Бізнес-школи і підприємництво: як подолати прірву

Стів Бланк (Steve Blank) — серійний підприємець та автор методології побудови стартапа Lean LaunchPad. Його виступи у Кремнієвій долині, яку важко вразити якимись ідеями, збирають повні зали різношерстої публіки — від барменів до венчурних інвесторів. Серед учнів Бланка — Ерік Ріс (Eric Ries), автор відомої книги «The Lean Startup» («Ощадливий стартап»), у якій висвітлено засади успішного підприємництва ХХІ століття. В інтерв’ю виданню Poets & Quants Стів Бланк розповів, чому, на його думку, заклади ділового навчання не відповідають вимогам сучасного бізнесу.

Стів Бланк (Steve Blank)

Раніше Ви казали, що з навчанням засад підприємництва у бізнес-шкіл майже нічого не виходить. Чи змінилося щось з того часу?

Так, і треба сказати, що зміни відбуваються настільки швидко, що мене це дивує. Десь чотири-п’ять років тому вся програма з підприємництва обмежувалась «наукою» написання бізнес-плану. Тепер це не розглядається як щось найважливіше для підприємця. А якщо ви й досі працюєте по-старому, можете вважати, що студенти розумніші, ніж ви. Бо багато хто з них мав змогу переконалися на власному досвіді: після перших же контактів з клієнтами бізнес-план починає розсипатися вщент. Який же сенс змушувати ваших слухачів працювати над бізнес-планом? Тим більше, що зараз є альтернативна модель, яку вже використовують Берклі та Стенфорд. Сенс використання Lean LaunchPad - навчити студентів як збудувати стартап типу lean експериментальним шляхом.

А яким, на Вашу думку, буде майбутнє підприємницької освіти?

Зараз великі компанії використовують стартаперський досвід, але жодна з бізнес-шкіл ще й досі цього не «помітила». Саме корпоративне підприємництво та інновації стануть головною темою наступного десятиліття. Бізнес-школи, які спроможуться розробити відповідні програми, будуть «гребти гроші лопатою», а їхні випускники миттєво розлітатимуться по великих корпораціях.

Чи є бізнес-школи, які можуть похвалитися певними успіхами у царині корпоративної інновації?

В основному ця тема й надалі знаходиться на останніх позиціях у списку пріоритетів цих закладів. Поки що я не бачив жодної бізнес-школи, яка б усвідомлювала потенціал цієї ідеї. Отже, першопрохідці реально можуть захопити весь простір.

Насправді це ніша з величезними можливостями і невдоволеними потребами. Зараз дехто запускає курси з інновації стартапів. Але ж тема корпоративної інновації набагато складніша, і підходи, які застосовують фірми-«новачки», не працюють у великих компаніях. Літератури ж та досліджень, присвячених цьому питанню, майже немає.

Чому ж бізнес-школи не поспішають із впровадженням питання корпоративної інновації до своїх програм?

Вищі навчальні заклади консервативні за своєю природою. З одного боку, вони не можуть братися за щось тільки тому, що це сьогодні модно. Але з іншого боку, через свою надмірну обережність університети ризикують пропустити нові тенденції. Пригадаймо історію бізнес-шкіл. Перша MBA-програма стартувала у Гарварді 1908-го. Ми дещо призабули, що її повна назва звучить так — магістр ділового адміністрування. Отже, курс було створено з метою підготовки кадрів для управління компаніями. Саме цим бізнес-школи і займаються вже більше 100 років — стратегія управління, організаційна теорія, ланцюг постачань тощо. Звісно, в цьому немає нічого поганого. Але протягом кількох останніх років до нас нарешті почало доходити: готуючи управлінців-виконавців, ми не готуємо тих, хто б займався пошуком — створював би нові підприємства.

Вся сутність полягає у тому, що великі корпорації повинні функціонувати як стартапи, бо реалії зовнішнього середовища зараз цілком інші. Китай — глобальний виробник, прозоре ціноутворення... Тому й треба змінювати спосіб мислення керівників компаній — змінювати все: те, як вони діють, рухаються, підходять до інновації. Бізнес-школам слід підходити до справи так: «Добре, світ змінився — тож який продукт ми повинні поставляти корпораціям? Напевно, їм потрібні як творці-інноватори, так і управлінці».

А чи готові Ви запропонувати щось, аби заповнити цей пробіл?

Навчання, процеси, інструменти, процедури, — все, що використовується зрілими гравцями, в контексті стартапів виглядає цілком інакше. Тому потрібна ціла програма інтегрування стартаперської ДНК до генетичного коду традиційних корпорацій.

Перед тим, як розробити програму навчання підходу lean startup для власне стартапів, я придумав низку ключових термінів для стартапів, як-от - «розвиток клієнтів», «канва бізнес-моделі», «ітеративний інжиніринг», - а потім вже перейшов до створення самого навчального курсу. В разі великих компаній шлях буде аналогічний. Зараз я працюю над створенням термінології для них. Хоча, якщо чесно, поки що незрозуміло, як ми поєднаємо окремі частини мозаїки у цілісний програмі.

Які б програми та курси Ви порекомендували б студентам, зацікавленим у корпоративній інновації?

Пройдіть всі курси з підприємництва, які лише зможете, — всі курси з корпоративних фінансів, а потім задумайтесь, чому ж вони несумісні.

На мою думку, кожний студент бізнес-школи обов’язково мусить мати у своєму активі курси навчання з експериментального підприємництва та з програмування. Крапка. Без цього ніхто не може стати нормальним менеджером.

Ні, я не пропоную всім перетворюватися на програмістів. Але, як ви управлятимете софтверною фірмою, її бюджетом, розробниками, якщо не матимете жодного поняття про програмування? Звідки знатимете, що таке інновація і яким повинен бути її темп? Як оцінюватиме, скажімо, такі речі — чи швидко працює наша програма та чи рухаєтесь ви у правильному напрямі?

Ви проводите курс Lean LaunchPad через Udacity. Чи вважаєте Ви, що майбутнє ділової освіти в онлайні?

Ні, онлайн-програми корисні як частка гібридної програми інтенсивного навчання. Так, керують стартапами не бухгалтери — тому онлайн-курс якнайкраще підходить для того, аби дати засновникам уявлення: що таке cash flow або звіт про прибутки та збитки. Але навчання безпосередньо на досвіді — це цілком інша річ.

Як же Ви пропонуєте підійти до навчання основ підприємництва?

Засада №1: якомога швидше забирайтеся геть із класної кімнати. Ми її використовуємо виключно для підсумування того, чого люди навчилися у реальному середовищі. Звісно, теорія потрібна, але якщо готувати хірургів тільки в аудиторіях, не даючи їм доторкнутися до справжнього пацієнта, все закінчиться погано. З підприємництвом аналогічно.

Крім того, не варто забувати, що стартап — це не велика компанія в мініатюрі. Адже гравець, що ствердився на ринку, знає — хто його клієнти, хто конкуренти, яку стратегію ціноутворення застосовувати... Натомість стартап — це всього лише серія припущень; потрібно сформулювати робочі гіпотези, а потім їх протестувати. Якщо ж гіпотези виявляться помилковими — слід змінити припущення. Отже, це як наука.

Для формулювання гіпотез ми використовуємо таке поняття, як «канва бізнес-моделі». Метою процесу «розвиток клієнтів» є отримання зворотного зв'язку; натомість процес «ітеративний інжиніринг» використовуються для створення життєздатного продукту, котрий у міру того, як ви навчатиметеся, ставатиме все досконалішим.

Після того, як наші студенти отримують новий матеріал (це відбувається щотижня), вони йдуть до 10-15 клієнтів чи партнерів для того, щоб підтвердити чи спростувати гіпотези щодо певного компоненту бізнес-моделі. А через тиждень кожна команда представляє в аудиторії свої висновки.

Якось Ви сказали, що найкраще підприємництву може навчити сам підприємець. Втім, підприємці не завжди є найкращими викладачами...

Абсолютно з цим погоджуюсь. Викладання — це справжнє мистецтво, і якими б не були ваші успіхи в бізнесі, це не означає, що ви раптом стали геніальним викладачем.

Я навчився викладати у Берклі — завдяки тому, що адміністратори додумалися поставити мене в пару з насправді чудовими педагогами. В Стенфорді я спочатку допомагав іншим у викладанні їхніх курсів (при цьому мене постійно контролювали) — і лише після цього отримав право вести власну програму.

На що повинні звернути увагу бажаючі навчатися на MBA, оцінюючи бізнес-школу?

Ось вам тест: якщо програма бізнес-школи на 2015-й рік є такою ж, як і 2005-го, це означає, що ви прийшли не туди, куди треба.

Я люблю наводити приклад Стенфорда, який є університетом, зорієнтованим назовні. Тобто цей заклад безперервно контактує як зі стартапами, так і з великими компаніями. Натомість деякі університети зорієнтовані всередину: «ми маємо гарних дослідників, видаємо купу статей та маємо справу з консалтинговими фірмами...», — постійно говорять вони. Насправді є величезна різниця у швидкості та енергії, з якими і перші, і другі взаємодіють із зовнішнім середовищем. Якщо ж ви опинилися в університеті, зацикленому на собі, вважайте, що вам не пощастило, бо світ не стоїть на місці.

Зрозуміло, що моя думка суб’єктивна, але я завжди у першу чергу дивлюся на те, наскільки швидко школа починає всмоктувати в себе речі, які є однозначним відображенням змін у світовій економіці (є не просто модною ідеєю чи концепцією). Ніхто не хоче навчатися у закладі, який продукує менеджерів для управління компанією з минулого століття. Вам потрібна бізнес-школа, що навчає, як керувати організаціями у наступному десятилітті.

За матеріалами "Why Business Schools Are Still Missing The Mark On Entrepreneurship", Poets & Quants.