Чи готові бізнес-школи до роману?

Інтерв'ю з David Maister для Central and East European Management Development Association (CEEMAN).

З.: У одній зі своїх останніх статей "Чи дійсно вам потрібні стосунки?" (Do You Really Want Relationships?) Ви говорите про різницю між справжніми стосунками та діловою угодою. Ви використовуєте метафору "роману" для справжніх стосунків. Яким чином Ви б оцінили сьогоднішню ситуацію, яка виникла між бізнес-школами та світом реального бізнесу? Наскільки бізнес-школи готові до "роману" із бізнес-світом?

В.: Я не вважаю, що те, що відбувається між бізнес-школами та реальним світом бізнесу, можна назвати "романом". Я не говоритиму про всі країни, але у більшості тих місць, де я був, підхід до бізнес-освіти залишається академічним, зі всіма академічними цінностями. Звісно, бізнес-школи прагнуть навчати бізнесу, але це відбувається здебільшого із відособленої перспективи. Бізнес-школи навчають професорів, а не менеджерів. Вони прагнуть бути спостерігачами, а не учасниками. Більшість із них схожі на антропологів, які вивчають давні племена, проте не прагнуть стати часткою цих племен.

Бізнес-школи претендують на підготовчу роль для бізнес-кар'єри, але правда полягає в тому, що вони здійснюють дуже обмежену підготовку. Про це я писав у одному зі своїх блогів: "Я отримав всі можливі дипломи з бізнесу, які пропонуються у всіх точках нашої планети, навіть навчався у Гарвардській бізнес-школі. Після всіх цих занять я знаю дуже багато про бізнес, але майже нічого — про управління".

"Бізнес" як предмет (чи навчальна програма) вводить Вас у логічні, раціональні та аналітичні питання. Управління ж — це навик, який не має нічого до діла з логікою, раціональністю чи рівнем інтелекту. Це просто та річ, яка ідентифікує, чи можете Ви керувати людьми, відділами, компаніями. Управління — це майстерність впливу на людей. Ніяка ерудиція не допоможе стати кращим управлінцем, якщо Ви не вмієте взаємодіяти з людьми.

Щоб допомогти людям розвинути свої менеджерські навички, не слід проводити дискусії про управління (чи ще гірше — про лідерство), натомість, слід поставити людей у реалістичні умови, де вони матимуть змогу на практиці спробувати себе в ролі лідера. Таким чином вони зуміють розвинути свої навички.

З.: Що потрібно бізнес-школам, щоб почати "роман" із бізнесом? Чи повинні вони взаємодіяти також між собою? Якщо так, яким чином це здійснити?

В.: У моїй статті "роман" протиставляється діловій угоді. Перше — це довгострокова взаємозалежність, друге — тимчасове співробітництво. Бізнес-школи, як і всі університетські установи, не прагнуть взаємозалежності. Більше того, кожен студент прагне виокремитися, отримати свою особисту й унікальну інтелектуальну власність. Факультети прагнуть незалежності, а не взаємозалежності.

Те ж саме можна сказати про стосунки зі студентами. Ні про яку тривалу взаємозалежність не йдеться. Йдеться лише про ділову угоду: ми платимо вам гроші, а ви за це ділитеся з нами частиною своєї кваліфікації. Прикладів інакшого підходу фактично не існує. Можливо — один чи два у світі.

З.: Ви наводили цитату: "Людям байдуже, скільки ви знаєте, поки вони знають, що вам не байдуже". Ці слова можуть стосуватися лише індивідів, чи, можливо, їх слід покласти у програму кожної бізнес-школи?

В.: Звісно, навчальні заклади повинні звертати увагу на тих, для кого вони виховують своїх випускників. Теоретично можна уявити бізнес-школу, яка цілком і повністю працює відповідно до своєї місії. Але особисто мені ніколи не доводилося зустрічати такі приклади в реальності. Як і більшість організацій, бізнес-школи зазвичай прекрасно розуміють, до чого їм слід прагнути, проте, рідко дотримуються власних стандартів.

З.: Великі організації все частіше розвивають систему своєї власної освіти та тренінгів, включаючи корпоративні університети. З іншого боку, зважаючи на зростання конкурентності серед бізнес-освіти, школи часто намагаються приєднатися до певних корпорацій. Які можливості для "роману" між школами та бізнесом відкриваються завдяки цим тенденціям?

В.: Багато великих професійних організацій, намагаючись розвинути своїх менеджерів, об'єднуються із бізнес-школами. Таким чином їм вдається отримати професійно навчених бізнес-осіб. Проте, коли йдеться про управління, виникає та сама проблема. Чи можуть (нехай навіть двічі інтелектуальні) люди займатися управлінням, якщо у них немає анінайменшої практики?

Проте, такий підхід частіше буває винятком, ніж правилом. Складається враження, що університети, які йдуть на цей крок зближення із бізнесом насправді прагнуть отримати додатковий аналітичний матеріал для своїх досліджень, а не надати практичних навичок своїм студентам. Очевидно, що із плином часу бізнес-школи стають дедалі більш академічними структурами.

Говорячи це, я не стверджую, що бізнес-школи не приносять ніякої користі. Я дуже вдячний за ту освіту, яку отримав від бізнес-шкіл, і гордий тим, що навчався у цих закладах. Проте, жодна зі шкіл не допомогла мені стати кращим менеджером.

Ярослав Федорак, за матеріалами DavidMaister.com.