Бізнес і етика: як подолати протиріччя?

Що спонукає компанії ставити під загрозу власне майбутнє, вчиняючи неетичні дії? Чи зловживання в бізнесі є продуктом зусиль окремих недобросовісних гравців або системним явищем? Чи можливо вдосконалити капіталізм? Зокрема, ці питання є темою досліджень Джонатана Хайта (Jonathan Haidt), фахівця у сфері моральної психології, професора бізнес-школи Stern Нью-Йоркського університету, автора книги «The Righteous Mind» («Праведний розум»).

Джонатан Хайт (Jonathan Haidt)

Як Ви підійшли до вивчення проблеми бізнесу та етики?

Неможливо абстрактно вивчати, що змушує людей вчиняти неетичні дії. Потрібно принаймні розбиратися в праві, корпоративному управлінні, фінансах та бухгалтерському обліку. Я знав, що особисто не зможу все це опанувати, тому запросив кількох спеціалістів. З часом ми розробили свою систему етики складних систем, яку, на мою думку, можна застосувати в контексті різних організацій — як приватних, так і державних.

А якою є структура цієї системи?

Її перший рівень стосується психології. Бізнеси складаються з окремих людей, яким притаманні спільні вади (їх детально проаналізовано у кількох відомих працях з психології (наприклад, у книзі Дена Аріелі (Dan Ariely) «Predictably Irrational» («Прогнозовано нераціональні»)). Питання, як соціальне середовище впливає на індивідуальну поведінку доволі добре досліджено. Є чимало рекомендацій, як зменшити ризик того, що люди прийматимуть погані рішення. Візьмемо вкрай простий приклад: розмістивши фотографію когось із дуже пронизливими очима, можна створити в людей відчуття, що хтось за ними спостерігає. А це дещо зменшує ймовірність вчинення неетичних дій.

Другим рівнем є організаційний. Це вже сфера соціології. Бо організація формується зі взаємодії окремих індивідів. Саме це вдихає в неї життя та формує моральні цінності. Змінити організаційну культуру набагато важче, ніж змусити людей діяти правильно; але ефект від цього буде набагато більшим та тривалішим. Фінансові регулятори, яких турбує культура Уолл-Стріт, намагаються підійти до проблеми етики з організаційного рівня. Але поки що не зрозуміло, чи в змозі великі банки прищепити культурні зміни.

Всі ці групи вбудовані в екосистему, котра складається з культури й законодавства — національного та локального рівнів. Якщо регуляторна система заохочуватиме формування моральних організаційних культур, тоді компанії змушуватимуть свій персонал дотримуватись етичної поведінки.

Зрозуміло, якщо ви функціонуєте у висококорумпованій країні, де немає вільної преси, яка б поширювала інформацію про неетичну корпоративну поведінку, вам буде набагато важче створювати етичні системи.

Як така система функціонує в умовах реальної компанії?

Наприклад, ви хочете прищепити в структурі такі якості, як чесність та цілісність поведінки. Для початку можна впровадити правила та стимули, котрі б змушували персонал не обманювати та не маніпулювати інформацією. Наприклад, якщо нагадати на початку зустрічі про правила етики, можна зменшити ймовірність ситуації, коли, заглибившись в обговорення якихось складних питань, люди взагалі «забувають» про етичний аспект.

Далі ви дивитесь на організаційний рівень та думаєте, якою хочете бачити культуру компанії. Дуже добре відобразити бажані для вас особистісні якості у переліку основних цінностей фірми. Проте практика показує, що такі публічні заяви, як правило, не корелюються з етичністю культури. Тому демонстрування лідерами організації потрібних поведінкових моделей на власному прикладі є набагато важливішим. Винаймаючи, звільняючи та просуваючи, керівники мусять орієнтуватись не лише на суто професійні характеристики, але й також на наявність певних особистісних рис.

І, врешті-решт, ви мусите досконало знати правове та регуляторне середовище, в якому функціонує компанія. А в разі кризи, спричиненої проблемами юридичного чи етичного характеру, забезпечити, що ваша організація діятиме у спосіб, який підтвердить етичну сутність її культури.

» Докладніше на Amazon

Чи можна запобігти кризовій ситуації, відстежуючи дії окремих індивідів?

Щоб отримати якісь переваги для себе, люди можуть брехати чи брати на себе надмірні ризики, але у тривалій перспективі платити за це доведеться фірмі. Після глобальної фінансової кризи став популярним вираз: «Мене не буде — і вас не буде».

Отже, чимало багатьох етичних систем структуруються таким чином, щоб змусити всіх мислити категоріями довгостроковості. Але також критично важлива роль мусить належати праву. Якщо людина знає, що нема чого боятись кримінальної відповідальності, вона може приймати безглузді рішення чи вчиняти противоправні дії, а за наслідки цього розплачуватимуться інші.

Дехто говорить про потребу регулювання фінансових ринків. Що Ви думаєте з цього приводу?

Щоб розбагатіти у здоровій галузі, потрібно якось покращувати життя споживачів. Але фінанси — це особливий світ, бо однією із основних видів діяльності в ньому є трейдинг. Акції чи інші інструменти торгуються за певною ціною, а, скажімо, через рік виявляється, що одна сторона виграла, інша ж — програла. Тому в цій сфері є більше стимулів для приховування інформації та маніпулювання нею.

Криза 2008-го показала: деякі фінансисти намагаються виграти, завдаючи людям шкоди; наприклад, використовуючи агресивні техніки продажу, спонукати недосвідчених споживачів купувати іпотеки або інші фінансові продукти, які наражають їх на проблеми. Звісно, коли ми за цим спостерігаємо, то відразу говоримо: потрібне регулювання. Так, потрібно запобігти зловживанню системою. Але якщо ми це робитимемо з допомогою регуляторних положень на тисячу сторінок, то в першу чергу «годуватимемо» легіони юристів, які отримують широке поле для використання складності та пошуку «лазівок».

Чи є якась альтернатива?

Нещодавно я розмовляв з Майком Бонтрейджером (Mike Bontrager), засновником на керівником Chatham Financial — фірми, яка допомагає іншим гравцям використовувати деривативи для зменшення фінансового ризику. Він стверджує, що клієнти Chatham чітко розуміють, що їм пропонується. Адже у багатьох випадках компанії, які звертаються до банків з Уолл-Стріт за поміччю в хеджуванні ризику, нагадують овець, котрі йдуть до м’ясника. Бо вони не розуміють, що їх чекає. Деякі банки, використовуючи складність продуктів, отримують для себе однобічні переваги. Але якщо такі фірми, як Chatham зміцнюватимуть свій ринковий вплив, то все менше «овець» обиратимуть «бойню» і ця бізнес-модель із часом відімре. На мою думку, такий шлях є кращим, ніж складне регулювання. Або ми можемо використовувати філантропічні програми для стимулювання чи субсидіювання бізнес-моделей, у рамках яких неможливо заробляти прибутки, вчиняючи несправедливі чи неетичні дії.

Наприклад, у Кремнієвій долині з’явився новий тренд. Фірми фінансують винагороди за технологічну інновацію. Переможці отримують купу грошей та визнання. А що якщо хтось запропонує $20 млн., щоб профінансувати підприємця, який запропонує модель кредитування, котра б не затягувала людей у боргову спіраль? А що якщо споживачі почнуть масово переключатись на цю компанію? Тоді кредитувальників-«хижаків» просто буде вичавлено з ринку.

Що спонукало Вас взятись за написання нової книги «Three Stories about Capitalism: The Moral Psychology of Economic Life» («Три історії про капіталізм: моральна психологія економічного життя»)?

Коли я почав вивчати історію капіталізму, це стало для мене таким же одкровенням, як і відкриття теорії біологічної еволюції у студентські часи. Я усвідомив, що процес природного відбору, який урухомлює зміни в природі, також відбувається в економічному світі. При цьому наслідки дії теорії руйнування задля творення, аналогічно, як і природного відбору, у багатьох людей викликають сумніви щодо моральності цього, а нерідко — й відверто негативне ставлення.

Зараз у світі є дві філософії сприйняття капіталізму. В рамках першої (яку я назвав «капіталізм — це експлуатація») — даний устрій представляється як вірус, як прокляття для незаможного населення планети. Другу ж філософію можна визначати, як «капіталізм — це звільнення». Бо протягом століть люди були підневільними селянами чи кріпаками. І лише у ХVII столітті з початком розвитку капіталізму вони отримали свободу. Почав формуватись середній клас, який став рушієм економічного благополуччя суспільства в цілому. Так, згідно Світового банку, протягом кількох найближчих місяців частка населення Землі, що живе в умовах крайньої бідності, вперше в історії стане меншою за 10%.

Якою ж є третя історія про капіталізм?

Поки що не можу цього сказати. Людство вже давно шукає способи якось поєднати дві перші. Не включаю, що створити цілком нову філософію капіталізму так і не вдасться. Найкраще, що ми зараз можемо зробити, — це розпочати з історії «капіталізм — це звільнення», при цьому усвідомлюючи тенденцію до ідеалізації вільного ринку, а також — наявність ідеологічного складника у ставленні як до ринку, так і до його гравців. Теорія «свідомого капіталізму» Джона Макея (John Mackey) та Раджа Сісодіа (Raj Sisodia) — чудовий приклад третьої історії, яка є варіацією другої.

Кожна держава мусить шукати свою версію поєднання динамізму розвитку і моральності. Не існує рішення, яке б однаково підходило всім. Наприклад, у Франції непросто звільняти працівників. Це можна сприймати як вияв морального ставлення, але водночас процес прийняття на роботу там складніший. Також такий підхід може вповільнити розвиток підприємства. У цьому плані Сполучені Штати є динамічнішими, але в людей набагато менше впевненості у завтрашньому дні. Крім цього, рівень соціально-економічної нерівності в нас вищий.

Я хочу відійти від моралізування у чистому вигляді та дати людям набір концепцій зі сфер етики, економіки та психології, з тим щоб вони змогли глибше осмислити сутність капіталізму. Пошук досконалішої форми капіталізму, на мою думку, є найважливішим викликом XXI століття.

За матеріалами "The Thought Leader Interview: Jonathan Haidt", strategy+business.