Як компанії навчитися вчитися?

Джерело: HURMA

У сьогоднішньому світі людям і бізнесам потрібно постійно перевинаходити себе. У цьому здатне допомогти самонавчання як один із видів навчальних активностей, але лише у випадку, якщо використовується правильно. Олена Жильцова, керівниця Executive MBA kmbs та авторка програми «Управління навчанням. Системний підхід до L&D» ділиться думками про те, що необхідно для ефективного самонавчання та яких помилок варто уникати.

Навчання й розвиток

Перш за все, варто розібратися — що саме вважати навчанням. Моє визначення: це цілеспрямована робота, яку ми проводимо для того, щоб опанувати, зрозуміти, усвідомити певний матеріал і почати застосовувати його на практиці. Наприклад, ми вчимося говорити іспанською або «читати» фінансову звітність компанії.

Розвиток — це ширше поняття, воно стосується якісних, істотних змін у людині. Розвиток не можна звести лише до засвоєння нових знань та умінь. Я розповідатиму про цілеспрямоване навчання, а не про розвиток загалом.

Усвідомлений старт

Навчання — це дуже витратний процес. І мова не тільки про гроші, а й про енергію, час, простір, пам’ять… Інколи ми вчимося «за компанію», інколи — тому що хтось написав «це must» у Facebook. Бувають зовсім банальні причини: скажімо, хтось подарував вам купон на конференцію зі знижкою, і тепер як не піти? Або хтось подарував вам книжку — як же її не прочитати?

Одна з типових помилок — ми не думаємо про те, навіщо починаємо вчитися чомусь, якою є наша ціль, яке завдання ми вирішуємо. І чи взагалі та навичка або те знання, яке ми хочемо зараз опанувати, релевантне нашій кар’єрі та професійній і особистій стратегії (якщо, звісно, ми її маємо).

Також нерідко ми одразу «кидаємось у бій», діємо дуже імпульсивно і не проводимо жодної самодіагностики «на березі». І це велика помилка! Перед початком навчання варто поміркувати: наскільки ми взагалі спроможні до вивчення цього матеріалу? На якій стадії його розуміння ми зараз перебуваємо? Це допоможе прийняти рішення, а чи варто навчатися, і якщо так — як вибудувати освітню стратегію.

Проєктний підхід

Окрім магістральної мети, для цілеспрямованого навчання потрібен своєрідний проєктний менеджмент. Ми маємо розбити мету на під цілі, їх — на завдання, на ключові відрізки. Якось визначити їх для себе у часі, знайти метрики, якими будемо вимірювати ефективність.

Після цього рухаємося поступально. Наприклад, під час вивчення іноземної мови розібралися з умовними артиклями, перевірили, що дійсно з ними розібралися, відсвяткували перемогу — і почали розбиратися з умовними прийменниками.

Відсвяткувати перемогу надзвичайно важливо. Адже одна з найбільших проблем у навчанні — це тривала відсутність відчуття прогресу. Можна вчитися рік, але здається, що кардинально нічого не змінилося. А ми влаштовані таким чином, що відсутність прогресу блокує бажання і спроможність продовжувати.

Власна освітня стратегія

На жаль, ми рідко вчимося вчитися. А для самонавчання це вкрай необхідно: розуміти природу навчання і себе у навчанні, якою має бути послідовність дій, які є правила, що робити можна, а чого не можна. Ми маємо стереотип: спроможність вчитися — це якась вроджена, незмінна якість на кшталт кольору очей. І якщо не дано, то все. Насправді ж, усі можуть навчитися вчитися. Головне — знайти свій навчальний стиль, свої підходи.

Потрібно не тільки опановувати нові знання, але й винаходити себе як учня. Як мінімум, можна виконати таку вправу: взяти аркуш паперу і виписати всі кейси, коли ви навчалися, і це йшло легко, а результат був добрим. Потім — спробувати виокремити щось спільне. Потім — чесно згадати невдалі кейси навчання, власні освітні провали, і поміркувати, що спільного в них. Така рефлексія допоможе формувати свою ефективну навчальну стратегію.

Дизайнуючи самонавчання, потрібно врахувати: де ви найкраще навчаєтесь, у який час доби, в якому темпі. Подумати, які теми ви можете пройти дуже швидко й легко, а на яких треба зупинятися й заглиблюватися. Яких авторитетів ви хочете залучати до навчання (книжки, спікери, події тощо)? В який спосіб найкраще себе координувати та оцінювати?

Дві сторони самонавчання

Переваги самонавчання — це гнучкість та вартість. Але мінусом є нестача зворотного зв’язку. Вона може призвести до того, що ви занадто пізно виявите якусь помилку, тобто вже завчите щось неправильно, матимете певне ментальне викривлення.

Ще один недолік — відсутність ком’юніті. Адже насправді ми вчимося не тільки у викладача, а й в інших учасників. Ком’юніті стимулює, підтягує, заохочує не покладати рук. Наприклад, один учасник у нас в kmbs розповідав, що він дивився не тільки на тих, хто сильніший за нього, а ще й на тих, хто схильний до тих самих помилок. І казав собі: «Ось як ти виглядаєш, коли використовуєш неефективну стратегію».

І, звичайно, у самонавчанні гостро постає питання мотивації та дисципліни. Є люди дуже самовмотивовані й самоорганізовані, але більшості все ж потрібен хтось зі сторони, такий собі «розпушувач тіста», той, хто розхитає, поставить запитання, не дозволить скласти рук, коли ти почнеш збавляти темп. А також хтось, хто підтримає під час зустрічі зі складнощами й помилками.

Чинники успішності

Існує теорія, запропонована Гарвардською школою бізнесу, яка стверджує: для ефективного самонавчання потрібні п’ять наступних «софтових» атрибутів.

1. Натхнення (inspiration), тобто пристрасть, прагнення до досягнень, амбіція, високий рівень домагань. Це коли ти хочеш в цьому житті прорватися і розумієш, що тобі потрібно для цього вчитися. Тоді кожне навчання ти сприймаєш не як чергову напругу, а як чергову можливість, щоб реалізувати свої домагання.

До речі, маленька вправа: перед будь-яким навчанням візьміть аркуш паперу і пропишіть (продумати не досить!), що ви отримаєте після того, як його пройдете. Перелічіть усі бенефіти, великі й маленькі. Це дуже мотивує.

2. Самообізнаність. Треба постійно актуалізувати інформацію про себе, оцінювати себе щодо вимог бізнес-світу, що змінюються, і розуміти, що ти насправді знаєш, а чого не знаєш, що насправді вмієш, а що ні, наскільки те, що вмієш, релевантно тому, як це зараз робиться у світі. Можна порівнювати себе з певними еталонними моделями, з іншими людьми тощо — підходи можуть бути дуже різні.

Варто знайти тих, хто буде готовий надавати вам чесний зворотний зв’язок, «віддзеркалювати» вас. Це допоможе в актуалізації інформації про себе.

3. Самоменеджмент. Можна непогано знати себе й те, що варто вдосконалити в собі, але так і не переходити до дій. Тобто самообізнаність є, а самоменеджменту — нема.

Щоб вийти із цього зачарованого кола, можна спробувати письмово відповісти на запитання: чому я не виправляю й не посилюю те, що як я знаю, давно вже маю виправити та посилити? Інколи причина — наші страхи, інколи — пріоритети тощо. Потрібно дійти до першопричини.

4. Зацікавленість, спроможність зберегти в собі дитячу допитливість. Це коли вам хочеться ставити запитання, досліджувати, думати, шукати, експериментувати.

5. Невразливість. Коли ми вже досягли високого рівня у чомусь, нам складно знову грати роль новачка, визнавати, що ми чогось не розуміємо, прохати когось щось розтлумачити нам повторно. У такі моменти ми відчуваємо себе настільки вразливими, що блокуємо себе й не йдемо в навчання глибше. Тому варто розвивати в собі у певному сенсі невразливість — давати собі право на поступовий успіх, на незграбність, на помилку.

Корисні поради

Ключова зміна в мисленні, яка необхідна для успішного навчання, — це сприйняття навчання як процесу, а не результату. Та й взагалі, не варто очікувати на швидкі результати. Нам хочеться, щоб ми самі й оточення відразу ж визнали відчутний прогрес, але щоб піднятися з одного рівня якісного володіння певною спроможністю до іншого, потрібно у середньому 6-7 місяців.

Водночас оточення помітить лише 10% прогресу. Тому варто переключитися в інший «регістр»: нічого від себе не вимагати, глобально себе не оцінювати, окрім намічених проміжних етапів, радіти дрібним перемогам і максимально отримувати задоволення від процесу. А коли пройдуть умовні 6 місяців, і ви візьмете проміжну «висоту», треба гучно це відсвяткувати.

Також варто розуміти, що самонавчання не дорівнює навчанню у вакуумі. Ми не виносимо за дужки інших людей. Так, ми самі керуємо процесом навчання, але нам все одно хтось потрібен: наприклад, наставник або ментор, який ставитиме влучні запитання, ділитиметься професійними рецептами, надаватиме зворотний зв’язок, сприятиме нашій самообізнаності. Також нам варто продумати систему практики: де і з ким ми спробуємо застосувати нові знання.

І наостанок: насправді, щоб вчитися краще, треба вчитися менше. Не буквально, звісно. А в сенсі, що нам потрібен певний ментальний простір, етапи навчальної тиші, щоб нові знання могли структуруватися у голові. Тому не варто забувати про відпочинок, гарний сон і перерви у навчанні.

Ілюстрація: TalentLMS