Що може зробити прогнози кращими?

Фінансові радники, телезірки та незліченні експерти, — всі з готовністю дають свої прогнози щодо різних аспектів майбутнього, наприклад, стосовно ймовірних подій на фондових ринках чи перспектив розвитку міжнародних стосунків. У своїй книзі «Superforecasting: The Art and Science of Prediction» («Суперпрогнозування: мистецтво і наука передбачення») Філіп Тетлок (Philip Tetlock) разом із співавтором Деном Гарднером (Dan Gardner) розглядають питання — що може дозволити людині вдосконалити свою здатність прогнозування.

Філіп Тетлок (Philip Tetlock)

Як Ви в цілому оцінюєте якість прогнозування?

Уявіть, що ви відомий аналітик та берете участь у турнірі з прогнозування, де вам протистоять звичайні люди. Чи є гарантія, що ви переможете? Жодної! Найкраще, на що ви можете сподіватися, — це нічия.

Деcь у середині 1980-тих ми використали метафору шимпанзе, що кидає дротики в мішень, як базовий стандарт прогнозування. Багато людей не можуть перевершити цей рівень — наприклад, через безнадійну складність середовища. Якщо ви граєте в рулетку в Лас-Вегасі, ваша результативність буде на рівні шимпанзе з дротиками. Але подеколи люди не спромагаються перевищити базовий стандарт навіть у середовищі, що характеризується певними закономірностями, котрі можна вловити, якщо вам вистачає проникливості.

У своїй книзі Ви пишете про те, що чимало людей роблять з метафори шимпанзе висновок: прогнозування — це дуже поганий інструмент. Але ж йдеться про те, що передбачення має певні обмеження.

Саме так. Продуктивність прогнозування залежить від характеристик середовища; і визначити, якою може бути точність передбачення в певних умовах, можна лише організуючі спеціальні змагання. Саме це ми намагалися зробити, проводячи з 2011-го до 2015-й рік турніри з прогнозування під патронатом IARPA (Агенції з перспективних досліджень у сфері розвідки). В них взяло участь десятки тисяч людей, які намагалися дати прогнози по 500 питаннях, котрі було сформульовано розвідувальною спільнотою США. Ми переконались, що деякі індивіди виявилися не лише набагато продуктивнішими, ніж шимпанзе з дротиками, але й змогли подолати значно вищі бар’єри.

Проте висновки стосовно того, хто хороший прогнозист, а хто поганий, слід робити дуже обережно. Адже дуже легко зробити з людини дурня (або, навпаки, генія), поставивши їй нерозв’язно важкі (чи відносно легкі) запитання.

Ми не змушували учасників змагань виносити однозначні судження (так або ні) — було запропоновано шкалу ймовірності (з градацією від нуля до одиниці). Також нами проводилось дуже ретельне обчислювання точності прогнозів упродовж певного періоду часу; на підставі чого визначались індивіди, які демонстрували високу точність передбачення. Протягом чотирьох років ці суперпрогнозисти займали провідні місця на турнірах.

Якщо коротко, що є спільного у суперпрогнозистів?

Коли ви запитуєте в політиків, до чиєї думки варто прислухатись, вони, як правило, називають когось зі свого табору. Але, як виявилося, здатність робити хороші прогнози мало пов’язана з ідеологією. Є певна тенденція стосовно того, що суперпрогнозисти менш ідеологізовані, але навіть ті з них, хто твердо дотримується певної лінії, в змозі відкласти свою думку вбік (принаймні тимчасово) та сфокусуватись на точності.

Чи можна підвищувати результативність прогнозування?

Врешті-решт, ви досягнете точки, за якою вже не можливо зростати як прогнозист. Будь-яке середовище несе у собі певний рівень невизначеності, який неможливо подолати. Так, яким би ви не були суперпрогнозистом, навряд чи вам вдасться точно передбачити, наприклад, вартість акцій Google на Нью-Йоркській фондовій біржі наступного тижня. Зараз важко сказати, чи використання суперпрогнозистів дозволить суттєво просунутись на таких ділянках; але є чимало сфер, де можна значно підвищити точність ймовірнісних суджень (хоча раніше нам здавалося, що це нереально зробити). Серед таких речей — прогнозування ескалації чи деескалації міжнародних конфліктів, ймовірність підписання певних договорів або вихід Греції з Єврозони. Крім цього, є багато проблем, пов’язаних з фінансовими ринками та бізнес-рішеннями, де також можливо підвищити якість ймовірнісних оцінок. Здебільшого, люди роблять прогнози на кшталт — «це може відбутися»; «це, ймовірно, може статися», що несе у собі дуже мало інформації. Якщо я кажу, що щось може трапитися — наприклад, завтра ми можемо зіткнутися з астероїдом чи Греція може вийти з Єврозони до кінця 2017-го — я маю на увазі, що це станеться з ймовірністю 1% чи 99%. Якщо попросити людей оцінювати ймовірність подій у приблизних цифрах, це дозволить їм вдосконалюватись як прогнозистам, а іншим вести рахунок їхньої результативності.

» Докладніше на Amazon

Деякі відомі аналітики дуже не люблять, коли їхні прогнози не збуваються (а ще більше не люблять це визнавати). Ви ж пишете про те, що лідері турнірів з прогнозування, навпаки, готові визнавати свою неправоту. Як Ви пов’язуєте з цим явищем притчу про лисицю та їжака, котра наводиться в книзі?

Це метафора з поезії давньогрецького поета Архілоха (Archilochus), котрий жив 2,5 тис. років тому. Я не великий знавець античності, але зміст цього виразу приблизно такий: «Лисиця знає багато речей — їжак знає те, що важливо».

В контексті політичних та економічних дискусій «їжаками» можна назвати тих, хто неухильно вірить в певну ідеологічну доктрину. Для когось — це ідея глобалізації, що об’єднає світ в одне ціле. А, скажімо, лібертаріанцями рухає віра в те, що вільний ринок здатен розв’язати майже всі наші проблем. Натомість ті, хто дотримується лівих поглядів, вважають, що потрібне суттєве втручання держави для того, аби подолати соціальну та майнову нерівність. Деякі ж екологи застерігають: ось-ось має настати щось схоже на Апокаліпсис. Отже, всі ці люди живуть своєю ідеєю, якою в основному живляться їхні прогнози.

На відміну від «їжаків», «лисиці» більшою мірою схильні до еклектики. Вони синтезують дуже різні ідеї — скажімо, можуть бути трохи екологами й трохи лібертаріанцями; або трохи соціалістами і трохи «яструбами», коли справа торкається певних аспектів національної безпеки.

У своїх перших дослідженнях ми з’ясували, що «лисиці» є кращими прогнозистами, ніж «їжаки»; а на пізніших етапах, проводячи психологічні досліди, побачили дещо схоже: люди, які демонстрували високу ступень вираженості таких особистісних якостей, як відкритість та неупередженість розуму й потреба пізнання, здебільшого, появляли себе як результативніші прогнозисти.

Як же змусити людей прислуховуватися до «лисиць»? Адже в медійному просторі домінують цілком інші постаті…

І в цьому криється певна дилема. Уявіть, що ви продюсер великого телешоу і вам потрібно вибирати, який із двох наступних індивідів краще вам підійде. Один розповідатиме про масштабну подію, що межує з сенсацією, наприклад: Єврозона зазнає краху через два роки; китайська економіка «піде під укіс» або в Саудівський Аравії відбудеться заколот та скинуть династію Саудитів. Це людина — харизматична, впевнена в собі, вміє доносити свою думку цікаво та переконливо. Або вийде хтось інший та скаже: «Так, з одного бокує є певна ймовірність краху Єврозони; але з іншого — цьому протидіятиме ціла низка факторів; тож швидше всього, протягом найближчого року чи двох, навряд чи ми спостерігатимемо кардинальні зміни». Хто ж з цих двох індивідів яскравіше виглядатиме на телеекрані? Відповідь очевидна…

Більший попит на «їжаків», частково, можна пояснити тим, що вони продукують вражаючий «медійний шум» та, відповідно, отримують вищі рейтинги. Тому можна сказати, що між результативністю прогнозування та суто медійною ефективністю існує певна зворотна залежність.

А як, на Вашу думку, змінюватиметься роль людського прогнозування в епоху суперкомп’ютерів?

У книзі ми наводимо інтерв’ю з Девідом Ферлуччі (David Ferrucci), котрий очолював групу дослідників, які створили суперкомп’ютер IBM Watson, здатний відповідати на запитання, що задаються природною мовою. В 2011-му Watson виграв у найкращих гравців телевізійної вікторині Jeopardy. Серед речей, які ми обговорили з Ферлуччі, напевно, найцікавішим було питання людського і машинного прогнозування. Так, для нього цілком очевидно, що машина може без жодних проблем відповісти, скажімо на таке запитання — «які два російські лідери помінялися посадами протягом останніх п’яти років?». Коли ж ми запитали, чи зможе Watson відповісти на дещо інше запитання, як-от «чи поміняються ті ж самі лідери посадами впродовж наступних п’яти років?», Ферлуччі відповів, що ні. Також він сказав, що навряд чи в осяжному майбутньому вдасться переконфігурувати Watson так, щоб машина могла відповідати на запитання цього типу.

Я не фахівець у цій сфері, але також не можу уявити, що в короткостроковій перспективі з’являться системи штучного інтелекту, здатні замінити групу суперпрогнозистів, які можуть генерувати більш-менш достовірний прогноз на основі великої кількості інформованих здогадок.

Що б Ви могли порадити читачам, які хочуть використовувати прогнозування в контексті свого щоденного життя?

Чимало людей викидають величезні гроші, прагнучі отримати поради щодо майбутнього, які нічого не вартують. Серед найяскравіших прикладів — фінанси, де управління грішми довіряється людям, котрі твердять, що можуть передбачати хід розвитку подій у цій сфері. Але ж зробити це неймовірно складно! Я не хочу сказати, що ніхто не в змозі перевищити результативність шимпанзе, що кидає дротики в мішень, але все ж таки варто скептичніше ставитися до рекомендацій стосовно майбутнього (як у фінансовій, так і в інших царинах). Загалом, потрібно дуже критично сприймати всіляких «мегазнавців» — відомих політиків, «зіркових» аналітиків і т.п. Людям притаманно щось авторитетно заявляти, при цьому не маючи ані жодних обґрунтувань своєї думки, ані хоча б якихось свідоцтв результативності попередніх прогнозів. Я би сказав — це майже універсальне явище.

Якщо хтось намагається вразити нас своєї проникливістю, на яком етапі це мусить викликати в нас підозру?

На етапі аргументування. Що авторитетнішим намагається виглядати індивід — то вагомішими мусять бути його доводи.

Але ж в реальності все навпаки: що авторітетніший аналітик, то нижча ймовірність, що хтось ставитиме його слова під сумнів.

Коріння цього в психології людини. Ми робимо для себе висновки щодо компетентності індивіда на підставі впевненості, з якою він веде розмову. Але ми не повинні на це «вестися»! Слід дещо обережніше оцінювати чиюсь інформованість. Певною мірою впевненість у собі насправді корелюється з точністю прогнозів, але є також висока ймовірність того, що хтось використовуватиме цю якість для маніпулюванням думками інших, таким чином перетворюючи її на машину з викачування грошей.

За матеріалами "Why an Open Mind Is Key to Making Better Predictions", Knowledge@Wharton.