопійним бажанням, мали б навчати, слід навчати лише того, чого можна навчити, тобто того, що можна вивчити. Спробую описати висновки, які випливають з цих формулювань. Ідеться, далебі, про проблему значно ширшу, ніж проблема вищої освіти. А саме — про головне питання освіти на всіх її рівнях.

¹ Зазвичай перебільшують, наприклад, відмінність між англійськими й континентальними університетами, не помічаючи, що найбільші відмінності полягають не в Університеті, а в своєрідності англійського характеру. Значно важливішим при зіставленні одних і других є факт панівних сьогодні тенденцій в університетських закладах, а не ступінь їхньої реалізації, який, природно, є неоднаковим тут і там. Так, консервативна непохитність англійця змушує його зберігати у своїх вищих інституціях певні зовнішні ознаки, які він сам визнає не лише несучасними, а й такими, що для дійсности британського університетського життя мають чинність пустих вигадок. Мені видалося б смішним, якби хтось повірив у право якось обмежити узвичаєні приписи англійця та переінакшувати їх тому, що той взяв собі за розкіш — бо так захотів і зміг — боронити, а ще й свідомо, ті вигадки. Та було б не менш наївно сприймати їх серйозно, тобто припустити, що англієць витворює собі ілюзію щодо їхнього фіктивного характеру. Коли я студіював літературу про англійські університетські заклади, то завжди потрапляв у витончену пастку англійської іронії та лоску. Не береться до уваги те, що коли Англія і зберігає "непрофесійний" вигляд своїх університетів і перуки своїх магістрів, то це не тому, що вона затято вірить у їхню актуальність, — навпаки, вони усвідомлюються як речі і застарілі, минулі й зайві. Інакше не було б там ні багатства, ні спорту, ні культурности та інших, іще глибших речей, які нашукує англієць у тих зовнішніх ознаках. Але так є: з-під перуки він видобуває найсучасніше правосуддя, а під позірно неспеціялізованим виглядом за останні сорок років англійський Університет став професійнішим за будь-який інший. Також не варто у зв'язку з нашою корінною темою, тобто місією Університету, надто легковажити тим, що англійські університети — це передовсім недержавні установи. Цей вельми значущий для життя й історії англійського народу факт не перешкоджає тому, що їхній Університет так само бере участь у всьому сутнісному в житті, як і континентальні державні університети. Коли ми з'ясуємо стан речей, то виявиться, що в Англії також є державні університетські заклади, — просто англієць і поняття "держава" розуміє дещо інакше, ніж на континенті. Всім цим я хочу сказати таке: по-перше, значні відмінності, що існують в університетах різних країн, — це не так відмінності між університетами, як між країнами; по-друге, найпоказовіший факт останніх п'ятдесяти років — це уподібнювальний рух у всіх європейських університетах, який і далі їх гомогенізує.

² Ця кількість має бути більшою, ніж та, якої досягнуто дотепер; але, незважаючи на це, незрівнянно меншою, ніж кількість людей інших професій.

³ Уявіть собі картину первісного життя. Одна з його характеристик — брак індивідуальної безпеки. Коли двоє чоловіків наближалося один до одного, це завжди віщувало небезпеку, бо ж увесь світ тоді носив зброю. Відтак потрібно було врегулювати таке наближення з допомогою норм і церемоній, які передбачали б, що зброю буде залишено десь обіч, а рука не зможе вихопити якусь іншу приховану зброю. Для цього найкраще, коли, наблизившись, кожен з чоловіків схопить руку іншого, — руку, яка вбиває і є зазвичай правою. Звідси походить і є дієвим потиск рук при вітанні, що тепер, відбігле від того типу життя, є незрозумілим, а отже, залишком-атавізмом.

⁴ Це не заперечує того, що за Середньовіччя могли проводити дослідження.

⁵ На початках всіх культур виникає термін "дорога" — hodos і methodos у греків, tао і tе у китайців, "путь" і "повіз" у індійців

⁶ Наші уявлення і переконання цілком можуть бути й антиінтелектуальними. Як у мене і, загалом, як у нашому часі.

⁷ Про цю концепцію "висоти часу" дивіться мою працю "Бунт мас".

⁸ У згаданій вище книжці я аналізую ці небезпечні факти докладніше.

⁹ А що ними вже також управляє, фінансуючи, буржуазія, то конче треба поширити університетську освіту й на них.

¹⁰ Дивіться у "Бунті мас" розділ під назвою "Варварство спеціялізації".

¹¹ Цей факт такий очевидний, що може не лише слугувати загальним і безпредметним твердженням, а й бути визначальним для всіх етапів і способів цієї дедалі більшої фрагментації, яка відбувалася протягом життя трьох поколінь XIX сторіччя.

^* Розкидані частини (лат.).

¹² Анархізм є логічним, коли він захищає непотрібність, а отже, шкідливість будь-якого закладу, бо починає з твердження, що кожна людина є особливцем за своєю природою — добра, скромна, інтеліґентна і справедлива.