Емоції на роботі: що потрібно для формування культури, сповненої позитивом

Хоча й ствердилась думка, що в середовищі, де домінують представники сильної статі, виявляти емоції не прийнято, не всі з цим погоджуються. Серед тих, хто вважає, що це не відповідає дійсності — Ненсі Ротбард (Nancy Rothbard), професор кафедри менеджменту Вартонської бізнес-школи. «Is Love All You Need?» («Чи любов це все, що вам потрібно?»)¹, — так, змінивши акценти у словах з відомої пісні The Beatles, Ротбард та її співавтор Олівія Аманда О’Нілл (Olivia Amanda O’Neill), представник Університету Джорджа Мейсона, назвали свою працю, присвячену ролі емоцій у таких практично суто чоловічих організаціях, як пожежні частини. В розмові з Knowledge@Wharton Ротбард розповіла про висновки дослідження, на яких ґрунтується ця праця.

У своєму дослідженні Ви аналізуєте досить незвичне середовище. Чому саме Ви вибрали пожежні частини?

Ми вирішили дослідити, як емоційний складник оргкультури впливає на спосіб взаємодії людей і які це може мати наслідки для їхнього загального стану. Нас цікавила культура жартів, «приколів», доброзичливого кепкування, що часто спостерігається в організаціях, де переважну більшість складають чоловіки (це можна назвати «культурою "мачо"»). І ще один тип культури являв для нас першорядний інтерес: це культура любові в розумінні взаємної турботи, вияву співчуття один до одного.

Є дослідження, присвячені культурі співчуття та взаємного піклування, що може сформуватись у медичних закладах та інших аналогічних місцях. Але ми вирішили подивитись — чи такі прояви людської поведінки мають значення в екстремальному контексті — в середовищі пожежників, що складається практично з одних чоловіків.

Як Ви підійшли до вивчення цього питання?

Праця «Is Love All You Need?» включає в себе дані двох досліджень. У рамках першого було опитано 100 людей: 97 чоловіків і три жінки (що дуже показово для цього середовища). Ми ставили респондентам запитання стосовно особливостей культури, а також — що є найскладнішим в їхній роботі та з якими проблемами вони стикаються. Як з’ясувалось, що найбільшою проблемою для більш ніж половини опитаних є конфлікт між роботою і приватним життям, що нас неабияк здивувало. Проте якщо подивились на це в ретроспективі — все стає зрозуміло. Бо тип роботи, яку вони виконують (найчастіше це не тушіння пожеж, а реагування на різні типи надзвичайних ситуацій) часто несе в собі сильний емоційний стрес. І багатьох пожежників дуже сильно турбує те, що емоційні потрясіння, яких вони зазнають на місці подій, можуть «заразити» сімейний простір. Тому дехто намагається відділити службу від приватного життя. Ось крайній приклад: один пожежник розповів нам, як він фізично намагається розмежувати два світи. Для цього він курсує між домом і роботою в шльопанцях, бо не хоче, аби берці, в яких працює на місці подій, взагалі пересікали поріг його домівки.

Багато запитань стосувалось особливостей культури пожежної частини. Один її аспект проявлявся в жартах, «приколах», розіграшах тощо, що було цілком очікуваним. Адже це дозволяє зайняти чимось мозок в очікуванні чергового виклику та полегшити стреси. Інший же аспект характеризувався виявами любові як співчуття та турботи. Власне, йдеться про братерську любов, коли ви впевнені: поруч є хтось, на кого завжди можна покластись; коли ви дуже добре відчуваєте один одного та знаєте, як підтримати людину у складну мить. Інколи цей вимір культури може проявлятись у дрібницях: ви помиєте за кимось посуд або потурбуєтесь, що на кухні є чийсь улюблений снек. У деяких пожежних частинах ми побачили дуже багато виявів істинного товариства та братерської любові.

Пожежні частини вивчалися нами як крайній прояв організації типу «мачо», але зазначене вище можна також застосувати до будь-якого середовища, яке є «чоловічим» в плані очікуваних поведінкових норм. Різні форми втілення засад товариства спостерігаються у студентських братствах, на Уолл-Стріт, серед поліцейських та військових.

Які висновки Ви зробили в ході свого дослідження?

Під час першого дослідження пожежники розповіли нам, що намагаються впоратись зі стресами, відділяючи їх від свого приватного життя (як в прикладі вище), або подавлюють, «заганяючи» всередину. Хоча, як відомо, останнє часто має погані наслідки для здоров’я, а також може спричиняти проблемну поведінку (що проявляється, зокрема, в тязі до ризикованих хобі). Отже, нам було цікаво зрозуміти, як все це взаємодіє разом. Тому ми провели ще одне дослідження, під час якого опитали набагато більше людей — всього 600 із 68 пожежних частин. Переважно, опитуючи рядових, ми розмовляли ще й з їхніми керівниками — ставили командиру батальйону запитання: якою є культура вашої частини? Чи, на вашу думку, вона характеризується, схильністю жартувати, сміятись, кепкувати? Чи є типовим виявлення співчуття, уваги, піклування один про одного? Як показали інтерв’ю: для одних частин більшою мірою була характерна культура жарту, для інших — співчуття. Були й структури, в яких не проявлялось ані першого, ані другого.

Всього ми отримали 324 відповіді, котрі дозволили зробити висновок: якщо люди відчували конфлікт між домом і роботою і намагались його заглушити — вони вживали більше алкоголю або частіше поринали в небезпечні екстремальні хобі. Натомість у структурах, де респонденти високо оцінювали такі характеристики командира, як схильність до доброзичливого жарту та вияву співчуття, було менше індивідів, які практикували високоризикові заняття. Тобто в культурі, де прийнято жартувати і де ви відчуваєте турботу з боку своїх товаришів, є щось, що врівноважує ці два аспекти, та дозволяє людям трохи «провітритись» емоційно та не «випускати пар» поза межами служби.

А як висновки Вашого дослідження можна застосувати у звичайному офісному середовищі?

По-перше, ви мусите бути чесним із самим собою та продіагностувати культуру фірми. Зробити це нескладно — потрібно лише захотіти бачити та не «закривати очі» на те, що вам відкриється. Характеристики емоційного виміру культури можна спостерігати на «кожному кроці». Серед іншого — це ситуації, які формуються під впливом різних поведінкових проявів, домінуючий спосіб висловлювання, історії, що розповідаються.

Кепкування та жарти — це може бути дуже добре. Люди розряджаються, отримують свіжу енергію, атмосфера стає динамічнішою. Але наскільки далеко допустимо заходити? Адже якщо перетнути певну межу — це може перерости в цькування та образи. Напевно, вам як керівникові це не потрібно.

Якщо ж говорити про культуру товариства — то це проявляється у ставленні людей одне до одного. Чи справляються вони про здоров’я колеги, який захворів? Чи знають, як складаються справи у конкретного індивіда? Ви, як менеджер, можете задати тон поведінці цього типу. Якщо хтось хворіє пару днів, зателефонуйте співробітникові, запитайте, як він себе почуває та чи можете ви якось допомогти. Такі прості кроки насправді допомагають змоделювати культуру, де люди знають, що про них піклуються і що вони є значущими для організації. І зробити це зовсім не так важко, як може здатися.

Виглядає, що Ваше дослідження спростовує деякі поширені припущення, бо вважається, що співчуття та емпатія більшою мірою проявляється в середовищі, де домінують жінки.

Абсолютно вірно. Коли ми вирішили вивчати культуру співчуття та взаємного піклування, то виходили з того, що, можливо, нам взагалі не вдасться побачити такі прояви. Тому нас вразило, наскільки сильно це проявляється в середовищі пожежників. Прийнято вважати, що в організаціях, які складаються в основному з чоловіків, загалом не прийнято виявляти будь-які емоції, не кажучи вже про любов до іншого людського творіння. Але ми побачили прояви різних емоцій, зокрема, братерської любові.

Що стане темою Вашого наступного дослідження?

Мій співавтор Аманда О’Нілл зараз вивчає різні типи емоційних культур у лікарняному середовищі. Думаю, буде зібрано дуже цікавий матеріал. Мене ж зацікавило те, що в чоловічих організаціях, які ми вивчали, зовсім несподівано «виплила на поверхню» проблема конфлікту між роботою і сімейним життям. Поки що ви не знайдете багато праць, присвячених цьому питанню. Говорячи про таку колізію, ми в основному вважаємо, що ця проблема стосується жінок. Але, як показало наше дослідження, конфлікт між робочим і приватним життям дуже сильно хвилює й чоловіків. Це дуже важливий висновок і в майбутньому я хочу глибше вивчити цю тему.

За матеріалами "Love Culture: What It Takes to Create a Happy Workplace", Knowledge@Wharton.

¹ «Effects of Emotional Culture, Suppression, and Work–family Conflict on Firefighter Risk-taking and Health» («Наслідки емоційної культури, придушування стресів та конфлікту між роботою і сімейним життям для здоров’я пожежників та їхньою схильності до ризику»), Academy of Management Journal.