Чи завжди хороший генеральний директор — поганий тато (або мама)?

Опитування батьків, які працюють, виявило, що 58% з них із радістю б погодилися на додаткові пільги з боку роботодавців на потреби батьківства. 71% татусів, які мають дітей віком до 5-ти років, за можливості пішли б у оплачувану відпустку, щоб доглядати за дитиною. Нарешті, 68% батьків, якби їм не слід було приносити додому гроші, взагалі покинули б роботу, щоб завжди перебувати зі своїми малюками.

Проте, існує виняткова категорія людей, які зазвичай мислять зовсім по-іншому — генеральні директори. Том Стерн (Tom Stern) колишній працівник HBO, який сьогодні займає пост генерального директора у рекрутинговій компанії Stern Executive Search з головним офісом у Лос-Анджелесі, також мислив як і більшість людей його рівня. Він дуже багато і наполегливо працював. Часу на сім'ю зовсім не залишалося, поки у 2002-му році прикрий випадок не змусив Тома по-новому поглянути на сімейні цінності. Озброєні злочинці напали на нього та його дружину Лізу у власному домі, мало не вбивши її.

"Я неначе прозрів, — ділиться своїми враженнями Том, — і раптово зрозумів, що насправді має значення у моєму житті". З того часу він повністю переключив свої пріоритети на сім'ю, написавши чудову (і кумедну) книгу, "Татусь — генеральний директор: Як уникнути звільнення зі своєї сім'ї" (CEO Dad: How to Avoid Getting Fired by Your Family). Нижче наведено коротке інтерв'ю із Томом.

З.: Чому успішні керівники так часто виявляються нікчемними чоловіками та батьками?

В.: Повірте, зовсім не тому, що генеральні директори холодні та бездушні. Радше тому, що дуже важко підтримувати хороші стосунки зі своїми дітьми через електронну пошту. А якщо серйозно, то більшість видатних керівників звикли до уваги з боку суспільства, вони ставлять свою роботу на перше місце. Дітям байдуже, на якій посаді ви працюєте. Вам слід забувати про свою роботу, коли ви поруч з ними. А це дуже складно.

Якщо на роботі ви можете все виміряти і проконтролювати, то із сім'єю все не так просто. Сім'я набагато більш аморфна і вона може збити з пантелику навіть найталановитішого директора. Окрім того, на роботі ви повністю задовольняєте своє его. Ніхто не поставить під сумнів ваш авторитет чи владу. Тому ви намагаєтесь постійно все контролювати. Чи не мені про це знати? Я продовжував спілкуватися з клієнтами навіть тоді, коли гуляв із дочками по Діснейленду. Це тепер я розумію, що поводив себе як справжнісінький негідник.

З.: У своїй книзі ви пояснюєте, що мозок батька-керівника працює інакше, ніж мозок нормальної людини? Чи є від цього ліки?

В.: У моєму випадку такими ліками став шок від нападу злочинців. Проте повинні існувати й інші способи. Наше суспільство прихильно ставиться до владних і цілеспрямованих людей. Для самозакоханого керівника дружина та діти можуть стати неприємним обов'язком, який заважає робити кар'єру. Єдиними ліками від такого ставлення є вольове рішення ставити перед собою певні цілі та плани у сім'ї так само, як ви ставите їх на роботі.

Що вам заважає придумати Місію своєї сім'ї? Яку сім'ю ви хочете створити? Що для цього потрібно? Виробіть бізнес-підхід до своєї сім'ї. Можете провести навіть опитування "задоволеності клієнтів" у себе вдома. Дитяча кімната повинна стати для вас не менш важливою, ніж зал засідання ради директорів. Звісно, я не можу стверджувати що цей метод стане панацеєю. Але насамперед вам потрібно усвідомити потребу змін, захотіти виправити ситуацію в сім'ї.

З.: А як ставляться до вашої книги ті, для кого ви пишете, тобто самі генеральні директори?

В.: Генеральним директорам дуже складно визнати, що у них є проблеми у сімейному житті. Вони сповідують оптимістичний світогляд: "У наступному кварталі все буде краще..." Коли йдеться про найрідніше — люди обирають захисну позицію. Саме тому я і намагався написати книгу у гумористичному ключі — це дозволяє людям розслабитися і краще сприймати зміст. Деякі генеральні директори після прочитання книги запитували мене, чи вдалося мені досягнути ідеального балансу між роботою та особистим життям. Але ідеального балансу досягнути неможливо. До нього можна лише наближатися, встановлюючи кожного дня нові пріоритети.

З.: Останнє запитання. А як ваша сім'я відреагувала на зміни?

В.: Дуже позитивно. Я проводжу більше часу зі своїми дітьми. Не відповідаю на робочі дзвінки під час обіду. Я визнав, що вдома не можу мати над всіма такого ж тотального контролю, як і на роботі. Зрештою, ви ж не можете "звільнити" своїх дітей через погану поведінку або недосягнення певних цілей.

За матеріалами "Do CEOs make lousy dads (and moms)?", CNNMoney.com.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.