Колективний настрій

Автор: Марія Бондар, щотижневик "Контракти" (№29, серпень 2010)

«Якщо хочете, щоб ваші працівники були щасливими, — звільніть нещасних», — радить американський бізнесмен Джей Голтс. Власник модної художньої галереї в Чикаго, найбільшої у США компанії з виготовлення рамок для картин, кількох дизайнерських агенцій і магазинів переконаний, що успішність бізнесу залежить від того, чи щасливий персонал.

Чищення лав

У власному блогу «Ти — бос», розміщеному на сайті New York Times, пан Голтс говорить про те, що нещастя однієї людини може паралізувати роботу відділу, а то й усього колективу фірми. Причому не так уже й важливо, яка посада у нещасного працівника, наскільки широке коло його повноважень і за яку саме ділянку роботи він відповідає. Проблеми виникають не лише тому, що через особисті переживання така людина стає менш уважною, менш кмітливою та менш люб'язною до контрагентів і підлеглих. Навіть якщо якість її власної роботи залишається задовільною, компанії може бути завдано відчутної шкоди: нещасна людина піддається деструктивним настроям і «заражає» ними товаришів по службі. «Інші співробітники стають заручниками її нещастя, негатив поширюється і ситуація виходить з-під контролю», — пояснює Джей Голтс. Зрозуміло, це не означає, що потрібно зобов'язати всіх працівників фірми щодня приходити до офісу з голлівудськими усмішками на обличчях. І тим більше не означає, що слід негайно звільняти будь-кого, хто не в доб­рому гуморі.

«Негативний настрій персоналу цілком може бути наслідком поганого менеджменту, — вважає бізнесмен. — Перш ніж приймати будь-яке рішення щодо нещасного працівника, потрібно, принаймні, з'ясувати, як поводиться з ним безпосередній керівник». Іноді під час таких перевірок виявляються серйозні управлінські помилки. Наприклад, з'ясовується, що обов'язки у відділі розподілено нераціонально. Через це одні працівники мимоволі гальмують роботу інших. Періодично виникають конфлікти, емоційний стан людей не найкращий. Проте звільняти нещасних у цьому випадку немає сенсу. Дуже велика ймовірність того, що нові працівники, які прийдуть їм на зміну, теж піддадуться деструктивним настроям, якщо нераціональну схему роботи відділу не буде переглянуто.

Ілюзія достатку

За словами психотерапевта Діани Черницької, є п'ять типових причин, що створюють відчуття нещастя у більшості людей. Перша — найпоширеніша й така, що не має жодного відношення до менеджменту, — сімейні проблеми. Друга — труднощі у стосунках із протилежною статтю. Третя — відчуття матеріальної невлаштованості та/або незадоволеність власним соціальним статусом. «На відміну від двох попередніх, третя причина цілком може бути усунена наймачем, причому без значного підвищення зарплати, — стверджує експерт. — Для більшості людей відчуття «забезпеченості» пов'язане не з сумою щомісячного доходу, а з доступом до певних ознак добробуту. Це можуть бути обід у пристойному ресторані, брендовий одяг, модний телефон або ноутбук, відпустка у висококласному курортному готелі тощо. Надати ці блага працівникам у межах соцпакета часто набагато дешевше й простіше, ніж збільшити суму грошової винагороди».

Півроку тому до Діани Черницької звернувся директор з персоналу великої російської компанії, яка нещодавно зменшила зарплати персоналу. Працівники відчули себе ущемленими. Це позначилося на продуктивності праці. Можливості відновити докризові зарплати працедавець не мав. Психотерапевт рекомендувала внести деякі зміни до соцпакетів «потерпілих» співробітників. Насамперед вона порадила закрити їдальню на підприємстві і годувати персонал у найближчому ресторані. Для працівників розробили декілька варіантів типового «комплексного обіду» і періодично їх чергували. Власник ресторану був надзвичайно зацікавлений у такій співпраці, тож погодився на істотне зниження ціни. Внаслідок цього замовляти їжу виявилося набагато дешевше, ніж утримувати їдальню. «Раніше співробітники, про яких ідеться, до ресторанів ходили вкрай рідко, — пояснює пані Черницька. — Тож можливість обідати там щодня була рівносильна підвищенню соціального статусу». Друга порада психотерапевта була такою: працедавцю слід відправляти виконавський персонал на відпочинок до статусного курортного готелю; при цьому тривалість відпусток цілком можна скоротити. Завдяки бартерним домовленостям керівництво компанії домоглося дешевого розміщення працівників у сочинському готелі. До стандартного соцпакета додали пільгові путівки до Сочі на 10 днів (звісно, не в high season). Тривалість оплачуваної відпустки скоротилася від 21 дня до 14 днів. «Під час відпустки відчуття власної невлаштованості зазвичай загострюється, — підкреслює експерт. — У людини з'являється більше часу на роздуми про те, чого їй бракує в житті. Крім того, відпустку традиційно вважають часом розваг, а вони в наші дні майже завжди соціально ранжирувані».

Хочу в начальники

Четверта типова причина погіршення емоційного стану — відчуття творчої або професійної нереалізованості. Як зазначає Діана Черницька, в Росії та Україні є стереотип, згідно з яким успішною може вважатися лише вертикальна кар'єра. Коли працівник здобуває функції менеджера та посаду, в назві якої є слова «директор», «начальник відділу» або «координатор», це вважається кар'єрним зростанням. «Якщо ж управлінських повноважень не додається, то начебто й підвищення не відбулося — так вважають більшість мешканців нашої і сусідніх країн, — зазначає психотерапевт. — Виходить, що у людей, які не мають менеджерських здібностей, не так уже багато можливостей стати успішними у загальноприйнятому розумінні». З некваліфікованими кадрами простіше. Столяр і сантехнік можуть бути більш або менш шанованими, залежно від того, наскільки якісно вони виконують свою роботу. Але як бути, наприклад, з гарним копірайтером, якого не можна зробити начальником рекламного відділу? «Найімовірніше, він почуватиметься так, ніби йому відведено роль другого плану, — вважає експерт. — Коли ж когось із колег підвищать і назвуть начальником, цей копірайтер, певно, поповнить ряди нещасних працівників, що підлягають звільненню за версією Голтса».

У багатьох українських та російських компаніях цю проблему намагаються вирішити, вигадуючи солідні, але малозрозумілі назви посад. Так виникають відділи або навіть департаменти, в яких значиться одна — максимум дві особи. Продавців оголошують керівниками відділу продажу на певній території, водіїв — менеджерами з пасажирських перевезень тощо. В одній з українських фірм, яка торгує електроприладами, навіть прибиральницю кілька років тому назвали менеджером з дизайну інтер'єрів. «Навряд чи таке номінальне рішення може бути результативним у довгостроковій перспективі, — вважає Діана Черницька. — Рано чи пізно працівник, напевне, замислиться про те, що стоїть за гарною назвою його посади. Тоді мотиваційний ефект пропаде сам собою».

П'ята причина — накопичення втоми та брак вільного часу. Психотерапевт підкреслює, що йдеться не про тривалість відпустки, а про кількість вихідних і про час закінчення робочого дня. На думку пані Черницької, деяким категоріям працівників доцільно давати додатковий вихідний. Особливо якщо протягом тижня вони працюють понаднормово. Популярний американський бізнес-консультант Білл Стронг стверджує, що є ще принаймні дві причини деструктивного настрою працівника: небажання шефа спілкуватися з підлеглими та відсутність схвальних відгуків. Він радить керівникам частіше розмовляти зі співробітниками віч-на-віч і приділяти увагу їхнім не пов'язаним з роботою особистим проблемам. Крім того, пан Стронг рекомендує не скупитися на похвалу, прилюдно підкреслювати навіть ті досягнення, які здаються незначними.

Проте, на думку пані Черницької, для більшості мешканців України та Росії ці чинники не настільки важливі, щоб істотно вплинути на емоційний стан.

Зрозуміло, Білл Стронг та Діана Черницька — не єдині фахівці, які розробляють методики усунення деструктивних настроїв у робочих колективах. Тільки у США за останні п'ять років з'явилося понад 40 книг про те, що можна й треба робити з нещасними працівниками. Проте далеко не всі психологи і психотерапевти згодні з тим, що пригнічений емоційний стан персоналу знижує продуктивність праці. Наприклад, дослідження стендфордського професора Роберта Синклера свідчать, що засмучені чимось співробітники працюють продуктивніше, ніж щасливі.