Спостерігати без навішування ярликів
Пітер Вайда (Peter Vajda), засновник SpiritHeart, компанії, яка займається коучінгом та консультуванням із питань особистого розвитку та самоусвідомлення, розповідає про важливість вміння спостерігати за людьми, при цьому ніяк не оцінюючи їх.
Пітер Вайда
(Peter Vajda)
|
Індійський філософ Крішнамурті колись говорив: "найвищою формою інтелігентності є здатність спостерігати без оцінки". Втім, саме з оцінкою, а іноді — навіть судженнями — ми постійно стикаємося в компаніях і не тільки. Спробуйте просто дати відповіді на кілька запитань. Чи бувають лінивими люди, які вас оточують, чи просто іноді вони роблять "ліниві" речі? Чи бувають "тупими" деякі діти, чи вони просто звикли діяти інакше, ніж ви? Чи трапляються вам "некреативні" співробітники, чи вони просто сповідують інший підхід до звичних вам завдань? Чи бувають керівники жорстокими і "холодними", чи, можливо, їхній управлінський стиль просто відрізняється від того, до якого ви звикли? Чи поводиться ваш партнер (дружина, чоловік) занадто незалежно, чи просто він має інше бачення стосунків?
Однією із найбільш розповсюджених причин "розриву" між людьми (вдома, на роботі чи у будь-якій іншій сфері їхнього життя) є наша тенденція не лише спостерігати за їхньою поведінкою, але й здійснювати оцінку, базуючись на цих спостереженнях. Коли ми раз і назавжди навішуємо на людину ярлик — то відмовляємося бачити цілісність її особистості, яка, безперечно, набагато складніша, ніж можна припустити, оцінюючи її поведінку.
На жаль, більшість із нас готові дуже швидко "засудити" людину і навісити на неї ярлик, якщо вона поводиться не так, як ми. Ось і виявляється, що Марія — лінива; Іван — неуважний, Юлія — завжди затягує з проектами, Оксана — агресивна, а Андрій вічно скаржиться. Жодне із цих суджень не є спостереженням. Жодне з них не вказує на об'єктивну поведінку особи, на яку спрямоване. Тому наступного разу, перш ніж навісити на людину ярлик, запитайте себе: "Що ця людина сказала або зробила, що змушує мене відчувати дискомфорт?", а також: "Чому я не можу просто спостерігати за поведінкою замість того, щоб піддаватися спокусі робити якісь судження та навішувати ярлики?"
Зазвичай відповідь виявляється простою: ми оцінюємо людей, спостерігаючи за ними тому, що цей процес глибоко вкорінений у людську свідомість. І тому потрібно зробити чимале зусилля, щоб перейти від оцінки до "чистого" спостереження. І що більшою мірою об'єкт спостереження буде не схожий на вас — то більшим буде ваше бажання навісити на нього ярлик і "триматися якнайдалі". Це бажання походить від підсвідомої потреби "завжди бути правим". Коли хтось поводиться не так, як ми звикли вважати правильним — ми почуваємо себе збентеженими і намагаємося захищатися.
Отож оцінка інших — це просто один зі способів захисту самих себе. Якщо ми зможемо довести, що вони "погані" або "неправі", то самі виявимося "хорошими" чи "правими". Той самий механізм лежить і в основі стереотипів та упереджень. І для багатьох він стає об'єктивною характеристикою світової дуальності: хороше або погане, правильне чи неправильне, розумне або дурне. Третього не передбачається.
Єдиний спосіб уникнути цієї обмежуючої дуальності — це відмовитися від суджень і навчитися спостерігати, не оцінюючи. Коли ми відмежовуємо своє его від спостерігача і починаємо просто дивитися — то нарешті бачимо реальну сутність іншого індивіда. Чи варто говорити, що немає іншої більш важливої навички для лідера, ніж здатність бачити правду, більш глибоко та інтуїтивно розуміти інших людей, базуючись на повазі, толерантності та розумінні, а не на судженнях.
За матеріалами "Moving beyond judgement", management-issues.
Скорочений переклад: Ярослав Федорак, MCUa.
|
