Онлайн чи офлайн: де навчатись найкраще?

Який формат навчання є більш продуктивним — традиційний чи віртуальний? Із цього приводу висловлюється дуже різні ідеї. А, наприклад, Боб Мошер (Bob Mosher), старший партнер консалтингової компанії APPLY Synergies, вважає, що дискусії на цю тему відволікають від головного питання, яке полягає в тому, щоб досягти якомога вищої залученості людини у навчальний процес.

Боб Мошер (Bob Mosher)

Протягом останніх 20-ти років корпоративне навчання все більшою мірою зміщується у віртуальну сферу. У 1990-х всі ринулись в онлайн, бо повірили, що таким чином вдасться скоротити витрати. Адже «гуру» індустрії корпоративного навчання переконували нас у тому, що достатньо розробити певну онлайн-програму, а потім її можна використовувати безліч разів. Проте на початку 2000-х стало зрозуміло: розробити повноцінний онлайн-курс — це зовсім недешево. Отже, навчальна галузь змінила зміст свого меседжу, який почав звучати так: віртуальна програма — це можливість навчатись, коли зручно, отримувати стільки інформації, скільки потрібно, та брати із контенту саме те, що потрібно.

Ніхто не заперечує переваг навчання типу «наодинці з собою», але водночас не слід недооцінювати зростання попиту на навчання в форматі «учень-викладач». Візьмемо хоча б наставництво в бізнесі. Згідно останнього дослідження IBISWorld, обсяг транзакцій на ринку коучингу становить $12 млрд. щороку, а темпи зростання з 2011-го по 2016-й рік — 3,4%. Майже кожний керівник скаже вам, наскільки корисний є для нього коучинг незалежно від того, як здійснюється взаємодія з наставником — під час особистого спілкування чи дистанційно (наприклад, по телефону). На думку багатьох компаній, найціннішими є коучингові програми, що ґрунтуються на сократичному методі, бо саме так людина може глибше зрозуміти те, що вивчає.

Місцем перетину навчання в віртуальному і традиційному середовищі є персоналізація. Зрештою, неважливо, яким є формат навчання. Головне — це допомогти індивідові проникнути в сутність того, що є для нього найбільш потрібним та значущим. Частково це залежить від особливостей людини, що навчається; частково — від специфіки теми.

Скажімо, розбір клінічних випадків відбувається в умовах «живого» спілкування. Оговорюючи проблему, лікарі та студенти (аналогічно як викладачі права та їхні підопічні) рухаються до істини, ведучи сократівський діалог. Причому навряд чи хтось може заздалегідь спланувати хід запитань і відповідей. Швидше всього, дискусія розвиватиметься по дуже динамічній, сповненій непередбаченими відхиленнями кривій. І це практично нереально відтворити в онлайні. Ймовірно, колись такого ефекту можна буде досягти за допомогою штучного інтелекту. Але зараз нам до цього ще дуже далеко.

Сьогодні багато говориться про те, що в медицині все більше використовується дистанційна модель, коли після завершення курсу лікування контрольні візити до лікаря здійснюють в онлайні. Але наскільки це підходить до освіти? І знов повертаємось до того, що це запитання є неправильним за своє сутністю. Бо планування навчання — це не вибір між двома форматами. Це пошук шляху до цілі, яка полягає в тому, щоб допомогти індивідові досягти якомога вищого професійного рівня.

Хоча це може здаватись очевидним, але пригадаймо слова Стівена Кові (Stephen Covey), який свого часу написав: «Розпочинайте з кінцевої цілі». Тобто перед усім слід визначити, якою є мета курсу — освоєння певних знань чи досягнення якихось поведінкових змін. Але незалежно від цілі, якої ви прагнете досягти, слід врахувати: якою б досконалою не була б структура програми, потрібно сформувати емоційний зв’язок між її змістом та слухачем. Бо глибоко зануритись у процес, можна лише тоді, коли ми, сприймаючи щось, пропускаємо це крізь себе. І немає жодного значення, де це відбувається — в онлайні чи в офлайні.

За матеріалами "Learning Tools, Like Good Wine, Need to Mature", Chief Learning Officer.